Глава 15*

Данелія у відчаю повернулася додому, мами поки не було. Вона увійшла на кухню і відставила на стіл, трохи пом'яті триста доларів. Звичайно при інших обставинах, вона б, ніколи не взяла тих грошей від Кирила, хто - зна, яким чином вони зароблені. Думати зараз по це, вона не хотіла. Гроші для них край як потрібні, і тепер буде можна хоч зимові черевики для себе купити. Невдовзі прийшла мама, увійшовши на кухню з пакетом продуктів.

- Данелія звідки ці гроші? - сходу запитала Алена, спрямувавши погляд на стіл.

Данелія засмучено, глибоко, вдихнула. Про зустріч з братом розказувати не дуже хотілось, знаючи принципи мами, вона могла й відмовитися від грошей, а ще знов почне переживати за Кирила. Та і як таке поясниш? Тепер їхній Кирило бандит, було видано, брат загруз у великі борги, і водиться з небезпечними людьми.

Мама присіла розчавлена на стілець біля столу.

- Дитинко не вже ти... - Від своїх припущень Алена напружено поморщила чоло.

- Мамо ти чого! Я б ніколи не займалася таким. Для мене принизливо, спати за гроші.

Алена аж розслабилася, ніби камінь впав з душі.

- То ж, звідки ці гроші? - Перепитала мама.

- Це Кирило дав.

- Що з ним - мама махом вхопила за руку, - де взагалі він?

- Я випадково з ним зустрілася біля ресторану, на Головній. Мені вдалося з ним трохи поговорити. Але виглядав він добре. Мамо напевно Кирило тепер...

- Я знаю, він сам вибрав свій шлях. Ми тепер йому нічим не можемо допомоги.

- Бабуся хотіла його побачити. Думаю я знайду вихід, як з ним зв'язатися. Мені серйозно треба з ним поговорити.

Робота у лікарні не приносила ні достатнього заробітку, а ні, задоволення. Данелія механічно спускалася до підсобного приміщення, щоб взяти все необхідне для прибирання. Сьогодні її треба було закінчити скоріше прибирання.

Євген знайшов для них іншу квартиру, ближче до лікарні, і за ціною підходила.

Крокуючи коридором лікарні, з відром та шваброю в руках, Данелія дійшла до кабінету головного лікаря. Зненацька майже перед її носом, двері кабінету відчинилися, звідти вийшов Литвак, тільки но попрощавшись з лікарем, він зачинив двері. Данелія мало не наштовхнулася на нього, він з'явився так раптово, як сніг на голову. Литвак спинився прямісінько перед неї. Від несподіванки Данелія застигла на місці, не в змозі рушити далі, ноги ніби не слухали.

Після танцю з ним, й зустрічі в батька у кабінеті, часу минуло чимало. Її хотілося назавжди витерти з пам'яті ті моменти.

- Данелія, що ви тут робите?

З вигляду Литвак був здивований, здавалося він навіть зрадів такій випадкові зустрічі, його губи витягнулись у посмішці.

- Працюю, хіба не видно — без зупину відповіла. - А ви, що тут забули?

- Я тут замовляю деякі ліки. То ви тут працюєте?

- Так, а що?

- Ні, нічого просто, я не очікував вас тут зустріти але...

- Вибачте, немає часу.

Данелія хотіла піти, але він зупинив її, вхопивши біля ліктя.

- Зачекайте, Данелія! Що сталося, ви на мене знов ображена.  Ми можемо зустрітися?

Данелія суворо провела поглядом по його руці, якою він схопив її.

- Послухайте — її прихована злість різко продерлася на поверхню, вона смикнула назад руку, — якщо ви вирішили, що я нічого не знаю, про ваші справи з Косевичем, то це не так.

- Які ще справи, ми просто партнере от і все? Я тільки нещодавно повернувся із закордону.

- Але ж землі мого батька вже встигли купити.

- Ми можемо поговорити, я однаково мав під'їхати до вас до дому.

- До дому? - вона театрально усміхнулась - цікаво, до якого? Наш маєток арештований, зараз я з мамою, винаймаємо квартиру. А тато під слідством, і може залишитися там на довго. Я тут працюю, і доглядаю бабусю. Як вам такий поворот подій.

- Я чув все що сталося з вами, й дуже співчуваю. Але про арешт вашого маєтку, бабусю, і батька, я нічого не знав. Так, Павло продав мені деякі землі, але я направду не знав, що вони були вашими.

Всі документи були оформлені на Павла, ваше прізвище ніде не фігурувало. Данелія ми можемо зустрітися? Поговоримо.

- Данелія! - хтось вигукнув в неї за спиною.

Вона озирнулась. До них підійшов Євген і потис руку Литваку ніби знав його дуже добре.

- Данелія, я шукаю тебе скрізь. Після роботи не забудь ми підемо глянути на квартиру.

Литвак змінився в лиці й побілів, спантеличено глянувши на Данелію. Тільки зараз її вдалося розгледіла у нього непримітний шрам у вигляді прочерку, над правою бровою.

Данелія на секунду задумалась.

- Умм, Женя, я маю ще деякі справи, давай завтра ми підемо.

- Добре домовились.

До них підійшла медсестра, і попросила Євгена пройти до палати:

- Мушу йти.

Данелія знову залишилася на одинці з Литваком, його погляд як завжди заворожував. Цей погляд запам'ятався найбільше — очі що полюють, вона розгледіла їх краще: розумні, хитрі, жваві й живі. Проникливі до дна — до глибини душі.

Ілля досі мовчав, ніби вивчаючи її повністю, як художник — митець, зажинаючи губи він зволожив їх кінчиком язика.

Данелії здавалося перед ним відкриті всі її думки, помилки, а найгірше погані вчинки. На її щоках виступив легкий рум'янець, набуваючи більше червоного кольору, як доспілі ґрона калини.

- Думаю ми не можемо зустрітися. Ніколи, чуєте.

Данелія таки злякалась своїх відчуттів. При кожній їхній зустрічі, з нею щось коїлось нове, і невідоме. Це "щось" робило її безсилою, вона втрачала контроль над собою.

- Тоді візьми мою візитку. Ти можеш подзвонити коли-небудь - Литвак вийняв з кишені візитку.

Він раптом заговорив так - як близька людина, що хоче допомогти. Данелія на мить затрималась чітким поглядом на ньому, і швидко пішла геть.

Вона почала переодягатися, щоб піти додому. На дворі починало темніти. Вона по звичному увійшла до палати Клавдії, щоб попрощатися, але бабуся вже спала.

Данелія по тихому розвернулась до дверей, щоб піти, але знову озирнулася на бабусю. Рука бабусі звисала підозріло низько, і як для сну було якось зашвидко. Клавдія ніколи раніше так швидко не засинала, аж поки Данелія не йшла додому.