Розділ 25

Руслан. 26 травня 2023 рік.

Я дозволила собі стати частиною розкішного життя без відчуття провини. Навчилась заплющувати очі на метод їхнього заробітку, не думати про цей момент. Разом з Русланом ми почали займатись доброчинністю і допомагати дитячим будинкам. А ще – хворим на рак людям. Думаю, не так важливо, звідки ці кошти, головне – куди вони потрапляють у кінцевому результаті.

Із книжки «Діамантовий шрам».

Головний лікар затримувався допізна у своєму робочому кабінеті. Доки він працював у будівлі, ми на повну трудились навулиці, а саме на паркінгу, який належить лікарні. Оскільки заклад закритого типу, потрапити на територію не так просто, та й нам не довелося, бо стоянка знаходиться за його межами у цілях безпеки. Стомлені правоохоронці мирно дрімали у службовому авто, а ми тим часом встигли зробити кілька маневрів і непомітно підсунути їм підміну. Заблокували виїзд автомобіля лікаря вантажівкою, а на вільне місце збоку поставили своє. Звільнилось те місце вчасно теж невипадково. Через кілька хвилин два автомобілі мирно поїхали – копія і поліція. Наш водій отримав автоматичний ключ від воріт психіатра, а тому він з легкістю заховається за воротами від правоохоронців, які чатуватимуть біля дороги. Вони ж небезпеку чекають ззовні, а вона тим часом спокійно пануватиме всередині. Точніше, тихенько чекатиме подальших вказівок від мене.

Я тим часом майже дрімав на задньому сидінні в автомобілі лікаря. Велет з хлопцями, затаїлись у позашляховикові за рогом. Вони сьогодні виконують роль страшної картинки, щоб краще вплинути на хід думок психіатра. Так би мовити – психологічні хитрощі для людини, яка на них знається. Камер на паркінгу немає, бо весь відеоогляд спрямований безпосередньо на територію лікарні. Моторошна місцина, навіть зовні. Якраз підхожа атмосфера для Сірого, яка неодмінно подарує йому таку ж безвихідь, яку він приніс нам. Тільки розтягнуту на довгі роки мук.

Заклопотаний і стомлений чоловік ледве перебирав ногами, щоб дійти до авто. Поки умостився всередині, встиг захекатись. Лікар залишив свій портфель на сусідньому передньому сидінні, пристебнувся, запустив двигун. Як вправний водій, перед початком руху, оглянув всі дзеркала, і здригнувся, побачивши мене у середньому. Щоб не викликати інфаркт у немолодого чоловіка або щоб не отримати важким по голові, я вирішив одразу з ним заговорити.

— У вас все добре з психікою, не хвилюйтесь, я не галюцинація. Ми зараз спокійно поговоримо, а потім ви поїдете додому, тільки не тут, а десь у тихому місці.

— За мною стежить поліція, тож не раджу погрожувати.

— А хто сказав, що я буду погрожувати? Ми поговоримо мирно. А щодо поліції, я б не радив на неї покладатись, бо ми надто легко її обманули. Наступного разу обирайте більш надійну охорону.

Чоловік знервовано озирнувся довкола, а коли на власні очі побачив підтвердження моїх слів, поволі рушив з місця. Через хвилину їзди він зауважив наш позашляховик і перелякано послабив вузол краватки. Не вірить у мирні наміри, може, і на краще. Страх інколи корисний, особливо якщо він охоплює не тебе самого. Лікар зупинив автомобіль на околицях міста, біля невеличкого лісу. Заглушив двигун і поглянув у дзеркало на мене, очікуючи на подальші дії.

— Гарне місце, треба подихати.

Незважаючи на свій статус, у психіатра старе і геть компактне авто. Розумні причини цьому вже відомі, тож нічому дивуватись. Я аж встиг заклякнути на задньому сидінні, тому з радістю вийшов навулицю, щоб випрямитись. Мої хлопці вже чекали зовні. Лікар теж поволі вийшов до нас.

— Гадаю, знайомитись нам нема чого, бо і так впізнаємо один одного. А ще обидва розуміємо, для чого ця зустріч. Щоб ви не губились у здогадках, я одразу розкрию всі карти. Я хочу, щоб ви всіх запевнили, що Сергій божевільний, і зробили все для того, щоб він відбував покарання у вашому закладі. Подробиці першого огляду я вже знаю, як і все, що відбувається довкола цієї справи. Що ви скажете?

— Я не боюся погроз, побиття, та й все життя працюю з чистим сумлінням, ви не змусите мене піти на таку підлість і зрадити власним переконанням.

Гідна відповідь гідного чоловіка і спеціаліста у своїй галузі. Тільки він помиляється, бо змусимо. Зробимо це без поганих вчинків, якщо бути точнішим, то навпаки – завдяки добру.

— Життя непередбачуване, особливо коли постає складний вибір між вбивцею і смертельно хворою дружиною. Єдиною, коханою, неповторною жінкою, яка все життя присвятила вам і вашим дітям. Жінкою, без якої ви не хочете і дня прожити у цьому світі. Ви виконаєте моє прохання, а я забезпечу лікування вашій жінці за кордоном у найкращих спеціалістів. Вони вміють вершити людські долі і вміло боротися зі смертю. Більше ні одна порядна, а головне законослухняна людина такого не запропонує. Тож раджу це взяти до уваги і зробити правильні висновки.

— Зате законослухняні люди з легкістю дізнаються, звідки у мене раптово з’явились гроші, і замкнуть мене за ґратами разом із Сергієм. Тоді я навіть по-людськи не попрощаюся з дружиною. Те, що ви пропонуєте, – це не допомога.

— Помиляєтесь! Я являюсь таємним благодійником у фонді підтримки людей, що страждають від раку. Жодне з фінансових надходжень не пов’язане з моїм ім’ям, а тому жодним чином не фіксується. Ви просто отримаєте довгоочікувану відповідь на запит про допомогу і, врешті, зможете врятувати дружину. Комфортний переліт, найкращі лікарі світу, найдорожчі препарати і новітнє обладнання. Все це за один неправильно встановлений діагноз. На вагах життя вбивці і невинної жінки.

— Мені потрібні докази.

Це майже те саме, що погодитись. Ми обидва розуміли, що вибору у нього не було. Сім’я – це найважливіше, що є у житті людини, і вона на все піде, щоб її зберегти. Я розумів їхнє горе дуже добре, бо відчув на собі безмежний відчай, який приносить з собою ця хвороба. Також розумію, як це – отримати останній шанс на спасіння. І врешті, дякуючи небесам, знаю, що таке – вижити. А докази – вони вже є. У лікаря задзвонив телефон і він несміло вийняв його з кишені. На екрані з’явилось фото його дружини.