Глава 21*

За декілька днів Данелія поїхала на зустріч з Кирилом, хоть знала, це може бути небезпечно. Дома вона попередила що їде до Алі. На дворі погода стояла сонячна. Данелія одягла легку червону футболку та джинси, зібравши волосся у хвіст. Вона взяла великі темні окуляри, щоб мене привертати увагу.

Данелія на автобусі поїхала за вказаною адресою, в інший кінець міста. Ідучи вулицею до кафе, вона часто озиралася, її здавалося все підозрілим. Відчуття, ніби хтось постійно за нею спостерігає не полишало. Данелія сильніше притулила до пояса свій клатч і спустилася до підвального маленького кафе. Зупинившись на вході, вона провела поглядом по залу, але серед присутніх, за столиками Кирила поки не було.

- Іди вперед, за столик біля барної стійки - Раптовий голос, тихо прозвучав у неї за спиною.

Серце Данелії підстрибнуло від хвилювання, але вона не подавала знаків, попрямувала до вказаного місця.

Кирило як завжди з'являвся ніби не звідки, раптово та непередбачувано. Його лице тепер дуже змінилося, стало суворе та тверде мов камінь, як у справжніх бандитів. Кирило був одягнутий у чорну кепку, темну еластичну футболку, та темно-сині джинси. 

Вони сіли за круглий столик, брат сів на проти, спиною до виходу. Данелія зняла окуляри та відставила, на стіл. Вона помітила як біля рота Кирила, був невеликий синець, а на одній руці яку він намагався заховати у долоню, червоні забої та подряпини.

- Що це таке, що вони з тобою зробили? - Данелія хотіла торкнутися до руки брата.

Кирило різко забрав руки ховаючи під стіл.

- Я просив тебе тоді на дорозі, біля ресторану... Забирайся, але ти, не послухала мене.

- Ти про що Кирило?

- Моя люба сестричко. Тепер слухай мене уважно...

Кирило дуже нервував та метушився, особливо коли підійшов хлопець, щоб прийняти замовлення.

- Чого тобі! - Зірвався з місця брат.

- Заспокойся - Данелія налякано глянула на Кирила - Вибачте. Нам можна два лате?

- Так, звичайно. Все?

- Поки так.

Хлопець що тут працював у якості бармена та офіціанта, пішов за барну стійку.

- Вибач це нерви - Кирило часто метушливо рухався на місці - Просто ти нічого не розумієш Данелія, за мною можуть стежити і за тобою теж.

Тобі не треба було казати Тимуру, що ти моя сестра.

- Думаю, він і так би зрозумів.

- Можливо. І тепер Тимур хоче, щоб ти дістала для нього деяку інформацію від Литвака. Наш батько продав наші землі йому.

- Що? - здивовано - тобто продав Литваку? Хіба наші землі не забрав Павло, і сам продав Литваку.

- Яка ти довірлива. Ні дурненька, це наш дорогенький татусь сам продав їх, щоб розрахуватися з боргами, а їх у нашого таточка, хоч греблю гати. Дещо з нашого майна забрали колектори. Решту Павло привласнив, здається якусь частину землі і наш маєток.

Данелія сиділа приголомшлива, навіть не вірилось, що їхній батько на таке здатен. Виходить, він весь час обманював її, і хтозна, які ще криються таємниці.

- Повір, це зараз не саме головне. Про все, що ми тут говоримо, ніхто не повинен дізнатися. Тимур хоче, щоб ти викрала у Литвака всі цінні папери на власність, реквізити рахунків, акції, все.

- Але я не можу цього зробити. Ти геть здурів?

До них підійшов офіціант і приніс Лате. Кирило твердо провів поглядом по хлопцю.

- Е ні мала, ти напевно не розумієш з якими людьми маєш справу. Погрози Косевича, тобі здадуться квіточками, якщо ти не зробиш про що проси Тимур. Він може "Порішити" не тільки мене, але й усіх нас.

- Але як, я це зроблю?

- Тебе було помічено у маєтку Литвака. Мене не хвилює з яких причин ти там була, але тепер ти будь-що, мусиш дістати все, що я тобі скажу. І останнє: якщо ти захочеш звернутися до поліції, або кудись втекти за кордон. Раджу цього не робити. Тимур знайде тебе. Всіх знайде.

- Я тебе зрозуміла - Вона піднялася з місця, щоб піти.

- Данелія - Голос Кирила зупинив.

- Так - вона повернула голову.

- Не зволікай.

По дорозі додому, Данелія раптом захотіла поїхати на кладовище до Клавдії. Вона вийшла на зупинці не далеко від цвинтаря. Її було неймовірно важко, у розгубленості, вона навіть не піднімала голови. Зупинившись біля гробу Клавдії, вона з сумом зрозуміла як не вистачає бабусі. Проблеми валилися на неї з усіх сторін. Тепер від неї залежало життя її близьких. Вона мусила як шахрайка ошукати Литвака, бо іншого виходу поки не бачила. Її бабуся обов'язково б щось придумала, така жінка з гострим розумом завжди знайшла б вихід. 

На кладовищі Данелія пробула майже до смерку. Додому повертатися не хотілося, ніхто не повинен дізнатися про її зустріч з братом. Вона досі не могла повірити, що батько міг так вчинити, ні слова її не сказавши. Тепер треба було придумати план, як від Литвака вилучити потрібну інформацію. Діяти потрібно обережно та швидко.

В дома Данелія відразу кинулася шукати номер Литвака. У її кімнаті поки нічого не було. Вона згадала, як колись мама поставила на кухню в одну з шухляд стос якоїсь макулатури, саме там могла бути візитка. Данелія увійшла на кухню.

 Мама готувала вечерю. Алена була у піднесеному настрою. Батька поки дома не було

- Данелія мий руки, і сідай до столу - Алена майже завершила готувати.

- А де батько?

- Сідай, сідай - Алена почала розставляти тарілки на стіл - Батько зараз прийде.

- Я щось не голодна. Вип'ю хіба що чаю. 

- Данелія сіла до столу.

З коридору роздався шум. Повернувся Батько. Він увійшов на кухню, і сів за стіл. 

- Данелія - Батько випрямив спину - ми маємо для тебе хорошу новину. Сьогодні до мене подзвонив дядько Рамен, і ми за два дні, всі їдемо до нього у Лос-Анджелес.

Данелія мало не подавилася чаєм, закашляла. Мама відразу побила по спині. 

Для неї новина була геть не добра. Як би Рамен запропонував таке трохи скоріше, до того всього - коли вона, вирішила стати аферисткою.

- Дуже рада за вас, але я не можу поїхати.

- Чому? Рамен батькові запропонував там хорошу роботу - Мама присіла біля Данелії.