Глава 4*

Данелія поїхала до ювелірної крамниці, щоб вставити нові фотографії до її кулона, за одно вона вхопила пару золотих сережок, і ланцюжок, аби виміняти на гроші й заплатити Кирилові за мовчання.

У маєтку розпочалася підготовка до святкування. Декоратори прикрашали залу, прислуга прибирала. У середині робилося щось неймовірне і хаотичне, люди без тями вештались по будівлі.

Викликавши таксі, Данелія поїхала до міста. Дорога була на диво чиста, тому вона досить швидко прибула на місце. З виду скромна крамниця, зі звичайною назвою "Ювелір" приваблювала своїми оригінальними виробами ручної роботи.

Данелія вже трохи знала цю крамницю, її батько був знайомий з власником, і сам часто купляв для них прикраси.

Майстри - ювеліри, виготовляли тут вишукані прикраси під замовлення, на кожен смак. Можна навіть було підкорегувати готову річ, чи полагодити стару, а якщо проблеми з грошима, то й продати, за хорошу ціну.  Принаймні найкращою на цьому районі.

Данелія сподівалася продати свої смарагдові сережки, що давно вже не носила, (та все-таки вони її подобались), і ланцюж з білого золота.

В середині крамниці було досить затишно. Стелажів з прикрасами траплялося не так багато, проте вироби були оригінальними та доволі вишуканими. По заду прилавка, на стінах висіли дерев'яні полиці, де лежали гарні шкатулки, для зберігання дорогоцінностей.

Вона підійшла до прилавка. Молодий хлопчина трохи старший  за неї, стояв біля стелажів, і показував покупцям золотий перстень. Люди погодилися купити прекрасу, і вже чекали щоб її запакували. Данелія тим часом розглядала інші коштовності. Худорлявий хлопець нарешті попрощався із людьми.

- Доброго дня, а мені потрібен, Максим Валерійович, я б хотіла вставити фото, ось у цей кулон - Данелія підійшла до хлопця і дістала з сумочки кулон, поклала на прилавок.

- Це мій дядько, але зараз його немає, може за годину повернеться. Якщо маєте час, можете почекати.

Данелія подумала що це на краще, і вона зможе потай продати свої прикраси, аби не ходити по місту, щоб знайти хороший ломбард. Ніхто навіть не дізнається, що саме, було її потрібно у цій крамниці.

- Думаю, я залишу кулон, а ви передасте дядькові, моє замовлення. А ще - вона трохи зніяковіла, - я б хотіла продати деякі свої прикраси.

- Так, звісно. Можна ваш паспорт, щоб я зміг зареєструвати їх та видати чек, на ваше ім'я - Ввічливо відказав хлопець.

Данелія злякано підняла очі, якось про паспорт, вона і не подумала. Напевно навіть на її обличчі було написано, що з документами трохи проблема.  Новий паспорт поки не був готовим, та навіть коли б і був, вона воліла лишатися невідомою.

Хлопець, майже спрожогу посміхнувся, ніби все зрозумів.

- Гадаю, я зможу у вас купити прикраси, але трохи по нижчій ціні, й без відповідних документів.

Данелія з подивом глянула на хлопця, з виду непримітний юнак виявився не промах.

Вона мовчки погодилась продати. Хлопець узяв збільшуване скло з підсвіткою, і детально почав розглядати прикраси, а потім зважив їхню вагу.

- Так, що можу сказати. Сережки досить не погані, масивні, видно це ручна робота. думаю я зможу за них дати півтори тисячі доларів.  А ланцюжок п'ятсот, не більше.

Такої заниженою ціни, вона не очікувала, це навіть не половина суми, щоб заплатити Кирилу. Проте гроші конче були потрібні, а часу лишалося не так багато.

Решту потрібної суми Данелія подумала взяти зі своїх деяких заощаджень. Тому з не охотою таки погодилась продати коштовності.

День повільно прокидався разом з нею. Данелія потягла руку до нічного столика де лежав мобільний. Вона ледве спіймала його на слизькій поверхні. Мобільний виявився вимкненим. Данелія геть забула з вечора поставити його на зарядне, тому коли вдалося увімкнути телефон, на екрані майже відразу заблимав потік повідомлень, і пропущених дзвінків.

Перші вітання посипались градом від друзів та знайомих, і неймовірна кількість від Влада. Перед весіллям вони майже не бачилися,  останні два дні то й зовсім. Її хотілося скоріше обійняти Влада.

Данелія почала гортати повідомлення.У двері постукав Віктор. Сьогодні він вирішив принести сніданок до її кімнати.

- Пані Данелія, ви досі ще у ліжку? За годину прийде стиліст, а ви ще навіть не снідали. Ваша бабуся буде незадоволена.

- Віктор, не хвилюйтесь! - вона бадьоро скочила з ліжка, і вхопила тацю з сніданком,  - обіцяю, я поїм.

Від хорошого настрою Данелії хотілося співати. Вона увімкнула на мобільному музику, і похапцем почала снідати. Зраз звучала, саме та пісня під яку вони з Владом познайомились.

Їхня зустріч це як ще одна її перемога. На повільний танець вона перша запросила Влада. На той час Влад знаходився у відносинах, але це ніяк не хвилювало її.

Данелія жила по принципу" Бачу ціль, не бачу перешкод" це як ніколи характеризувало її дівочі амбіції.

Данелія сіла за макіяжний столик розглядаючи пасма свого волосся.

"Скоріше б приїхав мій перукар та візажист, ото вони наведуть на обличчі, та на голові порядок, і дадуть раду моєму неслухняному волоссю, воно схоже на солому" - Подумала вона, та поспішила до ванної.

Невдовзі приїхали візажист з перукарем. А слідом і подруги.

До кімнати внесли білосніжне плаття, з довгим шлейфом, оформлене дрібною ажурною вишивкою. На довгих прозорих рукавах, також змійкою вився ажур, аж до краю  зап'ястя.

Дівчата якраз допомагали надіти плаття. Аля - найліпша подруга, помагала перукарю довершити зачіску. Данелія не бачились з подругою, десь біля року. Аля недавно повернулася з Німеччини, заради весілля, тому для Данелії приїзд подружки вийшов справжнім подарунком.

До будинку почали з'їжджатися перші гості. Їхнє подвір'я наповнилося дорогими автомобілями. На вулиці їх було ще більше. Данелія знала що Косевичі вимагатимуть, аби все було на вищому рівні, тому поводити себе, потрібно було схоже до ляльки: посміхатися привітно, із ввічливістю у очах, йти помірно - рівно, ледь повертаючи плечі.