Глава 19*

Світло салону ніби оголювало її перед Литваком. Вона з недовірою протягла руку до Іллі. Рука трохи напухла, серветка з ресторану була повністю червона, долоня сильно боліла та пекла. Данелія шморгнула носом, вдихнувши глибоко уривками. Ілля взяв перекис водню і ватний диск, забравши серветку з її долоні, кров цівкою знову потекла. Він хутко почав обробляти поріз. Після повторної спроби торкнувшись до порізу, від болю Данелія повернула голову до дверцят, смикнувши ледь рукою. 

Ілля робив все швидко та обережно, ніби лікар - зосереджено та зібрано.

Данелія трохи заспокоїлась і перестала плакати, вона крадькома стежила за ним краєм ока, до поки Ілля не глянув на неї задоволено з під лоба і вона знов хутко відвернулась голову до вікна.

- Все добре, потерпи. Здається скла нема, поріз не дуже глибокий. Не хвилюйся до весілля заживе - Ілля почав вміло забинтовувати її долоню.

- До якого ще весілля? Я не збираюся більше виходити заміж. - Вона ніби ображено забрала руку назад.

- Ну ти ж, не завжди будеш самотня?

- А, а, то ти може вважаєш, що я із вдячності за батька, вийду за тебе заміж?

Ілля здивовано викотив очі, і за мить голосно розсміявся нагинаючись до керма.

- Данелія яка ти ще наївна. - Глузливо заговорив, аж брови підскочили дугою - Проте, я давно, вже аж так не сміявся. Не доводилося себе ще уявляти у ролі "Жениха".

Данелія раптово посерйознішала, дошкульно відчуваючи себе дурепою. Вона справді гадала, що подобається йому і з легкістю зможе якось повернути свій спадок. Але, судячи з його поведінки, вона геть байдужа йому, не кажучи вже про симпатію.

- Але обіцяю - він улесливо, нахилився до неї - Я подумаю, над твоєю пропозицією.

Данелія мало не вибухнула від злості, лише мить тому Ілля поводив себе так мило та уважно, а зараз її захотілося гепнути його чимось важким.

- Подумаєш над пропозицією?... Та нащо мені ти здався! До побачення!

- Вона спробувала вийти з автівки.

- Почекай Данелія - він сягнув рукою до її коліна, і відразу забрав - Ти так розгнівалася, ніби справді хотіла, щоб я одружився з тобою.

- Аякже, а не забагато честі?

- А мені подобається, коли ти зі мною спілкуєшся різко, без манер. Навіть відчуваю себе на років двадцять молодшим.

Вона забрала руку з боковини дверцят, запитально розглядаючи Іллю.

- Скільки ж тобі років?

- Ну точно не двадцять як тобі. Таким як я вже дещо запізно женитися, з такими як ти.

- Я ж забула, свою сумочку і мобільний - Раптом Данелія згадала що мобільний та клатч, лишилися за столиком.

- Не хвилюйся, я піду і принесу твій мобільний, а потім відвезу тебе додому, добре?

- Ні, не треба додому, я не хочу, щоб мене у такому стані побачив батько.

- Ну-у, тоді якщо ти не проти, ми можемо поїхати до мене до заміського маєтку, у тебе буде окрема кімната.

- Я навіть не знаю... - Зніяковіло відказала.

- Тоді домовилися.

Ілля пішов до ресторану. І вже за декілька хвилин швидко повернувся. Данелія була впевнена, що він прийде у компанії Жанни, але Ілля повернувся сам.

-Я думав ти втечеш - Промовив, сідаючи до автівки - Твої подруги вже поїхали. Ось твій мобільний та сумочка.

- А де твоя Жанна?

- Ще трохи і я почну думати, що ти ревнуєш. Жанна вже поїхала, її забрав мій водій - Орест. Твої батьки будуть хвилюватися, я звісно маю номер твого батька, але навіть не знаю, що казати.

- Я сама зателефоную до дому і скажу, що заночую у подруги.

Вони поїхали до Маєтку Литвака. В дорозі у Данелії розболілася голова, вона відчувала як лице пашіло вогнем, і налилося кров'ю, час від часу клонило в сон, та не рівна дорога не давала дрімати. Минувши пару простих домів, вони зупинилися біля високих кованих воріт, в середині них були вилиті дві літери "Л" що могли означати тільки чиїсь ініціали.

Великий маєток, не здивував. Данелія здогадувалася що Маєток буде розкішним та гарним. Декоративні кущі, кам'яна доріжка, вела на велике подвір'я.

Їх відразу зустрів Орест та запропонував випити чаю, чоловік провів до великої кухні у європейському стилі. Тут Данелія зустріла вже знайому рудоволосу жінку, одягнута у робочу синю форму, вона внесла чай. Ще в ресторані, Данелія подумала, що Жанна коханка Литвака, але ніяк не покоївка, тут таки, вона пригадала, що бачила Жанну разом із Орестом, ще в Лос-Анджелесі, коли, вона навідувала дядька Рамена. Тоді Данелії довелося тікати з тієї вечірки, щоб ніхто не впізнав.

Здогадки були різними й одна з усіх яка здалася більш правдоподібною, ця Жанна працює у Литвака, точно не просто так, і як на покоївку чи кухарку не дуже схожа, але поки про це думати її не хотілося. Данелія вже втомилася, тому мріяла скоріше прийняти душ та нарешті опинитися в ліжку. Вона подзвонила до дому і попередила маму що заночує в Алі.

Ілля провів до кімнати на першому поверсі.

- Все що буде тобі потрібно кажи Оресту, добраніч - Ілля поспішив покинути кімнату.

Зараз все, що було треба це прийняти душ та дійти до ліжка, заснути. 

Голова майже не працювала, вона без пам'яті упала на широке ліжко і майже відразу заснула.

 Нова кімната, у світлих рожевих тонах, повністю проясніла. День давно прокинувся. Данелія досі спала, крізь сон, вона почула, як хтось постукав у двері та увійшов. Після минулої гучної вечірки й зайвого алкоголю прокидатися не хотілося. Голова, здавалося важить тону, чиясь рука штовхнула в плече.

Данелія розплющила очі та повернула голову. Перед нею стояв Орест, чоловік років 55, середнього зросту, стрункої, проте міцної статури, та сріблясте волосся акуратно зачесане назад. Орест посміхнувся, тримаючи в руках стакан лимонної шипучки. Він мовчки підніс стакан майже під її ніс, Данелія в'яло витягла руку з під ковдри, недовірливо зиркнула на чоловіка, взяла стакан, почала пити прохолодний напій, роблячи голосно ковтки.

- Ху, дякую - відірвавши губи від краю стакана, хрипло відказала Данелія.

- Буд ласка. Як будете готова, на вас, на кухні чекає Ілля Олегович, - Орест поклав на комод пластину аспірину і пішов.