Глава 17*

Все, що сталося сьогодні, Данелія не хотіла розповідати. Тим паче про випадкову зустріч на кладовищі з Павлом. Досі про її витівку поїхати до Павла зі зброєю, ніхто не знав. Хоч це могло мати інші наслідки - більш трагічні. Револьвер тепер залишився у Павла, і якщо батько дізнається, про той вибрик, то дуже розгнівається.

Сьогодні Павло поводився зовсім по інакшому. Особливо, коли підхопив на руки, й намагався привести до тями. Вона не відчувала вже до себе його ненависті чи зневаги, як раніше. Навіть погляд Павла здався Данелії дивакуватим, його очі налякано бігали по ній, ніби перед ним була примара, або щось заборонене до чого не можна торкатися.

"Може Павло все зрозумів? І не стане більше переслідувати, щоб помститися?" - Вона обнадійливо вдихнула.

На ранок, їхню сім'ю розбудив дзвінок у квартиру. Мама піднялася, накинувши на себе домашній халат, сонно пішла до дверей.

Вона навіть не заглядала до дверного вічка, і відразу відчинила двері, оторопіла на місці. Перед нею стояв батько, з речами у руках. Алена спочатку вирішила, що це мариво. Але бадьоре батькове "Привіт" привело до тями, і вона з радості кинулася чоловікові на шию, та почала цілувати.

 Вони увійшли до середини квартири. Олександр поставив спортивну сумку з речами на землю і почав визуватися.

- Данелія, іди сюди! - вигукнула радісно з коридору мама.

Данелія вийшла з кімнати, і також здивовано застигла на місці, а потім відразу кинулася на батька з обіймами.

- Тихо - тихо, ви мене задушити! - Обіймаючись сказав Олександр.

- Давайте пішли на кухню поснідаємо. Ти ж напевно голодний?! - Мама рукою поправила волосся на голові батька.

Вони хутко пішли на кухню. Мама метнулася бігом щось готувати. Батько сів до столу. Данелія поставила на плиту чайник, і сіла на проти батька.

- Як тебе випустили, хіба хтось виплатив за тебе заставу?- Данелія приємно була вражена, вона й гадки не мала, хто б це таке зробив.

- Я взагалі теж шокований. Сам не знаю, що сталося, і хто посприяв аби мене відпустили. Вдосвіта прийшов конвойний і повідомив, що я вільний, і можу йти з речами до виходу. Мені дали підписати папері, ніби з мене всі обвинувачування зняті. І все... Я більше нічого не знаю.

- Ой, поки це не важливо, головне що ти тепер тут, з нами - Мама поставила перед батьком тарілку з супом - Саша, ти так схуд - В Алени накотилися аж сльози, і вона знову обійняла батька за шию.

- Я от зараз поїм, приведу себе до ладу і хочу поїхати на могилу до мами.

Після згадки про Клавдію вони знову поникли.

Данелія пригадала той траурний день, як всі висловлювали красиві - жалісні слова, співчуття, а потім тихо сідали у свої дорогущі автівки, і тікали світ за очі, до поки на кладовищі лишилася тільки вона з мамою.

- Я теж з тобою поїду - Данелія жадібно дивилася на батька.

- А давайте разом поїдемо. Я зателефоную Віктору і він нас відвезе. 

- Хороша ідея - відказала Алена.

- А ще я хочу заїхати на ферму - Олександр відвів очі на Алену.

- Ти думаєш нас туди впустять? Там охорона.

- Принаймні спробуємо.

- Віктор сказав що на фермі більше не лишилося нічого. І кредитори забрали навіть Дунаї - Данелія налила батькові чай.

- Так не лишилося нічого, -  перевівши подих - Але твого Дунаї не кредитори забрали, а Павло. І напевно, він... Пристрелив його, якраз в той день... Мені дуже шкода.

Данелія з острахом подивилася на батька, і миттєво схилилася чолом до столу на руки, заплакала.

Ще вчора вона подумала що Павло змінився і більше не буде мстити, а сьогодні вона гірко поплатилася за свої припущення.

Така безчесна людина як Павло, не може мінятися. Вона затисла руку в кулак і стукнула по столу, вибігла, до іншої кімнати.

- Данелія! - У слід жалісно вигукнула Алена, і вже зібралася піти, щоб заспокоїти дочку.

- Почекай, хай краще поплаче, - Олександр схопив її за зап'ястя.

- Не треба було її це розказувати у такій формі. Ти знаєш, як для неї дорогий той кінь.

- Тобі не здається, що забагато таємниць? - Він глянув на Алену так, ніби вони у двох ще щось приховували.

Алена випросталась і посерйознішала:

- Але в тебе не було іншого виходу.

- Можливо.

Засмучена, Данелія сиділа у кімнаті. Те що повідомив батько, довело аж до сліз. Краще б вона просто думала що її Дунаї десь далеко, але існує. Цей кінець був як єдиний живий спогад, про щасливе минуле, саме на цьому коні вона вчилася їздити.

Напевно коні тепер лишилися далеко в минулому, як і все що відібрав Косевич.

Цей чоловік одним махом позбавив всього. Всього, що так важко здобула їхня родина: що так любила й берегла Клавдія, що так цінував батько - напевно йому зараз теж не просто.

" Я все поверну! Кожен шматок землі, ферму, і повністю бізнес. На фермі знову будуть бігати коні" - Данелія знову пригадала про дану обіцянку бабусі. В ній ніби загорівся, з новою силою - вогонь помсти. Вона мусила повернути свій спадок, але поки не знала як це зробити.

На мобільний подзвонив Євген, і вона піднесла слухавку.

- Привіт, як ти, як настрій? - Бадьорий голос Євгена, трохи був загадковим.

- Та, так нормально.

- Зрозуміло. А я тобі зараз покращу настрій. Данелія, я хочу сказати... Ти подобаєшся мені, тому я вирішив зробити тобі подарунок до твого дня народження...

- Почекай но - Вона раптом дещо збагнула - Як я могла не здогадатися. Вибач. Я не знаю як віддячити тобі за батька, ти напевне доклав колосальних зусиль аби батька відпустили.

 Чесно, навіть забула про своє день народження. Але це дуже дорогий подарунок Євген.

- Тато вже дома..? Данелія ти знаєш, що для мене не байдужа. Послухай, я маю на днях їхати по роботі до Франції у Париж, і хочу, щоб ти поїхала зі мною. Це ненадовго на два тижні.

- Ти й так длянас  багато зробив. Але я із задоволенням поїду з тобою до Парижу. От тільки скажу батькам, але думаю вони не будуть проти.

- Добре, я ще подзвоню, скажу точно коли саме, треба збиратися, бувай.