Глава 12*

Ближче до обіду, Данелія збиралася, щоб поїхати відвідати бабусю. Мама приготувала овочевий суп, та зібрала деякі речі для Клавдії.

Одягнувши спортивний сірий костюм, і для зручності кросівки, Данелія вхопила шкіряний, шоколадний рюкзак та поставила туди все. Зазирнувши до свого гаманця, вона збагнула, що грошей зовсім мало, а її банківська картка стала як шматок не потрібної пластмаси. Лишилося декілька гривневих купюр, та одна банкнота 5 євро, як згадка про забезпечене минуле.

Данелія з сумом хмикнула, а та пішла на автобусну зупинку. Не звичні почуття сковували рухи, здавалось, увесь світ об'єднався супроти неї. Скільки пережито не приємних подій, за такий короткий час, як обухом - по голові.

Листя на деревах починало жовтіти. Наближалися перші ознаки осені, проте погода лишалася тепла.

Ідучи вулицею до зупинки, до неї подзвонила її подруга Аля. Данелія здивувалася, бо після її весілля, подруга відразу повернулася до Німеччини.

Після трагедії Аля телефонувала та присилала Данелії слова підтримки, коли вона ще перебувала у лікарні. Зараз дзвінок Алі як ніколи був доречним.

Данелія підняла слухавку. Голос подруги навіть підбадьорив. Аля хотіла про щось важливе поговорити. Вони домовились зустрітися за годину, у їхньому постійному кафе. Раніше Данелія часто проводила час у компанії Алі, та довіряла багато секретиків. Але тепер дитяча дружба, як і дитинство відійшло далеко у минуле.

Увійшовши до палати бабусі, жінка мирно спала. Данелія сіла на стілець біля ліжка Клавдії, взявши за руку.

Повіки бабусі майже відразу затріпотіли, вона ніби відчула чиюсь присутність та розплющила очі, і щиро посміхнулась. Данелія нахилилася до чола Клавдії та поцілувала. Деякий час вони мовчали дивлячись одна на одну. Ще ніколи Данелія не бачила свою сильну та впевнену бабусю такою немічною та безпорадною.

Клавдія була ще надто слабка, та й мова ще повністю не повернулася. Бабуся на силу, пошепки вимовила перше слово "Данелія" і онука усміхнено потисла трохи сильніше бабусину долоню.

- Все добре, я є. Я тепер завжди буду поряд. Тобі не можна ще напружуватися - Лагідним відказала Данелія.

Вона вийняла з рюкзака приготовлений мамою овочевий суп, та підняла Клавдії трохи вище подушку для зручності, почала годувати бабусю. Під час обіду Данелія намагалася розказувати добрі новини, оминаючи погані події. Напевно Клавдія ще гадки не мала, настільки все погано, і що скоро, вони можуть лишитися безхатьками. Про батька взагалі Данелія намагалася не згадувати.

Коли Данелія вийшла від бабусі їй захотілося знайти Євгена, щоб більше дізнатися про стан Клавдії, але його ніде не було, і на дзвінки, він не відповідав. Вона вирішила пізніше з ним поговорити, а сама поїхала до Алі на зустріч.

Зазвичай, колись її всюди возив їхній водій, або Віктор. Данелія вперше їхала автобусом, її часто здавалося ніби всі люди показують на неї пальцем, та насміхаються з невдач.

Вона вийшла на зупинці, і пішла до кафе.

Данелія намагалася йти не підіймаючи голови, прудкими кроками.

Невелике кафе було затишним, і досить пристойним з гарним європейським стилем, та хорошим обслуговуванням.

Увійшовши до середини Данелія похапцем провела очима по залу. Відвідувачів майже не було, і це тішило. Алі також поки не було.

Данелія вибрала столик якомога у закутку. Підійшла офіціантка, щоб прийняти замовлення, але вона раптом зніяковіла. Грошей майже не було, але щоб зовсім не згоріти зі сорому Данелія замовила яблучний сік. У меню він виявився найдешевшим.

За десять хвилин прийшла Аля, подруги обмінялися, та поцілували одна одну.

Аля виглядала як свіжа ягідка. Брендовий одяг - якраз під її творчу дивакувату натуру, джинси з високою талією, спортивна зелена куртка - на розмір більша, коричневі шкіряні черевики вище щиколотки, без шнурівок. І невеликий безлад на голові, розкуйовджена зачіска каре.

Аля сіла за столик і відставила сумочку біля себе, на інший стілець.

- Я така рада, така... Ум! - Аля широко посміхнулася перед собою затиснувши кулачки, - У мене є для тебе хороша новина!

Данелія приголомшено оглядала подругу. Багато друзів, непомітно зникли з її життя, так само, раптово пропало чимало родичів та знайомих.

- Але давай спочатку Випиймо! - Запропонувала Аля.

- Якщо чесно, маю ще деякі справи.

Данелія сподівалася після зустрічі, шукати роботу. Аля ніби для інтриги, відтягувала момент про новину. А потім, незадоволено прицмокнувши, хоч її запал ніяк не минув.

- Мій батько, готовий виплатити за твого тата заставу - На одному диханні випалила Аля.

Від такої новини, у Данелії аж заплутались думки, вони навіть пожвавіла, бо вже втратила надію знайти гроші, щоб батько знову був на волі.

- Алю ти це серйозно? У мене просто нема слів. Я дуже рада, і дякую тобі за це - Від емоцій на її очах визирнули сльози.

- Ти що Данелія! Все буде добре - Аля взяла за руку, щоб підтримати.

Подруги ще з годину посиділи у кафе. Аля ніби відчувала настрій Данелії, тому про всі неприємні події не згадувала. Сьогодні Данелія передумала шукати роботу, тому на радощах, вирішила повернулася додому. Аля підкинула на своїй червоній Мазді, і дівчата попрощалися.

В дома Данелія розповіла мамі про хорошу новину, вже завтра вони зможуть заплатити за Олександра заставу, і поки Данелії не хотілося думати про інші проблеми. Головне, щоб батько був на волі й Клавдії покращило. Від радості Данелія майже не спала і чекала ранку. Хотілося скоріше побачити та обійняти батька.

Нарешті Олександр був дома. Перші пару хвилин їхня родина обійнявшись, плакали.

Олександр помітно постарів. Лице покрилося густою бородою, і вже колишній життєвий блиск очей майже зник. Зморщок біля очей побільшало, та й сивих волосин на скронях стало чимало.

Після спільної вечері, вони ще довго розмовляли за столом. На одну проблему стало менше. Хоч досі всі їхні рахунки лишалися замороженими. Павло добре постарався, щоб їхня сім'я залишилась ні з чим. Тільки тепер Данелія пригадала,