Глава 4. ЗБАГНУТИ ВЛАСНЕ МИНУЛЕ

1 

     По дорозі з Києва до Львова Сергій, їдучи в потязі, аби вбити час у дорозі, почав згадувати своє дитинство та юність, аби зробити необхідний аналіз та дійти відповідних висновків. Сергій весь час намагався збагнути, як саме поведінка Даніели спричинила таке важке дитинство Сергія та поневіряння в подальші роки. Адже Даніела була далеко не ідеальною дівчиною. Що ж таке спричинило такі труднощі? Вільні статеві зносини Даніели з партнерами? Чи, може, бажання розслабитися за допомогою наркотиків? Чи, може, причиною всіх тих бід стало прокляття з боку Менекше?

     І тут Сергія осяяла несподівана думка: раю та пекла насправді нема. Рай та пекло існують на землі — ось тут, серед нас. Чому одні народжуються здоровими, а інші — інвалідами? Чому одні народжуються багатими, а інші — бідними? Чому одним усе від самого народження дається дуже легко та без зайвих зусиль, а інші — попри всі старання — так нічого в житті й не досягають? Відповідь лежить на поверхні: усі розплачуються за гріхи в попередніх життях. 

     Ось і Сергій так само розплачувався за гріхи Даніели…

     Народження Сергія було вкрай болючим, хоча пологи відбулися без зайвих труднощів. 

     — Що ти наробила, Катерино! — сварилася на свою дочку Сергієва бабця на ім’я Василина. — Чому ти своєчасно не зробила аборт? Я тебе ненавиджу — як і твого клятого чоловіка! 

      Поки бабця Василина репетувала, проклинаючи дочку та зятя, маленький Сергійко лежав у колисці та голосно кричав, відчуваючи, як на нього ллється потужний потік негативної енергії. 

     — Курва ти! — ще сильніше кричала бабця Василина. — Та зроби щось із ним, аби він замовк! Інакше я придушу його, гидоту таку! Мені втрачати нема чого! В’язниці я не боюся! А ти, курво, розплатишся за повною програмою! Повія! Твій шлюб розлетиться неначе картковий дім — і залишишся ти, курво, самотньою до кінця своїх днів! Я тебе ненавиджу, курво!

     Катерина голосно заплакала, взявши Сергійка з колиски та притиснувши його до себе. 

     — Не плач, мій синочку, — причитала вона. — Ця відьма вже зовсім з глузду з’їхала!

     Сергійко ще нічого не усвідомлював, проте якось інтуїтивно відчував, як важко зараз його матері. Він так само підсвідомо відчував, що сам він через якісь гріхи втратив щось дуже цінне… Ні, навіть безцінне! То було щось подібне до вигнання Адама та Єви з раю… І тепер маленький Сергійко разом зі своєю нещасною матусею мав спокутувати свої попередні гріхи… 

     Поступово бабця Василина змирилася-таки з існуванням Сергійка. І не просто змирилася: вона усвідомила, що може використовувати це немовля у власних цілях. Аякже, адже в майбутньому Сергійко запросто може стати рабом бабки Василини, чи просто довічним безкоштовним прислужником. Усе сильніше бабця Василина починала сприймати Сергійка як свою власність, котру ні в якому разі не можна було загубити. 

     Приватизувавши свого онука, бабця Василина почала над ним страшенно тремтіти, панічно боячись його втратити. Почуття ненависті до немовляти змінилося почуттям страху, що це немовля, коли підросте, залишить бабцю Василину напризволяще. І чим більше бабця Василина відчувала себе власником онука тим більше вона ненавиділа свого зятя Михайла, котрий з кожним днем усе сильніше зазнавав цькувань із боку психічно хворої тещі, котра все шукала підставу, аби за будь-яку ціну розірвати шлюб та витурити зятя геть. І таку підставу було знайдено: надто низька зарплатня інженера, на котру буцімто неможливо було прожити протягом місяця. 

