Глава 16*

Данелія ішла тротуаром, злегка плутаючи ходу. Вітер розвіював по лиці волосини, затуляючи очі. Враз її тіло почало морозити, хоч під час розмови з Литваком було аж гаряче. Вона навіть змирилася з тими невдачами, з кожним кроком втрачаючи надію на повернення своїх статків.

З таким чоловіком як Ілля не доводилося ще стикатися: впевнений, різкий, іронічний, хитрий, і до лиха привабливий. Хоч насправді досить закритий, бо вона майже нічого не знала про його життя, і навіть колись Влад до нього ставився з підозрою.

- Хм, звільню батька - незадоволено, в голос сама собі повторила.

Данелія продовжувала йти аж до закінчення вулиці. Коли вона спинилася на роздоріжжі, заграв мобільний. На екрані засвітився невідомий номер, вона піднесла слухавку.

- Данелія, ти де? Повернись я... - це знов був Литвак.

Від його голосу, по шкірі пройшло тремтіння. Вона мовчки поклала слухавку і вимкнула мобільний. "І чого йому ще треба?"Поки вона не могла довіряти Литваку. 

Данелія стояла на зупинці, чекаючи електричку. В дорозі розболілася голова, але навіть попри це її закортіло відвідати їхню ферму, вона вже й минула свою зупинку, і продовжувала їхати далі. Тим часом на дворі розпочався сильний дощ, в небі пролетіла блискавка і загуркотів перший грім.

Данелія вийшла з електрички. Люди швидко розбігалися хто куди, щоб сховатися від негоди. Вона продовжила йти, промокши до нитки, тіло почало морозити. Краплі дощу били по лиці, Данелія прикривала очі рукою. До ферми лишалося зовсім трохи. Раптом біля неї слідом, поволі почала їхати машина. Спершу Данелія нічого не зрозуміла. Сіре Вольво спинилось, і з автівки вийшов Віктор - їхній колишній управитель. З парасолькою в руці, він негайно підбіг до Данелії.

- Пані Данелія, що ви тут робите? Сідайте у машину! - Голосно закричав чоловік.

Через шум дощу погано було чутно. Віктор обійняв Данелію за плече, провівши до автівки, на заднє сидіння. Сам побіг за кермо. Данелія сиділа як бурулька, стуливши плечі. Від холоду клацали зуби, а губи посиніли, навіть пальці на руках, задубіли. Холодні каплі дощу застигли на кутиках вій та брів, і по черзі струмком котилися по шкірі. Віктор відразу включив на повну обігрівач.

- Що ви тут робите, Віктор? - від холоду її голос тремтів, та став хриплим.

- Пані, ваш батько, мене попросив поїхати на ферму, і глянути за деякими документами. Я сьогодні був у нього. Але не знаю чи щось вийде, бо на все накладено арешт. Я сподіваюся домовитися з охороною.

 Віктор повернув голову до неї:

- Вам щось дуже зле. Я відвезу вас до дому.

- Ні, я теж хочу поїхати на ферму - Данелія закашляла.

- Давайте може іншим разом, там однаково нічого не лишилося, і всі коні продані. Ваш батько хотів залишити хоч Дунаї, але його забрали кредитори.

- Добре, тоді відвезіть мене на квартиру, мені справді погано.

Данелія сказала адресу і вони рушили. Вона відчувала як її чоло поступово нагрівалося, і почало ломити все тіло. Стало сильніше морозити, здавалося, мозок ніби хтось міцно стискав руками. Мокрий одяг прилип до тіла, хотілося швидше зняти його, і позбулися неприємних відчуттів.

До всіх проблем не вистачало ще захворіти. Її ж, не можна хворіти - Це тільки лишні витрати. Та й не любила вона, валятися довго у ліжку, і точно не хотіла потрапити до лікарні. Голова розболілася не на жарт. Вона не зчулася, як вони опинилися біля їхнього під'їзду. 

Дощити стало менше, темні хмари потроху просувалися далі. Віктор вийшов з автівки й допоміг Данелії дійти до квартири. Ніби у мариві, вона натиснула на дзвінок. Двері відчинила мама і сходу допомогла дійти до ліжка. Мама, попросила Віктора почекати на кухні. А сама завзято почала стягувати мокрий одяг з Данелії. 

Мама нічого її не запитувала, вона швидко допомогла переодягнутися, та лягти в ліжко. Під теплою ковдрою краще не стало, студило неймовірно. Данелія закуталась з головою під ковдру. Аж тепер віскі розійшлося у всі тяжкі, у голові дужче почало кружляти, від запалу та адреналіну.

Після спілкуванням з Литваком лишився неприємний осад. Вона спробувала закрити очі. Її тіло тремтіло, та набирало температури. Данелія почула як Алена у коридорі попрощалася з Віктором. Було відчуття ніби всі навколо, щось приховують саме від неї.

Мама повернулася з гарячим чаєм у руках. По кімнаті розійшовся аромат лимона та духмяних трав. Мама сіла біля неї, і поклала чашку на тумбочку біля узголів'я.

- Тобі треба попити чаю. Нащо ти їхала на ферму? Вона тепер теж продана.

Данелія крадькома визирнула з під ковдри, як злодій.

- Я знаю, всі проблеми через мене - Її горло почало перчити, тому голос видавав неприродні хриплі звуки.

Алена зразу торкнулася долонею до чола Данелії, і насупила брови.

- У тебе жар. Я викликаю швидку - Мама хотіла піднятися з місця, але Данелія зупинила, торкнувшись до коліна.

- Почекай, не треба швидку, ти знаєш я не люблю лікарні.

- Тоді я подзвоню до Євгена, він якраз дзвонив, питав про тебе. Данелія це звичайно не моя справа, але може це і є вихід з ситуації?.

Данелія глянула на маму, на її обнадійливий погляд. Вона здогадувалася про що саме каже мама. Напевно мама мала рацію. Євген єдиний хто зараз допомагав і весь час піклувався про неї. Данелія задумалась, бо крім дружби й вдячності, більше нічого до Євгена не відчувала. Напевно минуло замало часу, щоб думати про стосунки з чоловіками.

Євгена таки довелося покликати, бо до ночі погіршало. Євген наполягав на госпіталізації, але Данелія категорично відмовилась.

Вже майже тиждень, як Данелія відлежала у ліжку. За вікном з кожним днем погода робилася теплішою. Євген як завжди приходив щодня, і робив всякі медичні маніпуляції, та щоразу приносив свіжі квіти й фрукти, для зміцнення імунітету.

Данелії стало набагато краще, хоч з настроєм було не дуже. Литвак більше не дзвонив. Вона подумала, що це й на краще, бо якось все зайшло у глухий кут. Данелія твердо вирішила більше не шукати з ним зустрічі, та взагалі розірвати всі зв'язки. Ще скоріше Данелія підмітила до себе його зацікавленість, але загравати до Литвака, якось не спадало на думку.