Три століття та дванадцять днів

Дана дуже любила їздити влітку на канікули до бабусі. Завжди смачна і свіжа їжа, до приготування якої вона з радістю долучалася. Свіже повітря, ігри з сусідськими дітьми на ставку. Але більш за все вона любила порпатися з бабусею на городі та збирати в лісі трави. Тоді вона ніщо не любила так, як вивчати рослини та все живе. Але дитячу захопленість перекрили підліткові мрії про життя у великому місті та круту роботу. Все ж таки, хобі маленької Дани дали про себе знати при виборі спеціальності для навчання. Так вона і потрапила на спеціальність флориста. 

Мрії про велике місто з’явилися з бажання поїхати від матері якнайдалі. Після смерті батька, коли Дані було дванадцять років, вона дуже сильно змінилася. Спочатку просто закривалася у спальні і не говорила з Даною тижнями, просто лишала гроші та їжу. Потім ставало гірше. Мати почала пити, а під дією алкоголю проклинала весь свій рад, рахуючи саму Дану. Одного вечора, дівчина повернулася з занять і знайшла майже бездиханну мати посеред квартири, а поруч – купа упаковок від ліків. Дана вчасно викликала швидку, мати відкачали. 

– Ну і навіщо ти це зробила? – на наступний вечір жінка зайшла в кімнату доньки. 

– Що? Врятувала тебе? – Дана за два роки вже звикла до її поведінки. 

– Ти ще мала, не розумієш... – зітхнула мати, збираючись вийти. 

– Що не розумію?! – дівчина встала з-за столу та закричала їй у спину. – Ти думаєш тобі одній погано? – на очах виступили сльози. 

– Хто з нас доросла людина? Мені чотирнадцять! – Дана не могла стриматись на цей раз. – Коли тато помер мені було дванадцять, мамо, не забувай! Не забувай, що він був не лише твоїм чоловіком! Він мій батько! 

– Сонечко... – мати, ніби отямилася від сну. Вона підбігла до доньки, обійнявши її. Дана билася, намагаючись вибратись, та ридала. Вона не плакала з похорон батька. Вперше за два роки з її очей текли сльози. 

Через кілька хвилин, Дана трохи заспокоїлася. Мати взяла її за руку та посадила на ліжко. Вона провела долонею по щоці доньки. 

– Ти так виросла, дитино, – Дана дійсно не розуміла, що найшло на її мати. 

– Певно настав час розповісти тобі так само, як моя мама розповідала мені, а її мати їй... – жінка тяжко зітхнула, відводячи погляд. Зібравшись з думками, вона продовжила: – Колись давно моя пра-пра-дуже багато “пра” бабуся закохалася у чоловіка. Він був лікарем у селі, всі його любили та поважали. Вони одружилися, що дуже не сподобалося одній жінці. Ти мені зараз не повіриш, але вона була справжньою відьмою. Дуже злою відьмою. Наш дідусь був не звичайним лікарем, він допомагав людям за допомогою магії. Я впевнена, що для тебе це звучить як якась казка, я також не вірила цьому. Та відьма вважала, що він має бути лише її. Коли у бабусі та дідуся народилася донька, вона дочекалася її дванадцятого дня народження. Число дванадцять символізує істину, тому саме у цей день вона заявилася на святкування та вбила дідуся, забравши його душу. Також вона прокляла весь наш подальший рід. “Всі жінки у твоєму роду знайдуть своє щастя, але зможуть народити лише одну дівчинку і як тільки їй виповниться дванадцять, я заберу їх щастя собі”... – розповідаючи це мати дивилася у стіну, говорила не запинаючись. 

– Що ти верзеш... – тільки ці три слова змогли вийти з Дани. Червоні від сліз очі дивилися на матір, яка все ще тримала руку доньки у своїй. 

– Ну от я ж казала, що ти не повіриш мені, але ж тато помер на твій дванадцятий день народження, так само як твій дідусь помер на мій... – жінка намагалась сказати ще щось, але Дана просто встала та випхала її зі своєї кімнати. 

– Маячня, – дівчина сиділа, опершись на замкнені двері. 

– Послухай, – з того боку мати ще продовжувала говорити, – я не вірила, всі ці дванадцять років після твого народження я намагалася завагітніти, один раз навіть вийшло, але у мене стався викидень на дванадцятому тижні уві сні, я бачила ту жінку... 

– Замовкни! – закричала дівчина. – Зі смерті батька пройшло два роки! Рівно! Прийди нарешті в себе, перестань тішитися казками! Хоча б сьогодні, в мій день народження... – останні слова Дана прошепотіла. 

Та мати не прийшла в себе ні на наступний день, ні через тиждень. Вона почала тільки більше пити. Потім приводити своїх друзів додому. І пити разом з ними. Одинадцятий клас Дана намагалася взагалі не ночувати вдома, бо там поселився мамин коханець. Ця квартира остаточно втратила статус дому. 

Останнє літо перед вступом дівчина провела в селі у бабусі. Вона не говорила з нею про той вечір на чотирнадцятий день народження. Але одного вечора бабуся заговорила про це сама. Вона звідкись знала, що мати розповідала їй, тому не повторювала все заново. Сказала лиш слухати своє серце та бути щасливою. Навіть якщо щастя буде недовго, воно буде. Хоч прокляття і страшне, але воно гарантує те щастя. 

На наступний ранок Дана не знайшла бабусі вдома. Вона бігала по всьому селу, шукаючи її. Та все марно. І тут вона згадала стару закинуту хатинку в лісі, за якою бабуся наглядала. Вони ходили разом збирати трави недалеко від того місця. Дівчина одразу побігла туди. Та всередині її не було. Лише записка на столі. 

“Не шукай мене, я нарешті побачу Славка. Не сумуй за мною, я знову буду щаслива. І ніколи не забувай моїх слів.” 

Все стало зрозуміло, коли Дана побачила ім’я покійного дідуся. 

Пішла. 

Так її лишила найрідніша людина у цілому світі. Дана посміхалася через сльози. Це вдруге як вона плаче після смерті батька. Дівчина знала, як сильно бабуся сумувала за ним весь цей час. І те, що як вона страждала все життя, якою сильною була жінкою, на відміну від матері. Вона нарешті возз'єдналася з тим, по кому лила сльози. Чи закінчиться життя Дани так само? Вона не знала, але чомусь повірила в казку про відьму, та словам бабусі. 

– О, вітаю, ти прокинулася! – в кімнату зайшов чоловік середніх років. На його обличчі були шрами та й інші деталі зовнішності кричали, що його варто боятися і тікати з усіх ніг. Але тепло посмішки розтопило зразу всі підозри.