Розділ 30

Микита & Адріана. 12 червня 2023 рік.

Бо сьогодні настала мить, якої я боялась так і не дочекатись у своєму житті.

Із книжки «Діамантовий шрам».

— Цікаво, що ж це за вечеря-сюрприз? Іванка і натякнути не хотіла, уявляєш? Подібна поведінка зовсім на неї не схожа. Ще й одягнутись наказала у вечірню сукню. Про вагітність вже давно всі знають... Може, якась вагома покупка або... Коханий, ти мене чуєш?

Микита чув. Тільки в нього була важлива причина мовчати і поводитись вкрай дивно. За байдужим виразом обличчя ховався справжній ураган у його голові. Знала б Адріана справжню причину святкової вечері, може, і не погодилась би поїхати з ним. Тільки рішення вже прийняте, дороги назад немає, якою б ця дорога не була важкою у психологічному плані. Що ближче Микита під’їжджав до будинку брата, то більше ловив себе на думці, що їхати на це свято важче, ніж на зустріч з бандитами. Там все зрозуміло, сотні разів пережито, а тому просто. А тут – вперше.

Микита зупинив свій автомобіль біля «діамантового» будинку друзів. Вийшов першим і поспішив допомогти вийти Адріані. Відчинив дверцята і простягнув їй руку. Дівчина усміхнулась і радо поставила свою долоньку у руку коханому. Вона виглядала неперевершено у витонченій вечірній сукні блакитного кольору. Лютий особисто замовив її у найкращого дизайнера, як на свій смак, так і на свій подив. І, схоже, смак у нього хороший, або ж його прекрасній супутниці личить усе. Яка різниця, якщо кінцевий результат чудовий? Коли Адріана вийшла з авто, Микита взяв на руки Тимка, який аж світився від радості. Хлопчина мало не плакав від щастя того дня, коли забирати його з садочка вони приїхали удвох. Розповів, що загадав таємне бажання, щоб мама вийшла заміж за дядька Микиту і вони нікуди не їхали. З того часу ця тема більше жодного разу не зачіпалась. Закохані взагалі не торкались минулого чи майбутнього. Вони насолоджувались теперішнім щастям і тонули у своєму коханні. Вперше відчуваючи справжній смак життя, про який соромно зізнаватись навіть собі. Бо він надто солодкий. Кохання це, пристрасть чи одержимість – неважливо, головне, що почуття взаємні і приємні обом. А ще настільки сильні, що змушують бути постійно разом, розлучаючись лише через роботу.

За столом вже майже всі зібрались, бракувало саме їхньої трійки. Скільки здивування було в Адріани, коли вона побачила серед гостей своїх батьків. Ще за великим столом сиділи Руслан з Іванкою, їхні діти і Велет з незнайомою дівчиною. Іванка розповідала, що в нього з’явилась якась знайома поліцейська, та це лише дружба, бо він по життю одинак. Така компанія здалася їй дуже дивною, аж на обличчі було написано. Микита вирішив не тягнути час і одразу почати з найважливішого. Поклав Тимка сидіти поруч з Андрійком і Анечкою, розгубленій Адріані допоміг сісти поруч з її батьками. Сам же залишився стояти, загадково розглядаючи кохану і всіх довкола. Страх, щастя, хвилювання, передчуття змішались докупи у божевільний коктейль і змушували трохи тремтіти. Та чоловік поводився впевнено, адже не звик коритись слабкостям, бо сам їх підкорює. Врешті, він почав свою промову.

— Насправді – це саме я попросив мого брата всіх вас зібрати за цим чудовим столом. Оскільки він більш досвідчений у цій справі, я не зміг обійтись без його допомоги і підтримки.

Микита нахилився над столом і потиснув Русланові руку на знак подяки. Ще кивнув Іванці, яка дуже постаралась і оформила альтанку краще, ніж у дорогому ресторані. Він навмисне довірився близьким, бо знав, що вони впораються найкраще. Іванка знає все, що любить його кохана, а тому вгодить їй зі стовідсотковим потраплянням. Перевів погляд на Адріану і задоволено усміхнувся.

— Усе своє життя я боровся сам із собою, щоб навчитись ніколи нічого не просити в інших. А ще – в жодному разі не піддаватися слабкостям. Хай як важко було, але я навчився. Така робота, такий стиль життя, де всім керує вигода і здоровий розум. У мене все виходило без зайвих зусиль, і ніщо цього не могло змінити протягом довгих років. Та все ж знайшлося одне почуття, що змусило мене стати безсилим перед ним, перед – коханням. Саме тому, сьогодні, я із задоволенням піддаюся слабкості і прошу в тебе, кохана, руки і серця! Ми пережили багато непорозумінь і труднощів, після яких, здається, неможливо продовжувати далі. Однак є приклад того, що все можна забути, пробачити і стати по-справжньому щасливим поруч з коханою людиною, — Руслан та Іванка перезирнулись і ніжно пригорнулись одне до одного. Вся увага тепер була прикута до них. Адже саме на їхній парі брат наводив приклад. Микита тим часом кивнув на покоївку, яка миттю подала йому коробочку з діамантовою каблучкою всередині і величезний букет блакитних троянд. — Якби не помилки і біль, то я б ще довго не наважився ось так стояти перед тобою і говорити дійсно важливі слова. А зараз, розуміючи, що не можу і не хочу без тебе жити, я бажаю лише одного – щоб ти стала моєю дружиною. Ти згодна, кохана?

Адріана сиділа і не могла повірити, що все це відбувається насправді. Чоловік, який завжди здавався їй неприступним, суворим і байдужим до ніжних почуттів, щодня дивує і гріє серце приємними митями. Він увірвався у їхнє з Тимком життя дуже несподівано, ще й у останню мить перед від’їздом. Увірвався, щоб врятувати від шахраїв, а насправді від найгіршого вчинку, на який наважилася розчарована жінка. Скільки разів вона мрія про те, що він напише їй коротеньке повідомлення: «Не їдь» або скаже ці слова по телефону. Коли вона остаточно зрозуміла, що цього вже ніколи не станеться, Микита зайшов до квартири у своєму справжньому вигляді. Весь завішаний зброєю, у чорному вбранні і з маскою на обличчі, чоловік здався Адріані неймовірно красивим і сильним. Замість страху вона полонилась досі незвіданої сили почуттями, і вони були зовсім не поганими, точніше кажучи – хтивими. Микита наче прочитав її думки і втілив їх у життя. З того часу вони стали дійсно щасливими разом, вона повністю довірила себе могутньому чоловікові, і заборонила собі думати про те, що буде, коли він її покине. Бо цей не покине, він надійний і чесний. Про її зраду більше не згадував, та й Адріані згадувати заборонив, сказав, що тема закрита і забута. А ще Іванка дуже сильно її підтримує і наставляє власним прикладом у тій злощасній ситуації. Обдумавши все з іншого боку, Адріана вирішила теж собі пробачити, але в жодному разі не забути. Вона навмисне все пам’ятатиме і робитиме все для того, щоби більше подібне ніколи не повторилося. Поруч із нею вірні і надійні люди, вона теж завжди такою буде стосовно них. На власних помилках вчитись дуже важко, та все-таки дуже дієво.