Розділ 3

  Минали дні, тижні, місяці, а мати не приходила. Діана щоденно підходила до вікна, дивилася назовні і чекала. Їй усе здавалося, що зараз пролунає знайомий гуркіт автомобіля, голосно ляснуть дверцята і з’явиться мама. Вона буде голосно сміятися, і загадковий сигаретний дим, як завжди, супроводжуватиме її...  

  Старші сестри, Сара та Джейн, розуміли більше, ніж Діана. Вони радили дівчинці, щоб вона не чекала даремно.

  - Мама не повернеться, – казали вони. – Вона тепер живе далеко, у Шотландії. І скоро буде суд, який вирішить з ким ми залишимося: з нею чи з батьком. Але, скоріше за все, з батьком, бо така традиція. Окрім того, мати тепер живе з коханцем. Хто ж такій жінці довірить виховання дітей?

  Так казала Джейн, найрозумніша з трьох сестер, найкраща учениця. Насправді вона повторювала слова бабусі, баронеси Рут Фермой. Леді Фермой була страшно ображена на доньку. Мати влаштувала їй такий вигідний шлюб, а нерозумна Френсіс все зіпсувала своїми походеньками!

  - Мама повернеться! Вона мені обіцяла! – вигукувала Діана і тікала від сестер у дитячу кімнату. Там вона хапала папір і коробку різнокольорових олівців. Сідала за стіл і писала листа мамі. Батько у останні місяці навчав її писати і читати, бо пригадав, що скоро дівчинці йти до школи.

  Писала вона великими нерівними буквами, з помилками, але від щирого серця: «Люба мамо! Повертайся. Я чекаю на тебе. Твоя Діана». Розмальовувала листа квітками та метеликами, складала учетверо і ховала у кишеню дитячої сукенки. А потім, коли таких листів назбиралося майже з десяток, Діана зрозуміла, що мати не повернеться. Тоді вона з похмурою рішучістю порвала оті листи і покидала уривки у камін, де палав вогонь.

  На батька у перші місяці після розлуки було страшно дивитися. Він безцільно тинявся по кімнатах, не відповідав, коли до нього зверталися з питанням. Очі у віконта Джонні постійно були червоними і блищали, начебто він багато плакав. Щоки, завжди чисто виголені, покрилися нерівною рудуватою щетиною. А ще – від нього сильно несло віскі, навіть на відстані у кілька кроків.

  А потім Джонні Спенсер опам’ятався. Начебто його штрикнули гострою паличкою і нагадали, що життя не скінчилося. І що у нього є діти, про яких ніхто не подбає так, як він.

  Джонні поголився, прийняв душ, перевдягнувся у чистий одяг і почав нове життя. Він навіть знову почав посміхатися і жартувати отими особливими дивними та витонченими жартами, які у всьому світі називалися «англійським гумором». 

  - Діано! – покликав батько дівчинку, яка, як завжди у сонячні дні, плескалася у басейні.

  Дівчинка вилізла з води і попленталася до батька. Джонні незграбно обійняв її, ще мокру та лискучу. Він відчував, що повинен показати дитині, що любить її, але не знав, як це правильно зробити.

  - Скоро у тебе день народження, – сказав Джонні. – Сім років. Я зроблю для тебе велике свято. Ось побачиш, як буде весело!

Діана мовчала, закопиливши губу.   

  -  Ну, що з тобою? Хіба ти не задоволена? – легенько трусанув дівчинку Джонні.

  - Задоволена... – пробурмотіла вона.

Джонні не знав що робити, щоб розвеселити доньку.

  - Скажи, що ти хочеш на твоє свято. Я виконаю будь-яке твоє побажання!

  - Я хочу, щоб на мій день народження прийшла мама! – зажадала Діана, дивлячись на батька зпідлоба.

У Джонні опустилися руки.

  - Ти знаєш, що це неможливо, – зітхнув він.

  - Можливо, можливо! – Діана застрибала навколо батька, ляскаючи себе по мокрих боках. Бризки хлорованої води розліталися у повітрі і переливалися усіма кольорами райдуги.

  - Заспокойся, Діано. Не вередуй. Мама дуже далеко. Вона не зможе приїхати. Якщо хочеш, одного дня ми подзвонимо їй, і ти зможеш із нею поговорити. Але не більше.

Діана перестала репетувати і стрибати, і похилила голову.

  - То що ти хочеш на твій день народження? – не відступав Джонні.

  - Мені все одно.

  - Як тобі може бути все одно? – здивувався батько. – Це ж твоє велике свято! Кажи, не соромся.

  - Мені все одно, – уперто повторила Діана.

  - Подумай, – ласкаво посміхнувся батько. Він чудово розумів, що має бути терплячим з донькою, але у глибині душі не міг не проклинати Френсіс, через дурість якої розвалилася їх сім’я і все стало таким складним...

  - Я хочу верблюда! – раптом вигукнула дівчинка і подивилася на батька з викликом.

  - Верблюда?! – здивувався Джонні.

  - Так, верблюда.

  - Ну, добре, – погодився батько. – Дивне бажання, але я щось придумаю...

***

Були б гроші, тоді знайдеться й рішення будь-якої проблеми.

  Джонні Спенсер влаштував велике та розкішне свято на сьомий день народження доньки Діани. Зібралося багато гостей: діти з аристократичних родин та їх батьки, для яких був накритий особливий стіл з наїдками та напоями. Віконт Елторп навіть звернувся до Сандрінгемського палацу, намагаючись запросити на доньчине свято молодших синів королеви, принца Ендрю та принца Едварда. Ендрю був на рік старший від Діани, а Едвард був одного віку з малим Чарлі Спенсером. Віконту сказали, що принци не зможуть бути присутніми на святі, бо королівська родина зараз знаходиться у іншій резиденції, але передали у подарунок Діані велику ляльку.