Сім'я

Шосе рухалось назустріч всим, хто їхав в майбутнє.

Для цих чотирьох це був рух на Захід. Подалі від Півночі.

Так, навскоси, не зовсім по-логічному, не прямо, як вчили сприймати в школі послідовні причинно-наслідкові завдання. Життя- це не тільки математика.

- Дарін, ти знаєш, я хотів би …

- Дарін? Ти мене назвав так? Чому ти саме так сказав?

- Не знаю.

- Я не хочу, щоб ти мене так називав.

- Добре. Не буду. Але чому?

- Не хочу. Це не моє ім’я. Я Даринка. Навіть в старості я буду Дарина, але не іншомовного значення. Воно мені не подобається.

- Чому? Це звучить прикольно.

- В тім-то й справа, що «прикольно». Як кличка собаки. Це пришпилює. Не дає життя під власним іменем. Тим, яке я хочу чути, яке мені подобається і те, яке запускає в активацію всі мої системи.

- Ти надто чутлива, це не може бути так…

Роман поклав свою руку на руку дівчинки і вкляк?

- Ти наче крижина! Я тобі..

- Не треба! Не чіпай мене! Я сказала, що це так впливає на мене озвучення мого імені  і твої «зовнішні батареї» не допоможуть. Вони тільки тимчасово триматимуть мене в теплі, в залежності від твоєї примхи як мене звати, в клітці, і … я слаба, я менша і слабша. Я можу бути сильною, але не з тобою. – Дівчина опустила очі і тихо прошепотіла, - допоможи мені.

- Даринко, я не хотів тебе застудити. Даринко, Даринко, люба, дай мені долоньки і я просто їх триматиму.

- Тримай. Можеш просто тримати. Це добре.

- Даринко. Яка ж ти ніжна квітка…- Роман запнувсь, чи варто називати її «квіткою».

- Це нормально. Це не стосується імені, - дівчинка наче прочитала думки хлопця, - але, якщо це входить в звичку, то зникає зовнішній обмін і знову всі мої системи охолоджуються. Не працюють. І я змушена буду шукати іншу пару.

- Іншу пару?

- Так.

Дівчинка витягла з обіймів пальців Романа руки і поклала їх поверх рук хлопця.

- Дивись. Так тобі тепло?

- Тепло.

- Це звичайний стан. – Даринка відчула власне тепло, яке відбивалось від  рук парубка.

Зараз цей контакт відчувався як ніщо інше. Це не був звичайний буденний дотик до предметів чи навіть власного тіла. Цей дотик відчувався, як поверхня чогось позаземного. Життя.

Схоже на те, коли підходиш до колиски немовляти і там, навіть в повітрі, витає це дивне відчуття іншого життя. Чудо, яке створюється  - нове життя, воно має особливі течії енергії, особливе поле, що наповнене всим, чим тільки можна: плазмою. Це ніяк не відтворити в житті, окрім того, коли торкаєшся коханої людини.

Особливої людини.

Яка здатна подарувати життя, не втрачаючи свого.

Ці дотики, заряджені життям, відчуваються так довго, скільки ти хочеш їх відчувати. Не віддавати в надії на повернення, а відчувати. Особливо тоді, коли вже не торкаєшся. Це Джерело. Зовнішнє Джерело пари.

- Даринко. – Роман переплів пальці дівчини з своїми, - це дійсно незвичайно! Я знову відчуваю твоє тепло і воно аж бринить.

- Я можу пояснити. – Дівчина прошепотіла буденним голосом, усміхаючись десь глибоко в нетрях душі тому, що Роман не відчув «того», особливого, тепла. Воно не бринить. Воно просто є і відчувається непоясненно, всюди. - Ти ж знаєш, для чого перед фізкультурою розминаються? Для чого взагалі кажуть розім’ятись після сну? Після довгого сидіння?

- Розігрітись. Так, це нормально.

- Але для чого?

- Щоб не боліло потім, щоб не розірвати зв’язки, щоб не було розтягнень.

- Це наслідки. Але яке попереднє значення?

Роман тримав Даринку за руки і враз його обличчя осяялось усмішкою?

- Робота нейронів?

- Так, - Даринка щиро усміхнулась, - щоб нейрони запустили сигнали і відбулась хімічна реакція «потрапляння масла в поршні», щоб тіло рухалось, щоб мотор працював належним чином і всі системи щоб не вийшли з ладу, потрібен запуск енергії. Плавно, поступово, підготовлено. Тоді організм житиме довго.

Роман дивився в очі дівчини і вона знову стала не по рокам доросла. Він не міг пояснити свого стану, тут поряд. Дівчина водночас була тендітною дитиною, відкритим підлітком і от зараз проявлялось молоде створіння через очі. Вираз очей говорив про те, що зараз тут присутня інша енергія.

- Це те, над чим твоя тітка працює? Матір Найдани?

- Так. Саме те.

- Ти ж зараз не та маленька Даринка? – Обережно, майже пошепки запитав Роман.

Він чув сопіння батька, що спить, відчував, що дід нашорошив вуха, мимоволі слухаючи їх. Тому запитував дуже тихо. Це було з цікавості і тому, що він не розумів, що його так притягувало до цієї дівчини.

- Як це не та? – Даринка звела брови, відпустила руки Романа і взяла пляшку, що була в кишеньці спинки сидіння авто.- Я та.

- Але твої очі. – Хлопець став дуже серйозним, - коли я бачу отакі очі, я наче бачу іншу людину. Все в тобі змінюється.

- Це фази. В кожній людині є енергії Місяця. Саме він є утримувачем енергій людини і через воду керує проявами всих тих предків, які жили чи живуть і мають вклад в ДНК людини.

- Фази?

- Ну так. Є прабабця чи прадід- неоменія, коли місяць заховався і ще не народився. Ліва сторона тіла –енергії прабабці, права сторона тіла- енергія прадіда. По матері- попереду, по батькові- позаду. Це в мене, бо я жіночого роду. В тебе навпаки. Іноді вони міняються місцями. Коли місяць народжується – це вже бабусі та дідусі. 1 чверть- це енергії батька в пріоритеті виступають, 2 чверть – це материнські енергії в пріоритеті, повня – це родові зв’язки, далекі, пра-пра родичів. 3 чверть –це енергії матері не в пріоритеті, 4 чверть –це енергії батька не в пріоритеті. І так по колу. Ти що сам себе не спостерігав в дзеркало? Коли в один день в тебе обличчя, хоч воду пий, а в якісь дні ти наче ніч не спав.

- Та бувало таке.

- От настільки й змінюється хімічний баланс, що наче інша людина.

- Зараз яка фаза в тебе? Тобто, хто ти?