Розділ 15

  14 листопада 1978 року принцу Чарлзу виповнилося тридцять. На честь спадкоємця у Букінгемському палаці давали пишний бал.

  Сара та Діана були серед гостей. Але навколо крутилося стільки розкішних леді, увішаних перлами та діамантами, що вони розгубилися. І не тільки розгубилися, але, мабуть, і загубилися б між натовпу, якби не батько, який знав, як поводитися у королівському палаці.

  Граф Спенсер, вбраний у темно-сірий смокінг з краваткою-метеликом, супроводжував дочок. Вони урочисто піднімалися сходами. Сара зачудовано дивилася на величезні картини, що прикрашали стіни. Елторп-Хаус міг похвалитися своєю колекцією картин, але вона й близько не стояла поруч із королівською. Високі вікна, позолота, величезні килими, мармурові колони, старовинні меблі, білосніжні статуї, люстри, які відбивалися у високих дзеркалах, від чого освітлення помножувалося і осліплювало гостей, вже й без того ошелешених небаченою розкішшю...

  - Усе це могло б бути моїм, – озираючись довкола, прошепотіла Сара Діані.

  - Тихше, – батько незадоволено озирнувся. Він не хотів, щоб хтось почув Сарині слова.

  Діана думала, що їх проведуть у Тронний зал, де Єлизавета ІІ зустрічатиме гостей на троні, під королівським балдахіном кольору стиглої вишні. Але основний прийом відбувався у Королівській галереї, де для свята відвели кілька залів. У першому гостей приймала королева та її родина. Не на троні і не у короні, як уявляла Діана, а стоячи і у діамантовій тіарі поверх пишного волоссі, яке вже починало сивіти. З обох сторон королеви стояли принц Чарлз та герцог Едінбургзький. А решта родини – трохи подалі.

  Треба було зробити реверанс перед королевою, після чого Її Величність простягала гостям руку у білій рукавичці. Завжди і незмінно – у білій рукавичці. Єлизаветі доводилось потискати так багато чужих рук, що ті рукавички були для неї захистом, як обладунки – для середньовічного лицаря.

  Після королеви церемоніал вимагав привітати принца Чарлза, спадкоємця та героя нинішнього вечора. Діана спостерігала за Сарою. Як вона вітатиме принца? Адже офіційного розставання не було. Чарлз просто образився і перестав дзвонити Сарі та запрошувати її на побачення.

     Чарлз відповів на привітання Сари прохолодно. Навіть трохи відвернувся, коли дівчина намагалася зазирнути йому в очі. Діана зраділа. Звісно, їй було шкода сестру. Але власні мрії були куди важливішими. Зараз її черга вітати принца. Чарлз уважно подивиться на неї і відразу ж пригадає оту їх зустріч у Елторп-Хаусі. І зрозуміє, що вони створені один для одного, зовсім як герої романів леді Барбари...

  Не подивився. І не пригадав. Просто чемно усміхнувся Діані, нічим не вирізняючи її серед інших дам, і вже приймав вітання від наступного гостя.

  - Ти бачила, як він відвернувся від мене? – прошепотіла Сара на вухо Діані. – Начебто між нами нічого не було...   

  - А що було між вами? – Діана насторожилася. – Ви цілувалися?

Сара гірко посміхнулася наївності сестри і нічого не відповіла.

  Молодий чоловік, вдянений у палацову ліврею, запропонував їм напої. Сара швидко схопила зі срібної таці склянку віскі, а Діана вибрала шампанське. 

  - Обережно, – сказала Сара. – Від шампанського швидко п’яніють. Воно так і б’є прямо у голову.

  Але першою сп’яніла Сара. Дуже швидко вона втратила лік випитим склянкам і батько був змушений зробити їй зауваження. Сара та Діана присіли на обиті парчою стільці, які були роставлені вздовж стін.

  Поки Сара приходила до тями, Діана роздивлялася величну залу. Навпроти неї висіли портрети короля Георга V та королеви Марії Текської, дідуся та бабусі Єлизавети ІІ. А потім її погляд перебрався до високої стелі, прикрашеної позолотою.

  Почалися танці. Ах, у цій залі слід було б танцювати вальс чи кадриль королеви Вікторії. Але на честь принца Чарлза з імпровізованої сцени полилися цілком сучасні мелодії. На перший танець Чарлз запросив сестру, принцесу Анну. Анні недавно виповнилося двадцять вісім років, вона була одруженою і вже мала сина. І цим фактом королева Єлизавета постійно докоряла синові. Але Чарлз не переставав любити сестру, яка була його найкращим другом.

  Після першого танцю принцеса відійшла до чоловіка, Марка Філіпса. У неї було розкішне густе волосся і чудове витончене обличчя, більш вродливе у анфас, ніж у профіль.

  Краще б принц і далі танцював з сестрою. Бо потім Чарлз запрошував до танцю багатьох молодих жінок. Він жартував і посміхався. Він переходив від однієї жінки до іншої, бо кожна гостя мала право бути відзначеною іменинником. І тільки Діана та Сара лишалися осторонь. Начебто й були присутні на святі, але те свято проходило повз них. Діана їла Чарлза очима, сподіваючись, що він пригадає, як вони танцювали, і запросить її. А Сара раптом поставила склянку на камін, біля якого сиділи сестри Спенсер, і сердито прошепотіла:

  - А вони ще хотіли, щоб я одружилася з ним!

  - Хто? Ти про що? – не зрозуміла Діана.

  - Наша бабуся та королева-мати, дві подружки з незапам’ятних часів. Вони старанно зводили мене з принцом. А знаєш чому?

  - Щоб ви одружилися? – невпевнено припустила Діана.

  - Щоб він забув свою коханку.

  - Коханку? – Діана кліпнула величезними блакитними очима.