Глава 14*

За деякий час на їхній маєток був накладений Арешт. Данелія з острахом чекала, що може статися далі, здивувати чимось поганим здавалося вже не можливо. Павло дотримав своє слово, тепер її життя було схоже на пекло.

Данелія стала доглядати за бабусею, Євген запропонував роботу в себе в лікарні - санітаркою, але це влаштовувало Данелію, грошей все одно брати ніде, а так вона могла ще й бути поряд з бабусею і допомагати. Євген декілька разів пропонував допомогу із пошуком нового житла, але Данелія відводилася. Вона розуміла чому Євген так старається, але зараз для почуттів, її серце було закритим. Вона вирішила з проблемами боротися самостійно.

З маєтку вони з мамою взяли всі речі, що змогли. Багато речей зі свого гардероба довелося продати, по дешевій ціні. Данелія знайшла однокімнатну квартиру, щоб орендувати. Аж на краю Києва, тому до лікарні було трохи далеченько, але квартира підходила за ціною.

Данелія поїхала до батька до в'язниці. На дворі притисли перші приморозки. Данелія позичила в Алени синє тепле пальто, бо з її речей лишилися тільки осінній одяг.

Данелія увійшла до кімнати для відвідувачів, охоронець стояв за дверима. З батьком дозволили поговорити десять хвилин.

Олександр сів за стіл на проти. Його руки були в наручниках, ніби він скоїв, щось надто жахливе. Вона дивилася на батька, з останніх сил стримуючи емоції жалю, серце смикалось від болю. Лице тата знов покрилося густою бородою, і волосся на голові відросло. Вони почали розмовляти, батько намагався видавати оптимізм. Олександр питав про всіх, і коли мова зайшла про Кирила, лице його перемінилося та стало серйозним.

- Тату мені здається, ти щось приховуєш? - Підозріло відказала Данелія.

Олександр глянув з під лоба, насупивши брови, і важко вдихнув.

- Данелія не все так просто Кирило він...

- Закінчуйте, ваш час вийшов! - Увійшов охоронець.

- Ще хвилинку, одну хвилинку - Вона благаючи подивилася на чоловіка з кам'яним лицем.

- Ні, вибачте, покиньте приміщення. Інакше наступного разу вам не дозволять побачення.

- Люблю тебе - поцілувавши батька у щоку вона пішла.

Насправді Данелія вже довго не бачила брата. Всі дзвінки до Кирила були без відповіді. Під час короткої розмови з батьком, вона дізналася, що їхні землі Павло давно вже продав. Тільки хто новий власник, досі не знала. По дорозі додому, вона думала як ненавидить Павла. Їхні землі хто знає у кого. Повернути їх буде не легко, якщо й зовсім не можливо.

Мама як завжди щось готувала. Тепер, вона часто займалась готуванням їжі, найбільше випічкою, тому на кухні відчувався запах свіжого пирога з персиковим, або ще якимось смачним варенням.

- Мамо привіт, я щойно від батька. Нам дозволили поспілкуватися пару хвилин.

Ти знаєш Косевич вже встиг продати нашу землю, а я ще сподівалася повернути її, і вже пообіцяла бабусі що поверну все.

- Данелія як ти зможеш все повернути. Це тільки мрії.

— Та мені б взнати хто їх викупив - Данелія сіла за стіл.

- Хм — мама загадково усміхнулась і пішла до іншої кімнати.

Повернувшись, Алена принесла якісь папери та кинула на стіл.

- Ось, бери читай. Це копії договорів продажу — купівля наших земель. Я це знайшла коли була на фермі, і ще встигла туди пробратися. Нашу землю викупив Литвак з ініціалами І. О. Здається я чула цю фамілію - Алена задумалась.

- Ти це знала і мовчала? -Данелія гарячковито почала перечитувати папері. Таки Литвак купив їхні землі.

- А щоб це змінило. Грошей в нас все одно нема. Мені здається це й Литвак раз приїжджав до батька у справах, і на весіллі був.

- Так мамо, так.

Від злості Данелія аж затисла вилиці.

" Напевно, у цього Литвака з Павлом партнерські відносини. І як я скоріше про це не подумала. Литвак приїжджав на весілля суто на запрошення Павла".Тепер до цих двох чоловіків вона запалилась лютою ненавистю.

Світанок мав от-от з'явитися, спати не хотілося - переконувала себе Данелія, щоб не побачити знову той кошмар.

Данелія стояла біля вікна очікуючи, коли нарешті із горизонту з'явиться сонце. Хоч сірі хмари нависли над вулицями. Сподіватися на хорошу погоду марно, як і на цей сірий день. Вона знову лягла у ліжко склавши пальці між собою на грудях, подумки проклинаючи чоловіків, що підступом відібрали все. Данелія подивилася на стілець де лежав одяг, вже давно в неї не було оновлень, всі її речі зносилися та поблякли. Взуття теж подерлося. Нові черевики на зиму, дуже б здалося купити, а то вже нестерпно похолоднішало і в неї залишились одні кросівки з тонкою підошвою.

Будильник у мобільному нагадав про те, що потрібно йти на роботу, тепер вона економила навіть на тролейбусі. Всі свої дорогоцінності Данелія давно продала, тільки весільна обручка як згадка, лежала самотньо у шкатулці. вона неохоче одягала джинси та спортивну теплу кофту. Не снідавши Данелія вибігла на вулицю. На диво сонце таки з' явилося хоч і часто ховалося за хмари. До лікарні йти було майже три кілометри.

Найперше Данелія забігала до палати Клавдії завдяки Євгену, бабусі дали хорошу одномісну палату з усіма умовами. Відчинивши вікно для свіжого повітря, Данелія сіла біля бабусі, її здоров'я поки, нагадувало "Американські гірки" як тільки трохи легшало, так і ставало гірше, хоч Клавдія могла вже розмовляти. Зараз Данелії спало на думку займатися фізичними вправами з бабусею, щоб розробляти руки, спину взагалі повністю руховий апарат. Перші результати були не великі, проте бабуся їсти почала самостійно.

Данелія домовилась з Євгеном, що бабуся поки бути у лікарні. А як полегшає зовсім, вона думала забрати її на квартиру.

Данелія як завжди запевняла бабусю ніби у них все гаразд, але про те, що батько заарештований повторно Клавдія таки знала.

Після не великого прибирання в палатах. Данелія знову увійшла до бабусі.

Клавдія захотіла про щось важливе поговорити. Данелія сіла біля неї на краю ліжка, і накрила долонею її руку, уважно прислухаючись до слів.