Янгол та ідіот

Скільки Антон пам’ятав себе, він завжди був поруч з Даною. Їх мами дружили, завагітніли в один час та народили разом. Навіть в одному родзалі. Дана була старша за Антона на три хвилини. Він пам’ятає, як закохався у цю дівчину. 

– Гей, дурні, – маленька дівчинка з довгими чорними косами вдарила лопаткою по голові одного з трьох хлопчиків, які занадто були зайняті знущанням над іншим. 

– Народ тікаємо, це та ненормальна, Богдана Вийко! – закричав друг постраждалого і чимдуж кинувся бігти від Дани. 

– Дякую, – невпевнено прошепотів маленький Антон, коли дівчинка подала йому руку, щоб той встав. 

– Можеш не дякувати, я не збиралася рятувати саме тебе, ці дурні мене вже дістали, які ж чоловіки з них виростуть, – Дана подивилася в очі хлопчику. – З тебе також чоловік ніякий, якщо даєш себе ображати. 

Після цих слів дівчинка гордо розвернулася та пішла по своїх справах. Всі діти району знали Дану як пришелепкувату пацанку, яка могла надерти зад навіть старшим хлопцям. Але того дня Антон закохався без пам’яті у доньку маминої подруги. Він вважав її своєю спасителькою, найкрутішою та найсильнішою дівчиною у цілому світі. 

Та склалося не як гадалося. Серце хлопця розбилося вже за пару тижнів, коли він, нарвавши букет ромашок з клумби злої сусідки баби Наді, біг щоб порадувати кохану. Вона ліпила замок з піску з іншим. У мріях Антона вони мали робити це разом, адже бавитися в піску він любив найбільше. Сильніші почуття були тільки до Дани. Та після того він вирішив, що скільки б дурнів не крутилося навколо неї, він завжди буде поруч і захистить її, бо всі хлопці окрім нього погані. 

Того вечора Антон прийшов додому з синцями під обома очима, але з посмішкою. Мама довго сварилася, поки обробляла подряпини на руках сина. Але в його голові була лише Дана, яка все таки прийняла букет. Ну і що з того, що його відлупцювали. Дівчинка, зайнявша всі його думки, взяла його букет. 

В школі Антон завжди крутився навколо Дани, загравав, але по-своєму. Тільки після того букету, вона не прийняла жодного його подарунку. Але хоча б з іншими хлопцями не спілкувалась. 

Серце хлопця розбилося вдруге, коли на зимовому балі в одинадцятому класі він побачив, як Дана танцює повільний танець з Андрієм з паралельного класу. Тоді він знову побився. І знову програв. Тільки от дівчина не була свідком цього, як минулого разу. До кінця одинадцятого класу він бився з компанією хлопців з паралелі і завжди залишався в програші. Він знав, що ті нападають за його підкати до Дани. Але завоювати серце коханої для нього було метою номер один у житті, а якісь синці не могли тому завадити. Антон справді не розумів, чому дівчина не відповідає взаємністю. Він навіть вирів вступати на ту ж спеціальність, що і вона. Реакція Дани не була позитивною. Тоді Антон пішов на крайні міри. Чомусь у його підліткову голову прийшла геніальна ідея. Перестати добиватися серця дівчини, та робити зовсім протилежне. Він пам’ятав, як подобався всім дівчатам, окрім Дани, у школі. Тому звабити будь-яку дівчину в університеті було дуже легко. 

Антон сподівався, що зможе знайти ту саму, яка допоможе йому забути перше кохання. Але всі дівчата були такі однакові та нудні. Вони лише хотіли стрибнути якнайшвидше до нього у ліжко. Приблизно на десятій хлопець збився з рахунку. От тільки це ніяк не допомагало, а робило тільки гірше. Дана приходила у снах і навіть на піку під час акту з іншими він шепотів лише її ім’я. І от зараз, вона стоїть перед ним у білій сорочці з візерунками. Боса, з незав'язаним волоссям. 

“Янгол...” – подумав Антон та знову відключився. 

– Агов, ідіот, вставай, – хлопець отримав поштовх ногою в районі ребер. 

– Його щось занадто сильно поковбасило, – Назар, стоявший поряд, зітхнув. – Слабенький. 

– Він завжди такий був, – Дана дивилася на лежачого хлопця з сумом. – Він ліз у бійки, знаючи, що буте побитим. 

– То віднесемо його до цього, як його, Петра, – брюнет кивнув головою в напрямку, де орієнтовно знаходився будинок лікаря. Дорогою сюди, Дана встигла розповісти хлопцю про все, що відбулося після її пробудження. 

Назар закинув на плечі Антона, який щось бурмотів під носа про янгола, упавшого з небес. До будинку всі йшли мовчки. Дана думала про недавні доволі дивні події. Чому вона опинилася у тому самому будинку в лісі, за яким наглядала її бабуся? Ще й, якщо вірити словам його мешканця, то на три століття раніше. Сама собою згадалась легенда, розказана мамою на чотирнадцятий день народження. Дівчина частково повірила в неї, після смерті бабусі. Але ж те, що це дійсно правда, зовсім не вірилося. Хто цей Петро і як він зв’язаний з бабусею, що вона наглядала його хату? А головне, як повернутися назад у свій час? 

Смеркалось. 

На сходах сидів Петро, тримаючи у руках горнятко з чимось гарячим. 

– А де ще троє? – перше, що запитав чоловік. 

– Які ще “троє”? – здивувався Назар. 

– З вами стрибнули ще троє, – Петро підвівся. 

– Ті хлопці, що знущалися над кошеням! – вигукнув хлопець, аж підстрибнувши так, що його “рюкзак” звалився на землю. 

– Ай! – Антон схватився за голову. 

– Я ж казав, бий по голові, а не в бік, зразу до тями прийде! – Назар розсміявся, заставивши дівчину посміхнутись. 

– Не відходьте від теми, де ще троє? – Петро почав нервуватись. 

– Ну у лісі ми їх не бачили, – спокійно відповів Назар. Це дуже здивувало Дану, адже хлопець поводився так, ніби подібне у його житті відбувається щодня. І те як він зразу зрозумів про кого говорить Петро. Дівчина відволіклась на падіння Антона, тому це неї дійшло не зразу. 

– Ясно, – чоловік зітхнув. – Дано, відведи цього, – головою лікар кивнув в бік Антона, – всередину, заспокійливий відвар на столі. Також в печі знайдеш їжу. Ми з... – Петро запнувся. 

– Назаром, – хлопець представився, кивнувши головою. 

– Ми з Назаром пошукаємо тих трьох, – чоловік лишив горнятко на столику біля ґанку.