Розділ 1

Щось було не так.
Я відчула це, щойно переступила поріг академії. Тиша, така незвична для місця, переповненого учнями, накрила мене з головою. Коридори рясніли знайомими обличчями, проте ніхто не сміявся, не розмовляв, не сперечався про вчорашній футбольний матч, у якому першокурсники геть неочікувано забили п’ять голів. Очі опущені, спини притулені до стін. У чому ж справа?
Тиша переслідувала мене до авдиторії, і, коли я прочинила двері, їхній скрип видався не просто гучним, а до біса оглушливим у цьому дивному царстві мовчання.
Щось трапилось. Це було очевидно. Воно літало у повітрі загрозливою хмарою.
Дівчата з моєї групи шмигали носами, хлопці понуро схилили голови. Жодного смішка, кидання скрученим у м’яч аркушем, сварок чи бодай звичайної, живої розмови – нічого. Лекторське крісло пустувало.
Передчуття чогось жахливого буквально в’їлося мені під шкіру. Немов склизький холодний змій, воно повзало, перекочувалося всередині.
Швидко пройшовши до свого місця, я вмостилася біля подруги. Олена злегка всміхнулася мені, проте очі її розчервонілися й припухли. Хотілось запитати, що сталося, але тут боковим зором я помітила якийсь рух у внутрішньому дворику.
Там, за вікном, стояла наша лекторка. Вона саме спілкувалася з поліціянтами. Жінка міцно куталася у в’язану шаль – таку ж сіру, майже безбарвну, як і колір її волосся. Сонце на мить сховалося за хмарами, і обличчя лекторки спотворила важка тінь. З повністю відсутнім поглядом жінка обіймала себе руками й тільки час від часу хитала головою на питання чоловіка у формі.
Я відчула теплу долоню Олени, якою вона накрила мою руку, а її тонкий аромат ванільних парфумів навіював спокій.
 Нахилившись до подруги, я прошепотіла:
– Що тут відбувається?
Уперше в житті я спізнилася на якихось десять хвилин, і, вочевидь, пропустила щонайменше апокаліпсис. Кілька секунд Олена збиралася із силами, намотуючи на палець світле волосся, а потім відповіла ледь чутно:
– Вбивство. Загинула Майя…
У горлі застряг клубок. Я не знала Майю надто добре, проте часто бачила її в клубі: вона підробляла на барі,  готуючи неймовірно смачні коктейлі. Майя мала навчатися разом із нами на першому курсі, проте не з’явилася ані на початку вересня, ані упродовж наступних кількох тижнів. У неї ніби-то були складні стосунки з батьками, тож втеча на кілька тижнів кудись за місто не була чимось незвичайним. А кілька днів тому хтось із дівчат припустив, що вона завагітніла й дременула з гітаристом місцевого гурту. Батьки жодної заяви про зникнення не подавали, тож ніхто не придав цьому значення.
А тепер, виходить, її вбили… 
Убивство. Це слово геть не пасувало до маленького Острогу, де навіть серйозних порушень не було вже хтозна скільки. У голові це все просто не вкладалося.
– Узагалі-то могли б і додому нас відпустити, – мляво зауважив хтось із хлопців, висмикнувши мене з думок у реальність. Його підтримав гомін інших голосів, і авдиторія враз ожила після затяжного мовчання.
– А що як нас усіх по черзі будуть опитувати? – мовила Тая з першого ряду. – Я бачила таке в кіно: викликатимуть нас по одному в кабінет та ставитимуть усілякі питання на кшталт як добре ми знали померлу, чи були в неї проблеми, вороги й усіляке таке…
– Сподіваюся, осінній бал не скасують? Між іншим, мені сукня з Японії летіла, і я навіть не буду називати суму, яку батькам довелося вбухати за неї!
Я жодної секунди не сумнівалася у тому, чий це голос. Авжеж, то була Діана. Наша королева садочку, королева молодшої та старшої школи, королева футбольної групи підтримки й королева-підставте-будь-яке-слово. Звичайно ж її хвилював тільки бал. 
Мені так хотілося зацідити в те напудрене личко, але таких, як вона, це нічому не навчить. Проте моя подруга таки не втрималася:
– Господи, ти огидна, Діано. Тут людину вбили! 
Рудоволоса дівчина фиркнула.
– Я співчуваю цій втраті, – Діана театрально приклала руку до грудей, що аж вивалювалися з відкритого з декольте. – Та хіба не краще заспокоїти нас усіх вечіркою? Чи нам зачинитися вдома й тихенько плакати? 
Олена саме набрала в легені повітря, щоб відповісти, проте не встигла: до нас увійшла директорка й повідомила, що на сьогодні усі заняття скасовуються.
Знала б я тоді, що те вбивство стане лише початком жахіть, які впадуть на голову мені та моїм друзям, краще б сиділа вдома й ніколи й нікуди не виходила.
Але, як то кажуть, від долі не втечеш.