Розділ 28

Іванка. 9 червня 2023 рік.

Істинна правда завжди відкривається потім. Її варто дочекатись, хай скільки на це піде гіркого часу.

Із книжки «Діамантовий шрам».

На великому екрані відображалось відео, де чітко видно як Сергій спокійно підходить до мене, щось каже і я покірно йду з ним. Як тільки ми опиняємось за автомобілем, він прикладає до мого рота тканину – і я непритомнію. Сергій з впевненістю і легкістю бере мене на руки, кладе до свого автомобіля і відвозить у невідомому напрямку. Екран згаснув, а я опустила голову вниз. Дуже важко побачити таке відео – це наче пережити все знову, після того як встиг забути майже всі деталі. Наче заново опинитись у безвиході і яскраво відчути весь жах приреченості. По щоці покотилась одинока сльоза, та я негайно змахнула її рукою, щоб не показувати слабкість. Не зараз. Не тут. І не перед цими людьми.

— Води?

Люб’язно запитав адвокат підсудного, на обличчі посмішка, а очі горять від ненависті. Немолодий чоловік з великим пузом і кількома обвислими підборіддями дуже нагадував своїм виглядом Лисенка-старшого. А ще таке порівняння з’являється у свідомості через те, що вони друзі, і це остання справа адвоката перед пенсією. Він від щирого серця допоможе другові, цим самим зробить усе, щоб виправдати свого підопічного. Піде і на хитрощі, і на підлості, лише б завершити красиво свою багаторічну кар’єру. Тільки адвокат не здогадується, що це відео я вже бачила десяток разів, що реакція тренована перед дзеркалом, а на всі його підступні запитання є гідні відповіді від найкращого, у рази ліпшого за нього, адвоката. Руслан постійно працює з адвокатами, така вже в нього робота, тож за довгі роки зміг знайти ідеальних у своїй галузі спеціалістів. За останні тижні ми щоденно з ними спілкувались по кілька годин. Я розповідала всю правду і бачила, як коханий мало не корчиться від злості і болю. Йому я видавала інформацію маленькими порціями, щадними і пом’якшеними, а тут довелося викладати у всіх деталях. Вони мусили знати кожну дрібницю і правильно її аналізувати. Після кожної такої зустрічі Руслан підходив і дуже міцно мене обіймав, не відпускаючи десяток хвилин. Мовчки обіймав. Брав на руки, наче дитину, заносив до спальні і сідав на ліжко, все ще тримаючи мене у своїх мужніх руках. Тільки так я і засинала, відчуваючи безмежну підтримку і захищеність від усіх бід. Він просто не мав потрібних слів, але підтримував значно приємнішим чином. Дотики коханої людини – це найкраща терапія від суму. Руслан їздив зі мною в університет позакривати «хвости», до лікаря на огляд теж. Пригадати важко, коли ми стільки часу проводили вдвох, майже не розлучаючись. Він і зараз сидить біля мене, підтримуючи всім серцем.

— Ні, все добре.

— Тоді запитання: чи було те, що ми зараз побачили на екрані, викраденням? Пані Іванна спокійно погодилась піти разом з моїм підзахисним. Хіба так реагують на людину, якої бояться? Та й чи можливо не впізнати чоловіка, з яким кілька років прожили у шлюбі? Може, підпал клініки, як і викрадення, було сплановано не лише моїм підзахисним, а ще і постраждалою. Вони не змогли забути одне одного, а тому втекли. А коли поліція натрапила на їхній слід, вирішили знову втікати, тільки цього разу вже не вдалося. Що ви на це скажете, пані Іванно?

Так, мене готували до подібного. Так, я налаштувала себе на витримку і спокій. Та чи може добра людина спокійно стерпіти подібне? Якщо своє тіло я вміло контролювала, то мозок аж кипів від надлишку емоцій, які неможливо визволити. Вони вирішили захищатись завдяки наклепу на мене. Із нападника перетворити Сергія на жертву. Мою жертву. Тендітної жінки, у порівнянні з натренованим чоловіком. Та навіть це ще якось можна зрозуміти. Але версія про зраду моєму Русланові – це вже занадто низько, навіть для таких підлих людей, як вони. Дарма я вважала дядька Сергія хорошим чоловіком, він такий же, як Сергій. То якого адвоката від них очікувати?

— Чому я мала тікати від коханого чоловіка, від маленьких діток, ще й вагітна? Та й чи може мати-медик дозволити задушити себе шкідливими речовинами, знаючи, що під серцем дитина? Сергій сховався за формою рятівника, а я, у стані шоку, крім моєї клініки у вогні, більше ні на що не могла дивитись, тому навіть не глянула на людину, що визвалася відвести мене подалі від пожежі. Та й навіщо мені нищити своє майбутнє – клініку? Тим більше коли там купа невинних працівників. Ця будівля будувалась для того, щоб рятувати людей, а не вбивати їх!

— Гаразд. Якщо ви стверджуєте, що мій підзахисний настільки жорстокий, то чому він не нашкодив вам, коли дізнався, що ви вагітні від його ворога? За вашими словами, він викрав вас, щоб повернути собі у ролі дружини. То навіщо йому вагітна дружина від іншого? І чому б не позбутись силою цієї вагітності, якщо він настільки жорстокий? Чи, може, ви вагітні від Сергія, а тому розповіли йому першому, і тільки після непланового повернення – своєму чоловікові? Нам добре відомо, що ви можете жити з одним чоловіком, а вагітніти від іншого!

— Обвинувачення протестує, ваша честь!

— Протест відхилено! Потерпіла, відповідайте на запитання адвоката!

Якби мене облили брудом з ніг до голови, здається, я б почувалася краще. Стояти посеред зали, коли на тебе всі дивляться, і чути таке у свій бік – нестерпно. Мені хотілось втекти і заховатись, та я не мала права. Не могла більше дозволити маленькій дівчинці Іванці повернутись і зіпсувати все своїм страхом і сльозами. Історію, яку я б хотіла назавжди забути, постійно нагадують, чим ранять не лише мене, а ще і Руслана. Коханий ледве тримався, щоб не розтрощити все і всіх довкола у цій залі. Я бачила як ним трусить, як по скроні стікають краплинки поту, а обличчя грає червонуватими тонами. Та він все одно тримався, подаючи мені правильний приклад.

— Ваша честь! Перед тим як потерпіла відповість, сторона обвинувачення надає судові на розгляд результати тестів ДНК стосовно всіх трьох дітей.

На емоціях я геть забула про тест, який нещодавно довелося зробити. Вони б’ють нас вигадками, а ми відбиватимемось залізними доказами. Суддя уважно вивчила документи і відклала їх убік. Різко поглянула на адвоката кривим поглядом, від чого той аж почервонів. Вона дозволила мені жестом руки говорити.