Глава 24*

- Ілля Олегович, хотів вас попередити, щоб завтра з ранку, ви були готова. Одяг вам принесуть.

Орест заговорив рівно та спокійно, без зупинок. Для Данелії він завжди був трохи дивним : посміхався рідко, говорив мало, і тільки те, що йому передали. По його кам'яному лиці важко було хоч щось прочитати, навіть його настрій, здавався завжди однаковим - ввічливий та чемний.

- До чого це, я маю бути готова, і де він сам? - Спробувала таки допитати Данелія.

Але крім короткого "Добраніч", чоловік не відповів нічого, та зібрався вже виходити з кімнати.

 Данелія вперто вийшла слідом, щоб його спинити.

- Стій Орест! Що за загадки? Де Ілля Олегович, я можу з ним поговорити? Чому мовчиш?

Вони зупинилися в коридорі. Зрозумівши що від Ореста, нічого не дізнатися, вона вирішила самостійно пошукати Литвака.

Данелія відразу попрямувавши до його спальні, але там було темно і геть тихо, а широке ліжко, на середині спальні, лишалося акуратно заправленим.

По заду підійшов Орест і попросив повернутися до своєї кімнати. Він повністю підкорявся наказам Іллі, нітрохи не зважаючи на прохання Данелії пропустити далі. Вона вперто вирішила знайти Іллю, в ці хвилини нею керувала якась допитлива лють, і навіть образа за неуважне ставлення до себе.

 Прямуючи до галереї, Данелія побачила що на дворі горить світло, а за мить, загув мотор автівки. Вона босоніж вибігла у двір, спустившись сходами на майданчик, підійшла до автівки. У машині за рулем сидів Ілля, його рука вже вхопилась за дверцята, щоб зачинити їх, але коли побачив Данелію біля автівки, Ілля заглушив мотор, і вийшов з середини, став біля відчинених передніх дверей.

Тільки зараз Данелія відчула як її холодно, а під п'ятами запекло і твердо здавило шкіру.

Поведінка Іллі, настільки обурила, що вона без пам'яті, босоніж, вибігла на вулицю.

- Цікавинько, а куди це ти посеред ночі зібрався? - з докором відказала Данелія.

Він зачинив дверцята, і всунув руку до кишені штанів. Ілля підійшов ближче, придивляючись до неї. З під його рукава на зап'ястку, визирнув дорогий годинник, такий ексклюзивний годинник, міг вказувати про статус власника, і його витончений смак. Колись такі речі любив носити її батько, на святкування, або робочі зустрічі. Тільки зараз, на думку Данелії, було надто пізно, для роботи чи інших справ. Десь глибоко в душі, вона відчувала що ревнує, і це почуття росло з новою силою. Ще пару хвилин тому, вона сама боялася з ним зустрічі, а тепер явно вимагала пояснень.

Від її обличчя, Ілля раптом перевів погляд до її босих ніг, допитливо розглядаючи змерзлі червоні пальці.

 Він здивована підвів дугою брову, потай заглядаючи до зелених очей, хитро усміхнувся:

- Моя маленька. Ти вибігла з дитячої кімнати, щоб мені докучати допитами? 

- Не смій, мені такого казати! Я не дитина!

 Знову надійшов Орест, він поки стояв обабіч неї, в очікуванні на наказ Литвака.

- Оресте, проведи Данелію до її кімнати - суворо проказав Ілля.

Орест спробував взяти її за ліктя, але Данелія різко смикнула руку назад.

- Не тобі вирішувати, коли й що, мені робити. Я не власність! зрозумів? - вигукнула Данелія прикута очима до нього.

- Як захочу, то будеш нею! А тепер йди до кімнати! холодно, ще захворієш!

- Не піду-у! ... 

Вона ледь устигнула доказати, як він різко підхопив її перед себе і поніс в будинок. Ілля нісся так швидко, аж в неї закололо в грудях. Все пішло обертом. За пару хвилин, вони опинилися за дверима її спальні.

Ілля поставив Данелію на середину ліжка, і миттю опустився до низу, нахилившись до її колін, він ледве торкнувся щокою, ніжно проводячи пальцями по її щиколотці. Ілля поставив її ноги у себе на коліно, зігріваючи короткими поцілунками. Він тихо щось прошепотів, і його руки різко упірнула під її нічну сорочку, брутально стискаючи стегна:

- Ти хоч знати куди я їду, моя дівчинка? - Між важким диханням спитав Ілля.

Він продовжував цілувати пальці її ніг. Під його гарячими долонями, тіло розігрілось надто сильно, здавалося по венах бігав вогонь, а кров кипіла від такого пекла.

Данелія сиділа мов прикута, втискаючи долоні до ліжка, не в змозі поворухнутись. Все тіло як оніміло, і більше не корилося її. 

Спостерігаючи за непристойними рухами його язика, що рухався певним маршрутом, від стегон і до кінчиків її пальців. Ілля повністю опанував нею, як майстер своїм творінням. Данелія майже забувала про нещодавню неприязнь, і сильну ненависть до нього. За якусь мить, пролунав його нестерпно глузливий тон, як невдалий звук скрипки.

- Ну що, зігрілась? Я хоч не розчарував тебе цим разом?

Ілля з гордістю підвівся на ноги. Випрямивши підборіддя, він голосно розсміявся на всю кімнату.

- Припини чуєш! Цей шлюб фальшивий, так само як ти!

- Що ж... Тоді солодких сновидінь. Чи може ти не ляжеш спати, аж до ранку, очікуючи на мене?

- Нізащо! Мені байдуже до тебе. Можеш зовсім не повертатися!

Він насміхався над кожним її словом, не приховуючи своєї зверхності. Цього разу Данелія відчувала неприємний до болю осад. Ілля ніби грав у якусь свою гру, використовуючи її, як приманку для своїх потіх.

- Я так і думав. Тоді може хай краще присниться тобі твій коханий Влад? І ви проведете цю ніч разом. Ото буде гаряче.

- Геть, геть з моєї кімнати!

Коли Литвак пішов, в мить Данелія відчула як змерзла. Дрібні пухирці покрили шкіру, вона накинула на себе ковдру повністю з головою, лише це не допомогло, її продовжувало морозити. Від доторків Іллі з нею щось відбувалося не звичне: кожний м'яз, скорочувався дуже швидко, а тіло впадало у крайнощі, від спекоти до холоду. 

Вона заплющила очі, і спробувала відпустити з голови насичені події, які добряче втомили. Коли напруга поступово спала, Данелія розслабилась і нарешті змогла заснути: "Світило сонце. Зелена галявина по серед якої вона бігла, була оповита туманом, що потроху розвіювався під сонячним промінням. З рештою туман частково розтанув. Біля неї знов з'явився Влад верхи на коні, він посміхався і кликав за собою, подавши руку. Данелія без сумніву протягла долоню до його руки, дуже холодної й слизької. Влад міцно стискав її пальці. Від болю, вона на мить закрила очі, а коли розплющувала, замість Влада стояв його батько. Павло, з злістю стискав її долоню, до синіх слідів на шкірі.