Глава 22*

Якось було пізно. Данелія повернулася до маєтку Литвака. Від брата поки ніяких чуток не було, Кирил знову кудись пропав.

Вона йшла тихо до своєї кімнати, ледь відриваючи ступні від підлоги. Через прочинені двері, кабінету Іллі, світило світло. Данелія з обережністю заглянула туди, у приміщенні не було нікого. Вона увійшла до кабінету, підійшовши до робочого столу Іллі. На столі лежали деякі документи, що зацікавили її. Вона взяла до рук один листок і з охотою почала читати зміст. З коридору раптово почулися звуки кроків, що швидко наближалися. Не дочитавши до кінця, Данелія прудко відставила документ у бік.

Ілля увійшов, і кімната ніби стала моторошною, він суворо глянув бік неї, перебігши очима на стіл, і знову на Данелію.

- Що ти тут робиш? - раптово запитав.

- Я йшла, і побачила світло? 

- Світло в кінці тунелю? - Він сів на диван з боку від столу.

Ілля підозріло водив по ній очима, оглядаючи Данелію повністю.

- Я думала ти тут ...

- Ти так не думала. Скоріше навпаки сподівалася, що мене тут нема.

Він піднявся з місця прямуючи до столу. Ілля взяв папері, що так гарячковито вивчала вона.

- Ти хотіла дізнатися, що тут? Я скажу тобі.

Це документи власності, на земельні ділянки твого батька. А ще на ваш маєток, та бізнес. Тепер це все моє.

- Як все? Як твоє? - вона не розуміючи кивнула головою, - Ти що, обдурив мене?

- Так само як і ти, хотіла ошукати мене.

- Як саме? Я не розумію тебе.

- Ти знову їхала на кладовище до Влада? Він міг би пишатися такою відданістю. Все ради нього.

- Це не так.

- Ти досі любиш його?

Вона мовчала, невинно стоячи перед ним. Ілля підійшов і стояв вже в притул, ніби шукаючи відповідь в її очах. Данелія опустила погляд до низу.

- Ти любиш його.... Досі любиш.

- Ні! - вона підняла очі до нього - але до тебе, я теж нічого не відчуваю!

Він одразу розсміявся ніби висміюючи її слова:

- Я і не розраховую на це. Ти все дочитала, що писало в цих документах? Тут написано, що все моє майно, може дістатися тільки моїй дружині, чи дітям, після моєї смерті звісно. Або... - він зробив невеличку паузу, - все, що є, піде на благодійність. Оскільки дітей у мене нема, А одружуватися я не збираюся, ані зараз, ні тепер, ніколи.

- А якщо я знайду гроші, й таки захочу викупити ці землі?

- Ні, в мене ти їх не викупиш ніколи. Договір складено таким чином, що продати я їх нікому не можу. Все що в мене є, може переходити тільки по спадку, тобто дружині або дітям. А в мене ні дружини, ні дітей. 

- Кожен договір можна змінити, або розірвати?

- Авжеж можна. Якщо виплатити компенсацію, яка вказана при невиконанні умов складеного договору.

- І яка ж сума потрібна? - Обережно запитала вона.

- Поки що міліард євро.

В Данелії аж задзвеніло у вухах від такої суми.

- Звичайно сума з кожним роком буде збільшуватися, так само як і мої прибутки.

- Ти ненормальний. Навіщо? Це дурість, віддавати все, що маєш на благодійність?

- А на мою думку, це хороша ідея. Хіба я передумаю і таки вженуся.

- Але мені потрібна моя земля!Ти зробив підступно! - Зі злості Данелія аж почервоніла. 

 Її це настільки засмутило що вона, аж затиснула кулаки.

- Твій батько сам продав мені все, щоб покрити борги. Я заплатив йому хороші гроші. Ти б мала мені подякувати, бо хтось інший дав би у двічі ато і в тричі менше!

- Ненавиджу тебе! Щоб ти здох! І всі твої гроші пропали! Як? Ну як ти міг?! - У розпачі Данелія вибігла з кімнати.

Те чого вона так довго домагалася стало неосяжним. Ілля рушив одразу за нею і зупинив при вході до спальні, вхопивши її руку вище ліктя. Він так посерйознішав як ніколи до цього, ледве підвівши Данелію до себе. Від хвилювання вона затамувала подих, скрививши лице від болю, на силу стримуючи повні очі сліз.

- Якщо тобі, дійсно так важлива тільки твоя ферма і земля? Ми можемо одружитися фіктивно, на рік часу! - Ілля різко відпустив руку і збіг сходами до низу. 

Данелія лишень почула звук авто, що виїхало з подвір'я.

Вже на ранок, як вона прокинулась, Ілля стояв біля вікна тримаючи руки за спиною. Він дивився десь далеко і стурбовано. Тільки коли вона підвелася з ліжка, Ілля зробив півоберт до неї.

- Ви давно тут стоїте? - Її було геть соромно за вчорашнє і дуже прикро.

- А ми тепер на ви? Ти де такої чемності набралася?

- Вибачте мені за вчорашнє. Я насправді не мала такого на думці, я поїду з відси.

- Так поїдеш, за рік. А зараз прийде нотаріус, і тобі потрібно буде тільки поставити підпис.

- Який ще підпис... Для чого?

- Ти хочеш отримати назад свій спадок?Тоді потрібно одружитися, а для хоч якоїсь пристойності, ми будемо одружені один рік. Хм, може я не здохну за цей період?

- Ну вибач мені! Це справді на емоціях вилетіло.

- Данелія... - він важко вдихнув, опустивши голову.

Підвівши руку до лиця в області носа, Ілля на декілька секунд заплющив очі. У його вигляді була така втома, і очі на вкруг трохи опухли, ніби він цілу ніч не міг заснути.

- Добре, одягайся і я чекатиму тебе в низу - він рушив до виходу.

- Почекай. А де ти був цілу ніч?

- Запам'ятай, я ніколи ні перед ким не даю звітів.

- Бо ти звик, що перед тобою завжди звітують - вона посміхнулася і сіла на край ліжка, акуратно склавши руки на коліна - А якщо я, теж після одруження, не буду говорити тобі де знаходжуся і з ким. Ти будеш переслідувати мне?

Ілля раптово опинився біля неї, як вітер, що несподівано увірвався. Він схопив її за плечі, і трохи відхилив Данелію до тилу, впираючись коліном у постіль, нахилися над нею.

- Ніколи! - Його губи вже цілували, вправно пробираючись у глиб рота, ніжно охоплюючи вологі уста. 

Від такої сили, пронизувало пристрастю, Данелія танула не мавши сил для опору. Ілля цілував впевнено і твердо. Його гарячі долоні, сповзли нижче по її руках.

Її тіло кинуло в жар, а серце починало прискорено битися, мало не в стрибаючи з грудей.