Епілог

Іванка. 20 серпня 2023 рік.

Мені не пощастило мати рідних, але пощастило знайти таких людей серед чужих.

Із книжки «Діамантовий шрам».

— Скільки вас тут? Має бути четверо... Один, два, три...

— Годі, Іванко! Всі на місці, давно вже всілися на свої місця у автомобілях і чекають, поки ми рушимо у дорогу першими. Тож бери свій круглий живіт у руки і ходімо до автомобіля, а то літак полетить без нас.

Не скажу, що розсердилась на Руслана, та все ж трохи зніяковіла. Щось у мене сьогоднішнього дня нерви не на місці. Повільно видихнула, обійняла руками живіт і пішла до нашого автомобіля, дивлячись під ноги. Сподіваюсь, він каже правду і ми нікого і нічого не забули. Щось зовсім не хочеться повторювати сценарій з фільму «Сам удома». Дверцята з мого боку були відчиненими. Я взялася за них рукою і повільно опустилась на сидіння, хотіла вхопитись за ручку, щоб зачинити їх, та мою руку перехопила мужня рука мого чоловіка. Підняла на нього очі, щоб натрапити на глузливу посмішку. Що кругліше стає мій живіт, то частіше Руслан дивиться на мене, як на дитину. І поводиться зі мною так само.

— Це буде найкращий відпочинок з усіх, які у нас були до сьогодні. Тільки не хвилюйся.

Кивнула, погоджуючись, щоб заспокоїти коханого. А сама ще сильніше поринула у переживання, які так і мучать мене. Ми їдемо на трьох автомобілях у аеропорт, щоб полетіти у відпустку на Мальдіви. Микита з Адріаною не хотіли летіти самі, тож запросили і нас із Русланом. А ще Микита захотів порадувати батьків дружини, тому ледве вмовив і їх. А потім ми всі вже додумались запросити Василя Степановича з дружиною, щоб вони склали компанію батькам Адріани. Наше товариство доповнила няня для трьох малюків і пара охоронців, без яких ми поки нікуди не виходимо. Тож приводів для переживань дуже багато, бо я за кожного хвилювалась.

Заспокоїлась уже у літаку, коли ми зайняли половину бізнес класу. На щастя, діти майже одразу позасинали, тож переліт вони перебули добре. Це ж стосується і старших пасажирів із нашої компанії. Якщо у першому випадку допомогли мультфільми, то у другому – седативні препарати. Після перельоту ми гуртом добирались до нашого острова на яхті. А коли прибули на місце, то поселились у райських апартаментах. Хатинки стояли прямо на воді, найпрозорішій океанічній воді. Ми подорожували переважно Європою, тож океан перед моїми очима був уперше. Чесно кажучи, важко повірити, що довколишня краса – це наша планета. Руслан пообіцяв мені, що ми побачимо ще багато неймовірних місць на Землі. І робитимемо це з близькими нам людьми, так, як сьогодні. Можливо, для когось справжнім дивом є саме таке курортне місце, але не для нас. Бо справжнє диво – це створити велику родину, коли ти з дитинства був самотнім у цьому складному світі.

Коли Адріана йшла до вівтаря під руку з батьком, я забула про настанови візажиста і заплакала. Як же це важливо, щоб у таку відповідальну мить поруч крокувала рідна людина. І як же боляче за всіх доньок, яким не пощастило повноцінно прожити цей шлях. Я дуже сподіваюся, що моя донечка йтиме поруч зі своїм батьком, а я плакатиму від щастя збоку. Коли настала мить обміну обручок, їх приніс маленький Тимко, і це було дуже зворушливо. На спільне фото близьких родичів Микита запросив нас із Русланом. І я вкотре не стримала сліз. Всі довкола почали списувати мої вологі очі на гормони через вагітність, та мені прикро за друга, бо з рідних у нього лише ми. Між нами немає кровного зв’язку, але є значно сильніший, завдяки тернистому шляхові, яким ми крокували разом. Яким дійшли до сьогоднішніх днів і нарешті стали щасливими.

Після прибуття у готель ми поселились у свої номери і взяли паузу у кілька годин, щоб трохи відпочити з далекої дороги. Надворі вже почало вечоріти, коли ми вийшли навулицю, щоб разом повечеряти. Стіл поставили прямо на пляжі, довкола прикрасили все нічними ліхтариками і незліченною кількістю тропічних квітів. На столі біла скатертина і не менш біленький пісок під ногами, який пестить стопи приємним теплом. Величезна кількість розкішних страв з морепродуктів і окреме меню для малюків. Споживали ми всю цю смакоту під дорогі напої, легкі розмови і щирі усмішки. Та коли дійшло до десерту, на нас чекав сюрприз.

Раптово почала грати весела мелодія, запалили більше світла. До нас почали наближатись офіціанти. В одній руці вони несли по дві різнокольорові кульки, а у другій, таких же кольорів – по два мафіни. Доки всі розбулено брали до рук кульки і тарілки, я задоволено розсміялась, поглянувши на подругу. Адріана підвелася і попросила тиші.

— Ми з Микитою порадились і на свій страх та ризик вирішили зробити вам сюрприз. Ви наші близькі і дорогі люди, зробили для нас багато добра, тож це найменше, чим ми хочемо віддячити. Це гендер-паті для вас!

Якось ми їхали з подругою додому і випадково зауважили гендер-паті на березі річки. Адріана запропонувала і нам його провести, та я відмовилась. Тоді ми якраз починали нове життя і хотілось лише спокою. Попереду було весілля, цього досить. Певно, мої очі видали зацікавленість, тому Адріана і провернула неочікуваний сюрприз. Гінеколог у нас спільний, тож не дивно, як подруга вивідала стать. Я теж питала, та лікарка сказала, що малюк провернувся і вона не зможе розгледіти. Дитинка розвивалась добре, і це для мене було головним. Та зараз, я з радістю дізнаюсь, на кого ми чекаємо.

Ми з Русланом підвелись і одночасно відкусили з мафінів. Всередині всіх смаколиків виявилась синя начинка. На радощах, коханий взяв мене на руки і ніжно поцілував. Зовсім скоро у нас народиться ще один син. Мрія Руслана здійсниться, у його синів буде кровний брат. Під оплески, крики і гучний сміх ми продовжили чудовий вечір. Навіть я трохи потанцювала з коханим під спокійну мелодію. Коли зовсім стемніло, няня пішла вкладати діток, за ними пішли до своїх номерів батьки Адріани і Василь Степанович з дружиною. Руслан з Микитою не змогли обійтись без розмов про роботу. А ми з подругою вирішили трохи пройтись пляжем.