Розділ 1

  Діана стояла під дверима батькового кабінету і зазирала у шпаринку. Там, усередині, голосно сварилися батько та мати. Дівчинці було лише шість років і вона не дуже добре розуміла, що сталося. Чому батько, завжди такий спокійний та усміхнений, кричить на матір? А вона злякано лепече:

  - Джонні, Джонні, заспокойся! Це зовсім не те, що ти думаєш!

  У відповідь на жінку впала злива брудних образ.

  Кабінет, та й увесь будинок, де жила Діана з батьками, двома старшими сестрами та молодшим братом, був розкішним. Зі старовинними меблями з дуба та горіхового дерева, картинами на стінах, китайськими вазами, статуями, гобеленами та малими дрібничками, які прикрашали житло. Дівчинка наївно думала, що усі англійські родини живуть ось так.

  Вона знову приникла до шпаринки від ключа. Усю картину вона, звісно, не бачила. Лише клаптик материнської зеленої сукні та батьків картатий піджак. Зате чути було непогано.

  Діана здригнулася. До її вух долетів дивний звук. Начебто батько дав ляпаса матері. Дівчинка відхитнулася від дверей і затулила губи руками, щоб не скрикнути. А її очі, великі та блакитні, стали майже круглими з переляку.

  - Що ти тут робиш? – гримнула сестра Сара.

  Діана не чула, як вона увійшла. Може, була занадто зайнята тим, що відбувалося усередині. А може, Сара підкралася нечутно, навшпиньках.               

  Сарі було вже дванадцять років. Рудувата та сіроока, вона вважалася у сім’ї красунею. Бо вже вдягала дорослі сукні з квітковим візерунком, а не дитячі, з ведмедиками та песиками, як Діана. Так її і називали: «красуня». А Діану лагідно кликали «жабенятком». Правда пояснювали це тим, що Діана дуже добре плавала. У воді вона почувалася як риба, або якась морська тваринка.

  Діана повернулася до старшої сестри і злякано прошепотіла:

  - Що сталося? Чому татко б’є маму?

  - Б’є?! – здивувалася Сара.

  - Так, – схлипнула Діана. – Я чула, як від вдарив її по обличчю.

  - Ходімо звідси, негайно!

  Сара схопила Діану за плечі і відвела у дитячу кімнату. Там нікого не було. Середня сестра, Джейн, пішла у гості до якоїсь зі своїх подружок. А братик, якого назвали Чарлі на честь старшого сина королеви Єлизавети, грався у дворі. Малий Чарлі Спенсер, рудий, як і усі діти Джонні Спенсера та Френсіс Рош, ріс справжнім шибеником.

  - Сідай і слухай, – Сара вказала молодшій сестрі на стілець. – Тільки нікому не нічого кажи.   

  - Не скажу, – Діана від хвилювання навіть перестала схлипувати.

  - Обіцяєш?

  - Обіцяю!

  - Клянешся?

  - Клянуся, клянуся, тільки кажи вже!

  - Так ось... – Сара нахилилася до сестри так близько, що Діана відчула її тепле дихання на своїй занадто рум’яній щоці. – У нашої мами є коханець.

  - Коханець?! – очі Діани знову стали круглими, наче десертні блюдечка. 

  - Так – авторитетно кивнула Сара.

  Вона сиділа навпроти Діани з руками, складеними на грудях, як доросла жінка. Діана помовчала, роздумуючи, і лише кілька хвилин потому наважилася запитати:

  - А що значить «коханець»?

  - От ти мале дитя! – вигукнула Сара. – Усьому тебе треба вчити. Коханець – це чоловік, з яким жінка спить.

  Діана знову замислилася. Ну, спить. Ну то й що з того? Шестирічна дівчинка не вкладала ніякого поганого змісту у слово «спати». Ось вона сама, наприклад, спить з ведмедиком. А братик Чарлі любить, щоб йому ставили на край ліжка фігурки солдатиків, розфарбовані у яскраві кольори: синій, червоний і білий, як прапор їхньої країни.

  - Ну, спить. Ну, то й що з того? – запитала вона, дивлячись на Сару спідлоба.

  - Дурненька, – Сара закопилила губу. – Ну як тобі краще пояснити?.. Вона з ним не тільки спить, а ще й цілується. Хоча це заборонено. Заміжня жінка може цілуватися тільки з законним чоловіком. А з чужим – зась! Зрозуміла?

  - Тепер зрозуміла, – кивнула Діана. – Цілуватися з чужими дядьками – це погано?

Сара авторитетно кивнула:

  - Звісно, що погано. Це називається зрадою. У старовинні часи англійським королевам відрубали голову за такі справи.

  - Відрубали голови?! – Діана знову налякано затулила рота. – Як куркам на задньому дворі?

  - Так.

  Діана не раз бачила, як їхній кухар рубав голови куркам величезним тесаком. То було страшне видовище, але воно так заворожувало, що не можна було відвести очей. Кров бризкала з-під ножа на білий фартук кухаря. Нерухома куряча голова залишалася лежати на закривавленій колоді, а тіло падало і ще кілька секунд тріпотіло крилами, билося у конвульсіях, намагалося підвестися і втекти.  

  - Нашій мамі теж відрубають голову?

  Сара зареготала:

  - Не мели дурниць! Ми ж не у середньовіччі живемо. Тепер вже нікому не рублять голови. Тим паче – королевам.

  - А що буде з мамою?