Розділ 31

Руслан 12 червня 2023 рік.

Справжній хазяїн цього будинку – хазяїн мого серця і душі. Цього ніщо не змогло змінити, та й уже не зможе, бо я наскрізь просочена коханням до нього.

Із книжки «Діамантовий шрам».

— Може, тихенько втечемо? Я маю для тебе сюрприз!

Я безмежно радів за брата й Адріану. Вони заслужили бути щасливими, і кружляти цілий вечір у запальних танцях, не помічаючи нікого і нічого довкола себе. Тепер і я зможу повноцінно радіти своєму щастю, бо раніше завжди почувався винним перед Лютим, адже він був нещасним у самотності. Яким би вольовим і мужнім не був чоловік, він хоче кохання від жінки, а ще сильніше – дарувати його беззахисному і прекрасному створінню. Іванка вже кілька тижнів як повернулась, але ми були зайняті кошмарами минулого. Тільки зараз, коли справу закрито у суді, її можна відпускати і з нашого життя, а значить, починати заново жити. Я вже ступив перший крок на новому шляху, і дуже хочу показати його коханій. Настільки, що вкраду її зі свята, зі згодою чи без.

— Як же ми втечемо від гостей, адже ми господарі цього дому?

Я бачив запал у очах Іванки, вона хотіла погодитись, та не сміла через ввічливість до присутніх. Спробувала переконати мене, та було надто пізно. Нахилився ближче до її вуха і прошепотів так, щоб кохана вся вкрилась мурашками. А я – через секунди збожеволів від задоволення, споглядаючи сирітки на її ніжній шкірі. На реакцію, яку і досі в неї викликаю.

— Зараз набагато важливіші господарі свята, а ми впораємось за пів години, повернемось, ніхто і не помітить.

— Тоді тікаймо!

Іванка не танцювала, бо не мала сил через вагітність. Саме цей факт і дав змогу непомітно прокрастись до автомобіля на стоянці заднього двору. Поки ми до нього йшли, зустріли няню, яка заспокоїла Іванку, що діти мирно позасинали. Це і не дивно, дитячий аніматор витягнув з малюків усі сили. Ми стали біля авто. Я хотів показати коханій сюрприз, тож для цього була потрібна одна важлива деталь.

— Ти дозволиш?

Витягнув із внутрішньої кишені піджака червону шовкову стрічку. Іванка одразу напружилась і подивилась на клаптик тканини у моїх руках зі страхом і відразою. А мені одразу стало прикро, що так безглуздо нагадав коханій про той злощасний день аварії. Про клятого ворога, який і досі врізається у наше щастя. Хай лише спогадами, та це не змінює самого факту.

— Вибач, мила! Я щось не подумав...

Поспішив заховати стрічку, повернути її до кишені, але Іванка перехопила мою руку. Піднесла її до свого обличчя і заплющила очі від задоволення. Щоб через секунди розплющити діаманти і подарувати мені закохану усмішку.

— Ні! Не перепрошуй, я через вагітність надто вразлива стала, це все гормони. Та й без стрічки не обійтись, бо я згораю від цікавості, а тому не зможу не підглядати, якщо очі залишаться не зав’язаними.

Усміхнувся у відповідь, все-таки знайшла спосіб викрутитись. І я погодився, обійшов Іванку ззаду, обережно зав’язав вузлик на коротких рудих кучерях. Щоразу, коли торкаюсь волосся коханої, теж згадую ворога, і ненавиджу його ще дужче. Надто багато негативних слідів він залишив нам, які мимоволі згадуватимуться ще тривалий час. Акуратно посадив кохану в авто на переднє сидіння, застібнув пасок безпеки, залишаючи його послабленим у області живота. Не втримався і нахилився, щоб поцілувати нашого малюка, почувся щирий сміх коханої. Вона намацала моє обличчя і потягнула його до свого, щоб ніжно поцілувати, й отримала палку відповідь.

Через деякий час спокійної їзди майже порожнім містом, я зупинився і заглушив двигун. Вийшов з автомобіля, обійшов його і допоміг вийти Іванці. Щоб не мучити її, взяв на руки і поніс до потрібного місця. Поставив кохану на землю, став позаду неї й обережно зняв пов’язку.

— Поліцейський відділок?

Я не бачив здивованого погляду Іванки, та приблизно здогадувався, як саме вона зараз дивиться. Обережно провернув її на дев’яносто градусів. Тепер нам відкривався вигляд на огороджену площадку під будівництво, яка вже освічувалася нічними ліхтарями. За металевою огорожею перебувала купа робочої техніки і ще більше будівельних матеріалів.

— Я вирішив обрати безпечне місце під будівництво нової клініки. Тепер ніхто не посміє зруйнувати твою мрію, кохана. Ми починаємо все заново, а біль і погані спогади хай дотліють у тій будівлі, яка вже перестала бути нашою. Головне, що ти стоїш тут, поруч зі мною, обличчям до нового завдання, а я – за твоєю спиною, щоб завжди оберігати і підтримувати на твоєму шляху.

Іванка деякий час стояла, заціпенівши від здивування. Отже, дійсно не здогадувалась і нове будівництво стало для неї справжнім сюрпризом. Заслуженим і вистражданим сповна. Кохана різко обернулась і сильно пригорнулась до моїх грудей. Знову по-дитячому ховаючи сльози, які, цього разу, принесли мені задоволення. Бо я розумів, що кохана плаче від щастя, яке подарував їй я. Через кілька хвилин Іванка поглянула на мене і з трепетом промовила:

— Я кохаю тебе! Дякую, що ти у мене є, саме такий.

...

Замкнений у абсолютно порожній і білосніжній кімнаті, чоловік вже не одну годину дивився в одну стіну перед собою. Одягнутий у гамівну сорочку, яку ще невідомо скільки з нього не зможуть зняти медичні працівники через страх за свою ж безпеку. Сергій мало не розніс лікарню, коли йому навмисне принесли предмет, який змусив його збожеволіти від люті по-справжньому. Надто сильно його очі звикли до всього білого за останній час, та настільки, що червоний бумеранг на столі у кутику палати різав очі до нестерпного болю. Чоловік все ще сподівався на дядька, бо розумів, що помилка стосовно його психічного здоров’я скоро з’ясується. Він знав це і чекав на визволення із білої неволі. Тюремного строку не уникнути, але та перспектива значно краща. Причаївшись, будував новий план помсти, аж поки його не вибили з колії ударом нижче пояса. Це не помилка, двері замкнені не металевим замком, а цим пластмасовим бумерангом. Його знову переміг Русий, і цього разу остаточно. Кинув на страшні муки, майстерно обкрутивши всіх довкола пальця, щоб жодна людина більше не повірила словам божевільного і небезпечного зловмисника.