Голова 25*

Данелія переглядала свій оновлений гардероб. За останні два роки, її одяг кардинально змінився. Нарешті вона могла одягнути те, що не нагадувало траур. У

 її шафі з'явилися кольорові та стильні речі, вже довгий період часу, вона не надягала чогось повністю білого, тому тепер вирішила одягти саме білу футболку з кольоровим малюнком на спині. Білий лишався улюбленим кольором, в ньому вона почувалася краще, в минулому ще підлітком, коли виступала на змаганнях з кінного спорту, навіть спортивна форма, була білого кольору, пошита для неї під замовлення. Данелія одягла джинси до щиколотки, і кольорові кеди.

Сидячи перед дзеркалом, вона потроху наносила макіяж, докладно вимальовуючи кожну лінію. Завершивши останній штрих олівцем, вона помітила, що лице стало свіжим та блискучим. Ще місяць тому під очима темніли синці, а зараз на щоках з'явився здоровий рум'янець, і губи стали пружнішими та пухкіші, ніби наситились соком, а очі засяяли зеленим блиском смарагдових камінців.

Данелія усміхнулася відображенню, не бачила аби очі так світилися, чи то від гормону щастя, чи від кохання?Саме це й хвилювало, бо до її плану не входило закохуватися по справжньому.

Взагалі, вона досі була певна Литвак також немає до неї ніяких почуттів, а все, що відбувалося до цього Данелія сприймала не більше як гру. Вона не розуміла, яка користь є Іллі в цьому фіктивному шлюбі, коли гроші його не цікавлять, і вона ніби також не цікава йому, а чогось іншого, щоб він міг отримати, в неї немає. Хіба їхні акції, які поки нічого не вартували.

Ближче до обіду Данелія подумала, поїхати на квартиру, вона досі про всяк випадок оплачувала оренду, та й речі деякі ще лишалися там. В дома Іллі не було, ще з ранку, він поїхав. Ілля часто допізна затримувався на роботі, і навіть лишався там на ніч і взагалі поводився відсторонено.

Вже майже два місяці, як батьки перебували у Лос-Анджелесі: батько працював водієм, навіть Данелії було соромно та принизливо за таке, хоч її "професія" лишалася не кращою, ну хто вона тепер? - "Дружина за контрактом" чи" Обдурена Аферистка"? Данелія мало спілкувалася з Аленою, навіть через телефон її короткі незрозумілі дзвінки часто стосувалися розмов про батька, ще чогось геть не важливого. Її конче були потрібні повернути їхні статки, вона сподівалася приховати витівку одружитися фіктивно з Литваком, батько такого б не зрозумів. 

 Данелія приїхала на квартиру, тут було тихо й пусто, вона увійшла до спальні, подзвонив мобільний до неї із-за кордону дзвонила мама. Їхня розмова була довгою, і багато стосувалося Євгена. Мама була впевнена що Данелія тепер із Євгеном, тому нічого не підозрювала.

 Данелія хотіла вже повернутися до Маєтку, але подумала залишитися. Литвака скоріше всього, дома не буде. Данелія постелила на ліжку і почала засинати, коли не сподівано голосно заграла мелодія, вона скочила на прямі ноги, до неї телефонував Ілля. 

- Привіт, якщо заважаю вибачте мені, пані Данелія. Але де ти? - від голосу Іллі аж минула сонливість

- А, а, я? 

-Ти забула своє ім'я, чи може те, що тепер заміжня?

- Ні, я... Коротше, я на квартирі, тут є ще дещо хотіла забрати.

- Чому не попередила нікого?

-Я хотіла попередити, але тебе вже не було дома, а про Ореста якось і не подумала.

- Данелія, я далеко не дурень, щоб не зрозуміти чому ти намагаєшся тікати хоч куди-небудь, аби не лишитися зі мною на одинці. Я тебе прошу, припини ці дитячі ігри у схованки.

- По-моєму це ти, не ночуєш дома.

- По тебе приїде водій і забере тебе...

- Але...

Ілля більше не слухав. За пів години приїхав водій. Данелія залишила квартиру і взяла дещо.

 Досить швидко, вони приїхали до маєтку. 

Данелія увійшла до вітальні. Тут і на кухні горіло світло. Почувши глухий шум, ніби хтось відсунув стілець, вона обережно підійшла до прочинених дверей кухні.

 Хвилювання видавало все тіло, шкіра на лиці поблідла, вона почала заломлювати пальці на руках шукаючи у думці собі оправдання, наче людина, що скоїла щось жахливе. Запах свіжої кави наповнив її легені шоколадним ароматом, щойно заплющивши очі, перед її носом навстіж відчинилися двері, так різко аж холодний вітер вдарив в лице, трохи скуйовдивши волосся. У проймі дверей стовпом з'явився Ілля, він стояв як примара, тримаючись за дверну ручку.

- Заходь - сказав спокійно, ніби чекав саме на неї.

Данелія пройшла у глиб кухні. Коротким кроками, вона дійшла до столу. Ілля досі лишався біля дверей, поки Данелія не зупинилася біля столу.

- Сідай - Ілля почав наближатися.

Данелія сіла на стілець у самому краю столу. Ілля взяв дві чашки, щойно звареної кави і поклав перед нею, взявши стілець, сів поруч. Ілля мовчки водив по ній очима, можливо чекав, коли Данелія сама щось почне казати. Очі Данелії змаліли, а лице мружилось від світла, її хотілося врешті опинитися у спальні, у своєму ліжку, і сховатися, щоб ніхто не бачив її страху, від котрого хотілося тікати. Вона не любила допитів, чи вказівок. Ілля ніби читав думки, йому з легкістю вдавалося зрозуміти про що думає Данелія.

- Добре, іди спати - він кивнув головою до виходу.

В Данелії аж пожвавіло лице, навіть очі раптом ожили та заблимали як метелики. Вона піднялася з місця, і знову стикнулися з його темними очима схожими на каву. Щось не давало просто піти без пояснень. 

Хоч знала, навіть все пояснити і сказати правду, Ілля може не повірив, а то ще гірше зробив з того комедію.В ній ніби спалахнуло, щось таке, що не давало просто піти без пояснень, інколи її здавалося, що до Іллі в неї є почуття, такі безмежні, сильні, через які, вона була ладна відмовитись від усього, тільки б він був поряд, але думка, що він досі міг співпрацювати з Косевичем і використовувати її у якихось своїх цілях, не давала спокою.

- Я думала, що мені нема потреби, тебе попереджати де я і з ким знаходжуся. Ми одружені фіктивно, і не маємо один перед одним, ніяких обов'язків.

- Хочеш без обов'язків? Добре. Більше ніяких обов'язків, чи обмежень. Кожен буде робити те, що вважає за потрібне. Як хочеш можеш іти.