Глава 3. Земля 2433

2433 рік. Населення Землі перевищило 40 мільярдів, і цивілізація опинилася на межі глобальної кризи. Гостра нестача ресурсів – води, продовольства, енергії – призвела до безперервних конфліктів між державами та угрупованнями. Близько 10 мільярдів людей живуть за межею бідності, а соціальна нерівність досягла критичного рівня.

Конфлікти розгортаються по всьому світу:

● США та Мексика: масова міграція населення через виснаження водних ресурсів і кліматичні зміни призвела до загострення відносин між двома державами. Американський уряд будує посилену стіну, встановлює автономні дрони та бойових роботів на кордоні, щоб запобігти неконтрольованому потоку мігрантів.

● Казахстан і Узбекистан: війна за воду через виснаження річки Сирдар'я досягла критичної стадії. Обидві країни використовують військові сили для контролю над водосховищами, а дипломатичні спроби залагодити конфлікт не дають результатів. Казахстан звертається за допомогою до військових альянсів, тоді як Узбекистан активізує партизанську війну.

● Єгипет та Судан: боротьба за водні ресурси Нілу переросла у відкриті військові зіткнення. Єгипет атакує греблі та водні інфраструктури Судану, намагаючись забезпечити перевагу в розподілі води. Судан у відповідь отримує підтримку міжнародних союзників і загрожує перекрити поставки енергоресурсів до північного сусіда.

Екстремістські угруповання використовують хаос і соціальні потрясіння для досягнення своїх цілей. Масові атаки на інфраструктуру, отруєння водних носіїв, хакерські напади на урядові системи – все це стало звичною реальністю мегаполісів.

Глобальні організації, такі як ОКТ (Організація Космічних Територій), ООУЗ (Організація Об’єднаного Уряду Землі) та ООН, намагаються знайти рішення, пропонуючи переселення на нові планети. Проект "Новачок" – один із останніх шансів людства на порятунок від планетарної катастрофи, а також найближчий для масового переселення.

У 2433 році людство міцно закріпило свою присутність у Сонячній системі. Незважаючи на технологічний прогрес та розвиток космічних поселень, загальна ситуація залишалася напруженою. Основні колонії розташувалися на Марсі, у поясі астероїдів, на супутниках Юпітера та Сатурна, а також на найвіддаленіших форпостах системи — на Плутоні та Макемаке. Проте навіть за наявності численних поселень більшість населення продовжувала жити на Землі, що ставало все більшою проблемою через перенаселення та брак ресурсів.

 Місяць: Найбільш Лояльна Колонія Землі

Місяць, перша та найбільш стабільна позаземна колонія людства, налічує 500 тисяч мешканців і слугує головним форпостом Землі в космосі. Колонія процвітає завдяки стабільній політичній та економічній підтримці з боку Об’єднаного Уряду Землі.

Колонія керується Губернаторською Радою, що підзвітна безпосередньо Землі. Влада на Місяці суворо регулюється, що гарантує стабільність і відсутність сепаратистських настроїв. Населення складається з науковців, інженерів, військових і цивільних службовців, які користуються широкими соціальними гарантіями та безпекою. Основні галузі економіки колонії — видобуток гелію-3, виробництво високотехнологічних компонентів і космічна логістика. Завдяки низькій гравітації Місяць слугує ключовим центром запусків у дальній космос. Місячні верфі займаються будівництвом та обслуговуванням космічних суден.

Колонія складається з кількох великих куполів та підземних міст, з’єднаних транспортною мережею. Кожен сектор автономний та забезпечений системами життєзабезпечення. Багато уваги приділяється психологічному благополуччю мешканців: розвинена система дозвілля, штучні парки та симуляційні центри. Хоча Місяць і вважається найбільш лояльною колонією, він добре захищений. Орбітальні платформи, автоматизовані оборонні системи та гарнізон Сил Космічної Оборони Землі гарантують недоторканність колонії. Будь-які можливі заворушення миттєво придушуються. Попри свою лояльність, Місяць також є полігоном для випробувань нових соціальних і технологічних моделей. У перспективі розглядається розширення колонії до мільйона мешканців та створення повноцінної автономної економіки, яка зможе існувати незалежно від Землі.

Марс: Червона планета та її виклики

Населення Марса перевищило 200 мільйонів осіб, що зробило його найбільшою колонією за межами Землі. За кілька століть активної колонізації Марс став повністю автономним у виробництві продовольства та енергії, однак його ресурси були обмежені. Запаси води, хоча й значні, все ще вимагали суворого контролю та регулювання. Система закритого водообігу дозволяла мінімізувати втрати, але темпи зростання населення змушували марсіанську адміністрацію вводити обмеження на імміграцію.

Політично Марс отримав автономію від Землі ще у XXIV столітті, що дозволило йому вести власну політику та економічну діяльність без жорсткого контролю ОКТ (Організації Космічних Територій). Однак це також означало, що він не міг розраховувати на підтримку Землі у разі кризової ситуації. В останні роки на планеті почали з’являтися сепаратистські рухи, що вимагали повної незалежності від Землі та навіть обмеження експорту корисних копалин.

Пояс астероїдів: центр видобутку ресурсів

У поясі астероїдів активно ведеться розробка корисних копалин. Основний адміністративний центр регіону розташовувався на карликовій планеті Церера, де проживало понад 100 тисяч осіб. Окрім цього, існувало багато дрібних станцій і колоній на великих астероїдах, населення яких не перевищувало 10 тисяч осіб.

Головною економічною діяльністю поясу залишається видобуток рідкісних металів та ізотопів, які використовувалися як паливо для термоядерних реакторів. Хоча робота у поясі була небезпечною через мікрометеоритні загрози та радіаційне випромінювання, прибутки залучали тисячі шахтарів та інженерів. Водночас, контроль над ресурсами поясу ставав предметом суперечок між марсіанськими корпораціями та земними компаніями, що призводило до конфліктів та випадків саботажу.