Розділ 13

  Стало зрозуміло, що ні до якого коледжу Діана не вступить. Вона знову не здала жодного екзамену. Та й про які екзамени могла йти мова, коли у голові дівчини був лише принц Чарлз. Вона навіть витягла зі срібної рамки фотографію красунчика Ендрю, і вставила замість неї принца Чарлза в короні Уельсу. Корона була дивною, навіть футуристичною, як з фільмів про фантастичне майбутнє, але Діана знала, що принц – справжній.

  Вона навіть не змогла відповісти на питання вчителів. Мовчала. Бо якби відкрила рота, то тільки й казала б: «Чарлз! Чарлз!Чарлз!»

  У сім’ї не дуже й переймалися. Яка там наука? Все одно, дівчині її становища один шлях – заміж. Але коли воно ще буде, оте «заміж»? Поки воно ще не настало, треба чимось займатися. Зараз інші часи, більш сучасні. Діана погодилася, коли їй запропонували провчитися семестр у швейцарській школі-інтернаті для панночок. Там дівчат вчили бути хазяйками: готувати їжу та інші премудрощі, потрібні для щасливого життя.    

  Спочатку Діана вагалася, але коли Сара сказала, що принц Чарлз щороку узимку катається на лижах поблизу, у швейцарських Альпах. І що він вже запросив Сару приєднатися до нього на кілька днів.

  Сара, дійсно, каталася на лижах з принцом Чарлзом. Але Діані не дуже пощастило. Так, її відпустили з інтернату. Але вона не дуже добре каталася на лижах. Їй залишалося тільки нудитися у холлі готелю, поки принц і Сара штурмували гірські схили. Дивлячись у вікно на засніжені гори, вона поклялася, що обов’язково опанує гірнолижну науку у ті місяці, які їй залишалися у Швейцарії.

  Одного разу, коли Сара та Діана сиділи у холлі, чекаючи на принца Чарлза, до них підскочив якийсь журналіст. «Нахабний хлопець», – вирішила Діана. Але Сара розмовляла з ним, як з давнім другом.

  - Можна взяти у вас інтерв’ю, місс Спенсер? – запитав він. І відразу ж кинувся у бій: – Які у вас стосунки з принцом Уельським? Ви думаєте, що він запропонує вам шлюб?

  І приготувався записувати відповідь у обшарпаному блокнотику, який видобув з нагрудної кишені.

  - Можете звертатися до мене «леді Сара», – відповіла сестра. – Я охоче відповім на віші питання, але не зараз. У Лондоні, на наступному тижні. Якщо ви запросите мене на обід у ресторані, який відповідатиме обставинам нашої зустрічі.

  - Добре, леді Саро, – погодився журналіст. Певно, він не мав сумніву, що його газета радо оплатить обід у розкішному ресторані. Лиш би отримати таку сенсацію. – Можете дати мені ваш телефонний номер?

  - Краще дайте мені свій. Я подзвоню, коли повернуся у Лондон.

  Діана позаздрила тому, як впевнено поводилася Сара. Журналіст вирвав з блокнота листочок у дрібну клітинку, записав свій номер і передав Сарі. Він дивився на дівчину улесливо, запам’ятовував кожну рису її обличчя, щоб описати у газеті подругу принца. А може, й майбутню королеву Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. На дівчинку, яка скромно стояла поруч з сестрою, заклопотаний журналіст не звернув уваги.

  Сара недбало поклала у кишеню папірець з телефонним номером. Промурмотіла:

  - Подзвоню, коли захочу я, не він.

  - Це правда, що принц Чарлз хоче одружитися з тобою? – губи Діани болісно здригнулися.

  - Сподіваюся, що так. На нього давно вже давить сім'я, щоб він, нарешті, одружився, – відповіла Сара так холоднокровно, що Діані захотілося вчепитися в її горлянку і трусити, як яблуню, поки вона не проявить хочь якісь почуття.

  «Як?! Як вона може залишатися байдужою, коли мова йде про сватання принца?! Якби я була на її місці...»

  - Що з тобою? – Сара здивовано взяла Діану за підборіддя. – Ти плачеш? Ой, тільки не кажи, що ти теж заздриш мені! Не переймайся. Скажу тобі по секрету: бабуся Рут вже домовилася з королевою-матір’ю. Тебе покажуть принцові Ендрю.

  Діана зітхнула: де він, той принц Ендрю?! Стільки розмов було про нього, а Діана й досі не бачилася з ним з часів дитинства, проведеного у котеджі при Сандрингемському палаці. Може, якби Діана зустрілася б Ендрю, то закохалася б у нього. А так їй випало побачити Чарлза. І він зачарував дівчинку, закохану у любовні романи. Зачарував своїм титулом і отою особливою аурою, яка оповиває осіб королівської крові. Таємниця та велич! Сторіччя історії, які стоять за ним. А без титулу хіба шістнадцятирічна дівчинка звернула б увагу на негарного чоловіка з вузьким, наче меч, обличчям і близько розташованими очима?

  - Знаєш, що мене радує? – Сара мстиво прошепотіла на вухо Діані.

  - Що?

  - Коли я стану королевою, то помщуся нашій мачусі.

  - Помстися! – у тон їй відповіла Діана. – Тільки... Що ти їй зробиш?

  - На жаль, голови вже не рубають, але я щось придумаю – захихотіла Сара.

  У холл готелю спустився принц Чарлз, тримаючи на плечі скріплені разом лижі. Він був вдягнений у сріблясто-срий комбінезон і червону шапочку. Вузьке обличчя ховалося за широкими темними окулярами для лижників. Він кивнув Діані у відповідь на її привітання. Сказав Сарі:

  - Ходімо.

  І вийшов надвір, не чекаючи на Сару. Дівчина нервово підхопила свої лижі і побігла за ним. А слідом вийшли двоє охоронців, теж з лижами. Уся група, обмінюючись жартами та білосніжними посмішками, такими помітними на розчервонілих від морозного гірського повітря, подалася у бік схилу, де різнобарвні лижники метушилися, як чудернацькі мурахи.