Глава 11*

На її подив до їхнього маєтку наближався Павло. Вона аж відступила крок назад, і застигла на місці. Якусь мить, поки він ішов, її здалося що світ зупинився.

Зовнішність Павла дуже змінилася, він настільки втратив вагу, що вона не відразу його впізнала. Павло був п'яним, ідучи ледь тримався на ногах, він робив короткі зупинки, аби не впасти. На опухлому, багряному лиці, з легкою щетиною, закарбувалися розпач та гнів. Волосся на голові відросло, і хаотично спадало на чоло, трохи прикриваючи очі. Його чорна сорочка була пом'ята, та неохайно заправлена у джинси, а ґудзики на сорочці розстібнуті, аж до грудей.

В цю мить Данелія не могла ні думати, ні рухатися. Вона майже відчула ті самі емоцій що й тоді, перед прірвою. Її не хотілося вірити, що зараз доведеться віч-на-віч, зустрітися з батьком Влада. З кожним його кроком Данелія відчувала, як сильніше гупає її серце. За якусь мить його кроки чіткіше почулися у вестибюлі.

Кров збіглася до голови, аж закипів мозок, вона пішла на зустріч йому, навіть не розуміючи для чого це робить, може через страх? Що в середині вирував до морозу по тілу.

Коли вона спинилася біля входу арки. Павло став на проти Данелії. Геть понурий, він дивився проникливо з гнівом на неї.

Данелія вперше відчувала до себе таку лють, та зневагу. Навіть не звично було, бачити очі схожі на Владові, що дивилися з ненавистю.

- Я, вас не боюся - за ледве вдалося промовити її.

Вона досі намагалася не виказувати страху, але тільки до моменту поки Павло міцно не схопив за її зап'ястки, і щосили стиснув їх руками. Він шарпнув Данелію до себе, на рівні його погляду, подумки проклинаючи - це видніло в його очах, від них віяло холодом і злістю. Від його глибокого подиху, гаряче повітря стало в неї на лиці, а неприємний запах перегару вдаряв під ніс. Сорочка Павла увібрала запах сигаретного диму, змішаного з чоловічим парфумом та спиртного.

Данелія напружила лице, щоб не видавати страху. Відхиливши голову у бік, лише груди, глибоко надималися від дихання.

Данелії стало навіть шкода Павла - цього нещасного чоловіка.

На кутиках його рота, білою піною застигла слина, вона частково покрила посинілі пухкі губи. Певно з запою, він не виходив вже довгий час?

- Ти вбила мого єдиного сина! Влад через тебе загинув. Я все знаю! - Хриплий голос Павла тремтів.

Він був схожий на голодного лева, що спіймав свою здобич, і готовий розірвати.

- Я не хотіла, щоб так сталося, мені шкода і дуже важко. Я любила його, і досі...

- Мовчи! - в нестямі вигукнув Павло, - ти хоч розумієш що кажеш? Я можу застрелити тебе. Можу зробити все що завгодно! - Павло аж затис зуби, - можу знищити вас усіх, в один момент!

Несподівано Павло трохи відступив, але ще міцно тримав її зап'ястки. Він почав уважно розглядати Данелію - її одяг, і в секунду як безумець розсміявся, так голосно, що вона, аж оторопіло звела плечима.

-Для чого ти, носиш цей траурний одяг? Ти ж, навіть не була на його могилі. Невже у твоїй поганські душі з'явилося почуття жалю? О, ні! Ні! Я не вб'ю тебе - це буде надто просто. Я перетворю твоє життя, і всіх, хто в цьому будинку - на пекло.

Я твій вирок, твоє покарання! -

Його слина долітала до її обличчя.

- Все що завгодно ви можете зробити мені, тільки не чіпайте моїх близьких.

Павло знов в притул наблизився до неї. Почав крокувати до переду, втиснувши Данелію до стіни, він наперся на неї тілом, аж в неї підігнулися коліна, і дихати стало ще важче.

Від його запаху з рота Данелія знову відвернула лице у бік, але Павло, вхопив холодними пальцями за підборіддя і розвинув її обличчями до себе.

- То тобі дорогі твої рідні? Дивився мені у вічі!

В момент коли Данелія глянула прямо на Павла, він відсахнувся, ніби злякався чогось.

- Ти задурила голову, моєму сину. А тепер хочеш, обдурити ще й мене? Щоб я повірив у твою невинність!

Несподівано з'явився Євген і різко відштовхнув Павла від Данелії, спрожогу вдарив Павла прямо по обличчю, в області губ.

Павло не в змозі втриматися впав, але й прудко підвівся на ноги:

- Не погано. Хороший удар! — відзначив Павло, тримаючи руку біля рота, витерши кров з губ.

- Пішов геть! - вигукнув Євген.

-Хм — Павло глянув спідлоба на обох, зупинивши очі на Данелії.

- Я ж забув. Тепер тебе можна трахати, по закону. Тобі ж 18. Як все добре склалося, чи не так Данелія? Позбутися мого сина, і в жалобі привести коханця.

Євген підхопився до Павла, щоб знову вдарити, але Данелія зупинила його, щоб цього не робити.

- Забирайся з мого дому, геть! — вона виставила вказівного пальця в напрямок виходу, а на очах з'явилися сльози.

- Я піду. Але дуже скоро, навіть цей маєток буде моїм. Як і решта.

Коли Павло пішов. Данелія присіла навшпиньки й розплакалась, схлипуючи носом, вона схилилась над колінами. Євген обійняв піднявши за плечі.

- Все буде добре чуєш, заспокойся.

- Я нікого не вбивала. Я не вбивала Влада! Боже, як мені важко. Його батько ненавидить мене і хоче помститися.

А я не хочу, бо не можу побачити надгробок, Влада. Мене лякає кожний вечір, що наближається. Я сплю при світлі, й страх як боюся заплющити очі, бо Влад завжди з'являється переді мною з потворним лицем, він приходить у снах. Боже, коли це закінчиться?

Євген обійняв, нахиливши її до свого плеча, він ніжно проводив долонею по волоссю. Данелії навіть полегшало, вона дякувала долі, що Євген так вчасно вирішив заїхати.

Взагалі, її вже не вистачало міцного чоловічого плеча, вона помітила, що їхні відносини, дещо змінилися, і за час поки вона була у Лос — Анжелисі, розмови про її стан здоров'я, переросли в дещо особисте.

Євген надто часто телефонував, як для просто лікаря. Та поки Данелія не могла запропонувати нічого, крім дружби (Якщо така буває) Вона вирішила поки не заводити ніяких стосунків. Тепер серед купи проблем, на почуття було накладене табу.

Данелія майже заспокоїлась. За годину, повернулася мама. Євген поїхав лишивши жінок на одинці. Алена зупинилася біля свіжих крапель крові, на підлозі.