     А тим часом бабця Василина все частіше занурювалася у власні мрії, малюючи у своїй уяві майбутній образ онука… Ось Сергійко в ранньому дитинстві — гарненький такий, спокійненький, ніколи ні з ким не б’ється, не плаче, не кричить, не марнує свій одяг. Який чудовий хлопчик, оцей наш Сергійко! … А ось він вже в дитячому садочку: такий слухняний, такий тихий — вихователям то є суцільним задоволенням працювати з такими чудовими, такими гарненькими діточками, як наш Сергійко! Який чудовий хлопчик! … А ось Сергійко вже у школі — такий старанний, такий дисциплінований… Круглий відмінник! Цілими днями тільки й сидить за уроками, зневажаючи втому, не шкодуючи свого вільного часу. І отримує за це лише «п’ятірки». Круглий відмінник, на котрого рівняється вся школа! Бабуся радіє та ніяк не нарадується, який у неї ідеальний хлопчик! А цей ідеальний хлопчик ще й музикою займається, й на флейті грає, здійснюючи давню мрію своєї матусі. Й на фортепіано грає як Ліст, чи як Шопен… Ні, не як Ліст чи Шопен — набагато краще за них, прославляючи бабусю та матусю… Яким чудовим хлопчиком є наш Сергійко! … А ось він вже закінчив школу з золотою медаллю та вступив до якогось вишу — звичайно ж, у Львові, а не в якомусь іншому місті, адже він мусить довічно залишатися в батьківській оселі — до кінця днів його бабусі та матусі. А що буде після смерті обох? А нас це не стосується й не цікавить — після нас хоч повінь! Отож, усі студенти гуляють, живуть весело «від сесії до сесії» — тільки не наш любий Сергійко. Наш любий Сергійко дуже старанно вчиться, аби своїм старанним навчанням та відмінною успішністю прославляти авторитет своїх бабусі та матусі. І ніяких дівчат, бо від дівчат, від амурних пригод — лише суцільні проблеми! А тому наш Сергійко зовсім і не дбає про дівчат — він дбає лише про навчання, а також, безумовно, про своїх бабусю та матусю. Треба на нашого Сергійка обов’язково накласти вінець безшлюбності — аби він ніколи в житті не зраджував своїх бабусю та матусю на користь своєї дівчини, котра дуже швидко відіб’є його від нас… Аби ми потім не повторювали слова з відомої пісні: «Нас на бабу променял»… Ні, Сергійко в жодному разі не повинен одружуватися — тільки з бабусею та матусею до кінця днів своїх — і баста! … А ось Сергійко вже закінчив інститут. Проте недаремно бабуся та матуся клопотали перед ректором напередодні розподілу — Сергійкові дозволили-таки залишитися у Львові. Він не їде ані до Сибіру на «будови століття», ані до сільської місцевості, аби підіймати там колгоспний побут. Сергійко залишається у Львові — біля бабусі та матусі. А який він прислужливий! Як він усе вміє робити сам! Він є й маляром, і муляром, і теслею, й штукатуром, і водопровідником, і сантехніком, й електриком, і телемайстром — одним словом, майстром на всі руки! І все це — заради бабусі та матусі! Яким чудовим, яким ідеальним хлопчиком є наш Сергійко! … А ось бабуся та матуся вже зовсім літні, зовсім старенькі та немічні, проте не самотні: з ними завжди є Сергійко, котрий пожертвував усім своїм життям заради бабусі та матусі. Він пожертвував і власною кар’єрою, й особистим життям, бо знає, чим зобов’язаний своїм бабусі та матусі! Адже матуся зробила Сергійкові велику милість, велику послугу, давши йому можливість подивитися на цей світ. Та ще й виняньчила його ціною таких неймовірних зусиль! Якби не матуся, він і зараз знемагав би в темряві небуття. Сергійко це усвідомлює й тому повертає бабусі та матусі цей борг, причому з дуже великими відсотками… Яким ідеальним, яким чудовим є наш Сергійко! … А що ж тато Сергійка? А нічого! Тато — це ніщо! Від чоловіків — лише суцільні проблеми! Бо всі чоловіки є негідниками! І взагалі, шлюб моєї доньки Катрусі з цим інженером довго не існуватиме — він незабаром розіб’ється неначе кришталева ваза. Батько Сергія є останнім пройдисвітом, тому Сергій зовсім про нього не дбає. Він з усією люттю ненавидить цього негідника, котрий, усе одно, в цій оселі довго не затримається. Він незабаром вилетить звідси неначе пробка з шампанської пляшки. А як вилетить — так усі про нього забудуть. Після чого Сергій говоритиме всім: «Нема в мене ніякого батька й ніколи не було!»… Яким ідеальним, яким чудовим є наш Сергійко! …