Майже жайворонок

Наповнене життям та радістю містечко тільки но почало прокидатися. З кухні вже доносилися звуки приготування сніданку. Цей день був найулюбленішим для Дани. Адже це день народження. Зазвичай вона не могла прокинутися рано, але кожного року в цей день о сьомій ранку дівчинка вже була сповнена енергії. 

– Доню, ти чого так рано? – тато, що був трохи зайнятий, обіймаючи маму, здивувався появі Дани на кухні. 

– Любий, ти що забув, сьогодні ж єдиний день з трьохсот шістдесяти п’яти, коли вона підривається так рано! – жінка розсміялася, перевертаючи млинець на пательні. 

– Кожного року одне й те саме, – чоловік посміхнувся та підійшов до доньки. – Сонечко, ти вже така доросла в нас, – тато нахилився, щоб обійняти дівчинку. 

– Ну пап, – Дана закотила очі. – Якщо доросла, то перестань вже сюсюкатись зі мною. 

– Мені що не можна власну дитину обійняти на її день народження? – чоловік здивовано подивився на доньку, відсторонившись. Дівчинка посміхнулась і обвила руки навколо шиї батька. 

– Так, Дано Вікторівно, прошу до ванни для ранкових процедур, а потім до столу, – мати хоч і увімкнула строгість, але не могла стримати щасливої посмішки, дивлячись на родину. 

– Це що млинці з малиновим варенням? – радісно вигукнула дівчинка, заглядаючи за спину батька. – Вже лечу! – Дана швидко вибігла в сторону ванни. 

Цей день міг би стати найкращім у житті дівчини. Татові дали вихідний, мама також була вільна від роботи. Всі троє провели день у парку розваг, а після поїхали у гості до татової сестри. Дана дуже любила тітку, адже вона дозволяла все, чого не дозволить мама. 

– Вона схоже сильно набігалася, – Віктор гладив волосся доньки, що заснула на дивані. 

– Давайте вона в мене залишиться, в школу завтра все одно не треба, а мені з нею тільки веселіше, – запропонувала тітка, дивлячись на батьків дівчинки. 

Можливо, це була доля. Адже саме в той вечір п’яний водій вантажівки втратив контроль за кермом. Тато Дани помер на місці, а мама перенесла тяжку операцію, після чого довго пролежала у лікарні. Дана звичайно сумувала за батьком, але тому, що мати вижила, була рада. От тільки тітка так не вважала. 

– Через тебе я втратила свого єдиного брата! – розлючену жінку намагались витягти з палати два санітари. – Це ти мала померти! – останнє, що почула від тітки Дана, сидячи біля матері. Дівчинка не розуміла, чому маму називають винною. У дитячій голові, що намагалася пережити факт смерті батька, не вкладалося, з якої причини його сестра закінчила своє життя самогубством. Мало хто з дорослих може зрозуміти смерть кількох рідних людей за короткий період. А для Дани це стало неймовірним випробуванням. Адже абсолютно ніякої підтримки вона не отримала. Ні від так названих друзів, ні від матері. Друга була або на роботі, або запиралася у спальні. 

На свій тринадцятий день народження Дана прокинулася так само рано, як і всі попередні. Але у неї не було того запалу енергії, лише слова тітки про смерть батька і розуміння, що минув рік. Сонце не світило так яскраво, а з кухні не було чути запаху улюблених маминих млинців. То була неділя, тому Дана не могла себе нікуди діти. Бути вдома зовсім не хотілося, домашня робота не допоможе відволіктись, адже вже виконана. Бібліотека, де дівчина ховалася від усього світу, зачинена. Врятував, якщо так можна сказати, лише парк в парі десятків хвилин від дому. 

I guess I don’t know my own strength... 

Just gonna stand there and watch me burn, 

Well, that’s all right 

 Because I like the way it hurts. 

Плеєр та навушники, що тато подарував на минулий день народження. Це була улюблена пісня Дани. В цілому дівчина любила музику, тому останній подарунок від тата завжди був поряд. 

– Це Ріанна? – один з навушників без дозволу господарки опинився у вусі Антона, якого дівчина зовсім не помітила. 

– Відвали, – Дана вирвала з його рук свою річ. 

– Гей, сьогодні ж наш день народження, – хлопець всівся на гойдалку поряд. 

– Не лише він, – пробурмотіла під ніс дівчина. 

– Я просто посиджу тут, на гойдалці ж немає напису: “Не сідати, бо Дана дасть у пику,” – хлопець посміхнувся, відвертаючись від дівчини. 

– У тебе ж день народження, що ти робиш о восьмій ранку в неділю в цьому парку? – Дана явно була налаштована проти. 

– Саме тому, що у мене день народження я прийшов покататись, хіба не можна? – Антон усміхнувся, трохи розгойдавшись. 

– Пф, – закотила очі Дана, вдіваючи навушники. Вона розуміла, що цього придурка просто так не здихатись. 

– То ти скажеш чи ні? Чому ти опинився там так само, як у дві тисячі одинадцятому у парку з самого рання? – дівчина щойно прокинулася від сну. 

– Та йой, – розвів руками Антон, – ти б ще спитала чому я в одному родзалі з тобою народився! 

– Ти як? – Петро повернувся до Дани, прикладаючи руку до її лоба. – Твоя температура швидко спала, ще й сама собою, – чоловік задумався на кілька секунд. – Тобі варто поїсти, – він посміхнувся і підвівся, щоб зробити їсти всім його гостям. 

Антон замовк, розуміючи, що зовсім втратив розум, адже перше, що він почав робити – це сперечатися з Даною, замість запитати як вона почувається. 

– Антоне, ходи за мною, – покликав хлопця Петро. – Допоможеш тим трьом їсти віднести. 

Чоловік дістав з печі великий казанок з кашею, та розсипав по шести тарілках. Першу він відніс до ліжка, де лежала Дана. 

– Їж, ще тепла, – Петро простягнув вечерю дівчині. – Обов’язково з’їж усе. 

– А чому тарілок всього шість? – запитав Антон. 

– Я не буду таке їсти, – Назар покрутив носом. 

– Чому? Це дуже смачно, спробуй, – Дана, яка вже встигла спробувати, протягнула ложку Назарові, що стояв поруч з ліжком. 

– Ні, дякую, я відмовлюся, – хлопець похитав головою в різні боки, потім посміхнувся і додав: – Але мені неймовірно приємно, що ти піклуєшся про мене.