Розділ 27

Микита. 29 травня 2023 рік.

Я стільки всього хочу тобі сказати, зізнатись у таємних почуттях і бажаннях. Однак цьому ніколи вже не статись, бо слова вміють бити сильніше за кулаки, і різати – гостріше за відточені леза. Тепер вони стали пустими і безглуздими, непотрібними людині, якій призначались.

Із книжки «Діамантовий шрам».

З самого ранку Микита сидів у орендованому автомобілі під воротами садочка, у який ходить Тимофійко. Він приїхав завчасно, щоб точно застати мить, коли Адріана приведе сина. Повністю тоноване скло, середній клас авто і яскраво-червоний колір – все для того, щоб вона нізащо не здогадалась, хто всередині. Навіщо він це вигадав? Для чого сюди приїхав? Точніше, навіщо і для чого – зрозуміло, хотів побачити її, почути голос. Тільки з якою метою? Побачить, почує і що з того? Прощати Адріану і повертати її у своє життя все одно не збирається. Злість виявилась сильнішою за кохання, за настанови від друзів і за все, що пов’язувало його з Адріаною. Напевно, слова Велета ще тоді зачепили щось всередині, тільки Іванка знайшлася і він не мав часу на себе. А коли і вона прийшла його повчати, бронювання довкола серця зруйнувалось остаточно. Лютий завжди бачив у дружині брата доброту і силу, а нещодавно впевнився ще і в хитрості. Підловила його неочікувано, та ще й минулі борги пригадала. Загалом, зробила все, щоб він вислухав її думку. Якщо перша, за її словами, деталь виявилась приємною, хоч він і не бажав відчувати щось хороше стосовно Адріани, то друга болісно зачепила. Вона ж обіцяла поїхати, та й він цього хотів, та зараз, коли все відбувається насправді, щось всередині вчиняє бунт.

Чоловік погодився на незаплановану відпустку, щоб самостійно у собі розібратись, без допомоги інших, які все краще знають. Тільки коли справа доходить до них самих, то саме Лютий витягує їх із безвихідних ситуацій. Коли вдень повертався до власного будинку – вже й не пам’ятав. Він і ночував частіше у кабінеті або автомобілі. Купив дім, бо так годиться заможним людям, та й куди ще гроші дівати? Сто років вже не брав вихідні, і геть забув, як їх проводити, щоб відпочити і розслабитись. Раніше влаштовував гучну вечірку, обирав найкращу дівчину і летів з нею на відпочинок. Так завжди повторювалось, лише дівчата щоразу змінювались. Він молодий і впливовий чоловік, тож це завжди здавалось йому нормальним. Жодних обов’язків чи прив’язаностей, нічого, що б могло негативно вплинути на його роботу і особистий простір. Тільки зараз, замість найкрасивішої дівчини і комфортабельного літака, Лютий сидить у скромному автомобілі і таємно виглядає жінку з дитиною. Жінку-зрадницю. Треба було їхати з хлопцями на зустріч з психіатром, може, він би пояснив таку дурну поведінку і встановив правильний діагноз. Навіть покидьок Сірий виявився адекватним, чого не скажеш про нього самого. Коли Велет розповів про перший огляд Сірого, він думав над помстою, та так нічого оригінального на думку і не спало. Вбити негідника у в’язниці чужими руками – і все. Добре, що брат з’явився і озвучив значно важчу долю Сірого. Померти після скоєного було б надто легко і просто. Що там після смерті – ніхто не знає, а він хотів знати про заслужені муки ворога. І неодмінно знатиме, зовсім скоро.

Раптом, з-за рогу з’явилась вона – і Микита мимоволі усміхнувся. У легкій стриманій сукні, з розкішним волоссям по спині, за руку з малим хлопчиною. Адріана і не поглянула на автомобіль біля воріт. Присіла до хлопчини і ніжно його обійняла.

— Мамо, я не хочу їхати.

У Тимка здригнувся голос і сльози покотились з очей. Адріана гірко всміхнулась і акуратно витерла сльозинку з личка сина.

— Я теж не хочу, але ми мусимо. Так іноді буває у дорослих, і ми не маємо права вибору.

— Я думав, ти вийдеш заміж за одного з помічників дядька Руслана, а точніше – за його брата Лютого, він мені більше з усіх подобається. Тоді б ми стали братами з Андрійком і створили свою банду, коли б виросли.

Слова дитини доторкнулись самого серця. Його мрії могли стати реальністю, якби не помилки дорослих. Як же прикро, що батьки, самі того не розуміючи, руйнують життя власних дітей. Прикро і несправедливо.

— Банду? Ти де таке почув?

— Ми підслухали охоронців. Я не знаю, що таке банда, та вони дуже круті хлопці.

— Ти виростеш хорошим і справедливим чоловіком, обереш свій шлях, а я підтримаю його, яким би він не виявився. А зараз біжи попрощайся із друзями і спробуй мене зрозуміти. Я люблю тебе, синку, більше за всіх на світі.

— І я люблю тебе, матусю. Бувай!

— Бувай, любий!

Хлопчина радісно помахав матері і побіг до будівлі садочка. Адріана ж різко засумувала і розплакалась. Вона відвернулась від воріт і стала обличчям просто перед автомобілем Микити. Хотіла заховати сльози від людей, навіть не підозрюючи, як близько показала їх небайдужому до неї чоловікові. Микиті захотілось вискочити з автомобіля і вхопити її у свої обійми, або силою затягнути в авто, щоб зацілувати вологі доріжки сліз. Та він не міг собі цього дозволити, не міг знову принизитись перед нею. Раптом із її сумочки почулась мелодія і Адріана одразу почала шукати телефон. Знайшла і піднесла до вуха.

— Так, це я. Вже сьогодні?.. Ні, ні, все добре, я зможу. Через дві години у моїй квартирі. Вибачте, нагадайте ще раз, як називається ваша агенція нерухомості? «Твій дім». Гаразд. Дякую! Я чекатиму на вас. До побачення!

Адріана завершила виклик, заховала телефон у сумочку, на прощання оглянула двір дитячого садочка і поспіхом пішла у своїх справах. Микита ж, незрозуміло для чого, взяв із сумки ноутбук, увімкнув його і почав шукати інформацію на «Твій дім». Через пів години він зрозумів, що мусить прийти до Адріани знову. Хоче цього чи ні. Зробити це разом зі своїми хлопцями у повній бойовій готовності. Ця жінка не створена для самостійного життя, вона просто майстер втрапляти у біди. Її наче магнітом притягують неприємності.

Двері вони виламали ногами. У такому вигляді не стукають, не відмикають хитрим чином замок, і точно не чекають дозволу зайти. Чоловіки гуртом вломились до квартири у бойовому екіпіруванні і масках на обличчях, із націленою зброєю на двох жінок. Якщо рієлторша мало не померла від страху, то Адріана застигла від здивування, бо встигла впізнати Микиту навіть із маскою. Вона вчепилась поглядом у його очі, які ніколи б не сплутала з чужими. З ідеально нафарбованих очей молодої злодійки покотились сльози, а з рук полетіли папери і розсипались по підлозі просто під її вишукані туфельки. Лютий поволі підійшов до панянки впритул і навис над нею, смакуючи її страх. Хай краплинку, та вона відчує його так само, як усі ті нещасні люди, яких вони встигли обдурити і залишити без копійки. Їхня банда навмисне підшукувала молодих жінок чи самотніх літніх людей і люб’язно залишала нещасних без даху над головою і з абсолютно порожніми кишенями. Вони знущались над слабкими, і це найбільша підлість, яку лише можна вчиняти.