Рудий кіт проти дня бабака

Переїхати у велике місто було мрією Дани, от тільки мрії виявляються не такими яскравими. Ну, хоча б у кімнаті гуртожитку вона живе сама. Віднедавна. Привітна на перший погляд сусідка виявилася не такою вже й хорошою. Дана тільки раділа, коли ту відрахували. Сьогодні такий самий ранок, як і сотні до нього. Зелені очі в дзеркалі вже зовсім потускніли на фоні синців під ними. Зубна паста закінчилася ще позавчора, але Дана не здавалась і все таки сьогодні з рота смердіти не буде. Сонце насилу пробивалося через вікно, яке мили останній раз певно до народження дівчини. Це не заважало йому освітлювати жовту плитку душової, яка колись була білою. 

– Оу, раночку, красуне, – високий блондин з рушником на плечі, головний персонаж вологих фантазій першокурсниць, стояв у дверях душової, запхавши руки в кармани.  

– Знову ти, – Дана, певно, була єдиною людиною у цьому світі, кого він бісив.  

– Ну чому ж так грубо, я всього-на-всього привітався, – хлопець підійшов до неї зі спини і нахилився зовсім трохи, різниця в зрості не була великою. Він подивися на відображення Дани в дзеркалі та посміхнуся. 

– Знаєш, Антончику, мені здається весь цей час я помилялася відносно тебе, – вираз на обличчі дівчини став більш приязним завдяки посмішці. Вона повернулася до хлопця, видавлюючи з себе всю жіночу зброю, яку могла. Антон, зовсім не очікуючи такої поведінки, завмер. Дана, не перериваючи зоровий контакт, повільно провела кінчиками пальців по його шиї, ледве торкаючись. 

– Зна... – хотів щось сказати хлопець, але його перебив різкий біль в районі паху. Саме туди щойно поцілило коліно дівчини. Вона нахилилася вже до склоненого перед нею хлопця. 

– Відчепися, – прошепотіла Дана на вухо. 

Ці двоє виросли разом, якщо можна так сказати. Точніше, Антон просто не давав Дані спокійно жити з дитячого садочку. В дев’ятому класі дівчина раділа, думаючи, що він піде вчитися в коледж, адже абсолютно вся його компанія йшла туди. Але ж яким розчаруванням стало перше вересня, коли зайшовши в клас вона побачила усміхнене обличчя Антона. Подруги у школі, яким поголовно подобався цей ненормальний, весь час торочили, що він закоханий у дівчину та заздрили. Учениця з паралелі одного разу навіть зібралася битися за свою любов. Дану добряче потішила така увага, але ж у всього мають бути межі. 

– До твоїх приколів я вже звикла, мені до одного місця, – дівчина ледве не за шкірку затягла друга у пустий кабінет. – Але цих ненормальних я терпіти не буду! – вона прижала його до стіни, вкладаючи у руки та голос всю злість. – Якщо вона зібралась вийти зі мною один на один, то я їй це дам, але ти ж мене знаєш, від її випаленого блонду не лишиться ані волосини! Мене дістало! 

– Я зрозумів, вибач, – Антон пручався, намагаючись забрати руки Дани з коміра своєї сорочки. – Ця Оксана повна ідіотка, я поговорю з нею. 

– Ні, шановний, цього мені мало! – дівчина лише присилила хватку. – Відчепися від мене, – Дана дивилася просто в очі хлопця. 

– А от не потребуй від мене неможливого, – Антон все ж таки зміг звільнитись. Дівчина схрестила руки на грудях, зробивши крок назад. 

– І що ж тут неможливого? – Дана глузливо усміхнулася. – Чи те, про що торочить вся школа, правда? Весь цей час ти загравав до мене? 

– Дякую, – хлопець трохи нахилив голову уперед, ніби кланяючись. Така реакція здивувала дівчину і це було видно на її обличчі. – Дійсно вдячний, що помітила. 

– Я серйозно, – Дана взяла з парти свій рюкзак, який кинула туди, забігаючи в кабінет. – Зав’язуй з цим, не смішно, – вона повісила сумку на плече. – Якщо це дійсно так, то вважай, що зараз я тобі відмовила, – дівчина вийшла з класу, лишаючи Антона один на один зі своїми думками. 

Те, що він лишився до одинадцятого, Дана ще могла пояснити. Вона пам’ятала той випадок у десятому класі, та не розуміла, чому Антон продовжував всюди плестися за нею. Один університет, мало того, що в іншому місті, так ще й на іншому боці країни. А один гуртожиток? Ще й поверх той самий! Дівчина щиро раділа, що вони різної статі, а то ще й одній кімнаті опинилися б. Хоча б тут вона могла закритися від нього, бо навіть на роботі спокою не було. 

– Один середній лате на безлактозному, будь ласка, – Дана швидко вибила замовлення на касовому апараті та вже збиралась його робити, як в кав’ярню зайшли Антон з другом. 

– Що за чудовий день, щоб випити кави! – радісно вигукнув хлопець, певно, звертаюсь до жінки, щойно зробившої замовлення. 

– Погода дійсно чудова, – пані в сірому пальто посміхнулася. – Сонце світить занадто тепло, як для лютого. 

– Чесно кажучи, я думав, що осліпну, зайшовши в цю кав’ярню, – Антон оперся на барну стійку, повернувши голову в сторону баристи. – Уявляєте, виявилось, – він знову подився на жінку, – сонечко насправді знаходиться тут. 

Хлопець посміхнувся, дивлячись в очі гості так, що вона аж зашарілася. 

– Будь ласка, ваш середній лате на безлактозному, – перебила цю милу розмову Дана. Пані взяла серветку, швидко написала на ній свій номер та віддала Антону. Після, зрозумівши, що запізнюється, вибачилась та вибігла з кав’ярні. 

У свої двадцять два роки найкраще і певно, єдине, що Антон вмів добре робити, це очаровувати жінок. Всі вони ладні були стрибнути до нього в ліжко від одного погляду, але зараз на нього дивилося те саме виключення з правил. 

– У мене на лобі написано: “Хто довше витріщатиметься, отримає сто баксів”? – Дана дивилася з-під лоба на Антона. 

– Ні, просто... 

– Перш ніж ти видаси один зі свої ідіотських підкатів, як там твої причіндали? –дівчина знову не дала йому договорити. Після цієї фрази, друг Антона, стоявший весь час мовчки, усміхнувся. А ось самого Антона ця фраза вибила з колії. 

– Сьогодні зранку я трохи перестаралась, коли била, вибач, – продовжила Дана, посміхаючись. Друг хлопця не витримав і тихенько засміявся. 

– Взагалі-то, я тут щоб випити кави, це ж кав’ярня! – Антон зрозумів, що раунд програно і зиркнув на свого друга, ставлячи німе питання: “Ти що, на її боці?!”