Глава 18*

Додому Данелія прибула під вечір. Всю дорогу вона думала про Литвака і була вражена його вчинком. Її чомусь це

не аби як тішило, і могло означати, що все ж вона не байдужа цьому чоловіку. А ще, вона гадала що зможе закрутити з ним якусь невеличку інтригу, та навіть спробувати задарма повернути їхні землі. Не все так погано складалося, хоч проблем ще вистачало.Нарешті настрій Данелії за стільки часу, був піднесеним. Зараз навіть здавалося у Парижі, вона не переживала таких відчуттів як після дзвінка батька, коли він сказав хто насправді допоміг вийти йому із в'язниці. 

 Мама пішла до маркету прикупити деяких продуктів. Данелія пішла на кухню і почала готувати вечерю. Вона скоріше хотіла подзвонити до Литвака, щоб подякувати, але його візитка кудись пропала, і у мобільному у набраних, всі номери зникли.

Вона вирішила дочекатися з роботи батька, аби дізнатися номер Литвака, чи якусь інформацію про нього.

За сімейною вечерею, до Данелії зателефонувала Аля і запропонувала на вихідні відсвяткувати приїзд з Парижу, в неї у заміському маєтку, поки її батьки відпочивають за кордоном. Аля ще хотіла запросити декілька їх спільних подруг, Олену та Стасю, щоб добре провести час та поспілкуватися. Данелія безсумнівно погодилась, з дівчатами вона дружила мало не з дитинства, тому добре їх знала. 

За столом нагоди завести мову про Литвака не було. Батько виглядав трохи напруженим, хоч намагався посміхатися, а мама тільки й розпитувала про відпочинок у Парижі та Євгена. Данелія так й не пояснила, що насправді сталося у Парижі, і чому? Вона повернулася без Євгена.

Оскільки Їхня квартира була невелика, батько вирішив спати на кухні.

 Данелія прийняла душ і теж пішла вкладатися спати. Мама вже заснула і мирно спала на дивані. Данелія лягла у ліжко, але поки спати не хотілось, попри насичений день, відчуття ніби в середині щось лоскотало. Вона ще довго крутилася з боку на бік, мрії про Литвака, і повернення їхніх земель не давали спокою. Тепер вона, була впевнена, що зможе повернути їх: землю, ферму, а можливо навіть маєток.

 Мимоволі її повіки тяжіли, і Данелія засинала, глибше впадаючи у вир сновидіння, що знову повторювалося:

Вона бігла зеленим лугом, усміхнена та весела, навколо туман, а потім на галявині з'являвся Влад, верхи на коні, чекав і махнув до неї рукою. Коли вона опинялася поряд, Влад посміхався протягав до неї руку "Ти прийшла, я чекав на тебе, ми будемо завжди разом" - Його слова, підштовхували подати свою руку до його долоні.

Раптом, чийсь чоловічий голос просив зупинитися, і не йти далі... Данелія намагалася зрозуміти чий це голос? Вона повертала голову, в надії побачити чоловіка, що говорив за пеленою густого туману. Незнайомець був десь дуже близько, і коли Данелія знову повертала голову, замість Влада на коні був його батько - Павло, він зненавистю звинувачував у смерті Влада -"Ти винна, ти вбила мого сина!"

Данелія налякано потроху відходила назад, і прудко починала бігти в нікуди, повторюючи слова -" Я не винна, я не винна!"

Та раптом хтось схопив міцно за плечі, й зупинив майже над прірвою, куди вона могла зірватися. Лице було важко впізнати, через туман, але постать була чоловіча, і міцні руки.

- Данелія! Данелія! Все добре, я є, прокинься? - Мама міцно схопила за плечі й намагалася розбудити.

Данелія різко піднялася вся спітніла і налякана.

- Мамо, мамо - вона нахилилася до маминого плеча й заплакала - Я не винна, ці жахи мене вбивають.

- Все добре дитинко, ти нічого не винна - мама гладила по голові обіймаючи.

- Мені треба ще раз піти на кладовище, до Влада.

Алена насуплено відхилилася від дочки:

- Тобто ще раз. Ти хіба вже була? - Здивовано запитала.

- Так мамо, я мусила піти. Я думала мої сни більше не повторяться. Але схоже вони завжди будуть переслідувати мене.

- Данелія тобі треба бути обережною. Павло небезпечна людина.

- Я знаю. Не хвилюйся, все буде добре.

На вихідні, ближче до вечора, до Данелії заїхала Аля, щоб забрати.

Данелія одягла коктейльну бежеву сукню - трапеція, короткий кльош, з ґудзиками на переді. Та накинула червону прозору сорочку, та взула червоні туфлі на каблуку. На голові Данелія завила широкі локони, і зробила легкий макіяж, а щоб підкреслити образ, нанесла на губи червону помаду.

Дівчата, поїхали до Алі у заміський маєток. І поки батьків Алі не було, майже все лишалося у їхньому розпорядженні.

За столом у вітальні дівчата згадували минуле, Аля перенесла великий альбом зі старими фотографіями, та парочку алкогольних коктейлів.

- Пам'ятаєш, як ти зачепилася одягом за гілки яблуні, й застрягла там? - Розсміялася Стася.

Данелія задумалась, згадуючи той випадок, її тоді було років дванадцять, вона полізла до сусідів через високий паркан, щоб нарвати якихось рідкісних сортів яблук, але зачепилася одягом за гілки, і довелося кликати на допомогу.

- До речі, а де Кирил, його тепер ніде не видно? - Стася зацікавлено подивилася на Данелію.

Колись Стася зустрічалася з Кирилом, це була майже ідеальна пара, до моменту поки Кирил не почав грати у покер. 

Данелія знітилася про питання про брата, бо сама давно його не бачила, а про останній раз, не зовсім хотілося згадувати:

- Навіть не знаю Стасю, я сама давно його не бачила.

З кожним випитим коктейлем, ставало веселіше. Аля внесла пляшку білого, мускатного вина, та сирної нарізки, і всі випили ще по бокалі. На дворі почало більше смеркатись. Аля запропонувала поїхати у місто до нового ресторану, що недавно відкрився і там продовжити вечірку. Данелія з дівчатами погодились, Аля швидко забронювала столик, і зателефонувала своєму водію, щоб довіз до ресторану.

Їхня весела компанія увійшла до середини ресторану, вільних столиків майже не лишилося. Дівчата сіли ближче до виходу. Аля, Олена та Стася замовили морозиво та пляшку шампанського, хоч Данелія добряче вже сп'яніла, і в очах помутніло, а у голові ніби літали метелики.