Розділ 16

  Те, що Сарі Спенсер (та й не тільки їй) здавалося звичайною, навіть вульгарною історійкою, для принца Чарлза було надважливим.

  Він і раніше знав Каміллу Шанд, доньку відставного майора, який після звільнення з армії почав займатися такою не гідною джентльмена, але прибутковою справою, як винна торгівля. Але вона не була офіційно представлена принцу, тому вони жодного разу не перекинулися й словом.

  Їх познайомила спільна подруга, Лусія Санта-Крус, донька чилійського посла.

  Камілла була дитям свого часу. На її молодість випала сексуальна революція. Дівчата з аристократичних родин почали вільно зустрічатися з хлопцями. Камілла не відставала від подруг. Їй здавалося, що це так по-сучасному. Вільне кохання вільних людей, яких зв’язує не обов’язок, а бажання бути разом. У неї були коханці, які потім, коли пристрасть залишалася позаду, перетворювалися на друзів молодої дівчини.

  А потім Камілла закохалася.   

  Його звали Ендрю Паркер-Боулз і він здавався Каміллі найвродливішим чоловіком у Англії. Високий, ставний, білявий, мужній, та ще й у військовій формі. Не дивно, що у дівчини запаморочилося у голові. Спочатку, на стадії первинної закоханості, Камілла спокусила його вільним поглядом на інтимні стосунки, який повністю збігався з його власним. Вони утворили пару, яка час від часу розважалася з іншими партнерами, а потім знову збігалася разом. До речі, Ендрю користувався своїми правами на зраду частіше ніж Камілла.

  Але коли закоханність перетворилася у кохання, то Камілла почала відчувати ревнощі. Їй було боляче бачити, як Ендрю Паркер-Боулз на вечірках танцює з іншими дівчатами, а потім уходить з ними  в обнімку, кидаючи на прощання офіційній подрузі: «Бувай. Побачимося завтра». А вона була змушена терпіти й посміхатися, бо сама погодилась на такі умови.

  Тепер їй захотілося вірного кохання, шлюбу, затишного життя у сімейному колі. І щоб Ендрю, красень Ендрю, на якого задивлялися усі жінки, сказав би їй: «Ти – моя єдина. Окрім тебе, мені не потрібна ніяка інша жінка».

  А красень Ендрю, як на зло, звернув на себе увагу самої принцеси Анни, королівської доньки. Тоді, у 1971 році, Анна мала двадцять років і теж була сучасною дівчиною. Але вона вміла поєднувати оцю свою сучасність із пишним церемоніалом та консервативними звичками королівської родини.

  Познайомившись з принцесою, Ендрю Паркер-Боулз зарозумівся. А Камілла, яка до цього була хоч не єдиною, але першою у його донжуанському списку, зненацька зрозуміла, що тепер вона вже не перша. І що заради честі зустрічатися з принцесою, він готовий пожертвувати нею, як і усіма іншими жінками.       

  І одного дня те, чого Камілла так лякалася, сталося. Ендрю покинув її так невимушено і легко, як і розпочав стосунки. Камілла страждала, бо кохання пустило у її серці міцне коріння. Так легко і не вирвеш. Вона зустрічалася з іншими хлопцями. Але все було не те і не так... Вона сама не могла пояснити, чому так відбувалося, але іноді, посеред романтичного побачення, серце пронизувала гостра туга. Вона тужила за Ендрю. І готова була зробити що завгодно, лиш би він повернувся.

  - Найкраще – зробити так, щоб Ендрю приревнував, – вона поділилася думками з подругою, Лусією Санта-Крус. – Хай бачить, кого втратив.

  - Анна – принцеса. І тільки цим  вона обігрує нас, простих жінок. Хоча... – замислилася Лусія.

  Лусія Санта-Крус, донька чилійського посла, була дівчиною розумною. Представителька багатої родини, вона мала яскраву зовнішність і чудово володіла англійською мовою. У Лондоні вона не сиділа без діла. Влаштувалася на роботу у Триніті-коледж, де колись вчився принц Чарлз. Там вони і познайомились.

  Принц Чарлз і Лусія стали друзями. Просто друзями, хоча журналісти, які не давали їм спокою, вважали інакше. Вони переслідували Чарлза та Лусію, нахабно фотографували їх та писали у жовтих газетах про їхній таємний роман. А роману насправді не було, бо Лусія була закохана в іншого, а Чарлз змалечку знав, що він має одружитися з англійською аристократкою. Зате він, одинак та інтроверт, вмів цінувати дружбу.      

  - Хочеш, я познайомлю тебе з принцем Чарлзом? – запитала Лусія Санта-Крус. 

  - Давай, – погодилася Камілла.

«О так! Ендрю приревнує мене до принца! І тоді...» – подумала вона.

  Камілла та Лусія жили в одному будинку, тож влаштувати зустріч з принцом було не важко.

  Камілла увійшла до вітальні, коли Чарлз розслаблено сидів на дивані у компанії Лусії. Лусія підвелася назустріч гості.

  - Це моя подруга, Камілла Шанд, – промовила вона, вказуючи на дівчину.      

  Чарлз подивився – і пропав. Дівчина яка стояла перед ним не була красунею з журнальних обкладинок. Але вона так усміхалася! Її обличчя сяяло.

  - А ми не чужі люди! – Камілла Шанд підморгнула Чарлзу. - Моя прабабуся була коханкою вашого прапрадідуся.

  Це була правда. Еліс Кеппел, прабабуся Камілли по жіночій лінії, багато років була коханкою короля Едуарда VIІ. І не просто коханкою, а вірною подругою, яка втручалася в політику, дбала про здоров’я короля та про те, щоб Його Величність оточували приємні люди. Вона навіть примудрилася подружитися з королевою Олександрою Датською.

  Чарлз та Камілла розмовляли кілька годин поспіль. Камілла вміла підтримувати розмову на будь-яку тему. З нею було легко та невимушено. Чарлз перестав соромитися. З Камілою він міг бути сам собою, казати що завгодно, бо відчував, що ця усміхнена дівчина не рознесе його слова поза його спиною, не буде насміхатися, не намагатиметься виставити його дурнем, як вже не раз бувало.