Розділ 22

Іванка. 26 травня 2023 рік.

Не варто приховувати справжні почуття, те, що є всередині тебе, і є – ти. То навіщо саму себе карати і жити правильно, якщо це завдає лише біль і страждання?

Із книжки «Діамантовий шрам».

Сьогоднішній ранок ми зустріли у повному складі, бо вночі на діток напала любов і вони нишком заповзли між батьків. Раніше донечка спала у нашій спальні, але після мого викрадення дітки спали вдвох у кімнаті Андрійка. Анечка надрано прокинулась, саме це дозволило синові здійснити план спільного сну. Знали б вони, що нас не четверо, а п’ятеро, та з цим почекаємо. І так багато потрясінь останнім часом для моїх крихіток.

Діти побігли на кухню за смачненьким, а ми з Русланом тим часом спокійно збирались. Такий звичайний буденний ранок, а всередині все квітне від щастя, бо я вдома, з рідними. Коханому хтось зателефонував і він поспішив вийти на терасу. Я ніколи не цікавилась його справами, та зараз є одна, яка стосується і мене, а тому хвилює. Повністю зібравшись, я чекала на чоловіка, щоби поговорити з ним на самоті перед виходом. Та й досить довга розмова по телефону не залишала мене у спокої.

Руслан повернувся до мене через декілька хвилин. Загадково усміхнувся і підійшов ближче. Питальним поглядом зміряв моє обличчя. Все він здогадується і розуміє найменші натяки. Наче у мене на чолі написані думки.

— Пообіцяй, що Сергія покарає лише суд!

Коханий усміхнувся і нахилився поцілувати мене у чоло. Не змогла втриматись і заплющила очі, ховаючись у його обіймах. Страх знову все втратити через помсту Сергієві ніяк не відпускав, полонив мої думки. Чи зможе Руслана й Микиту задовольнити присуджений строк? Якби у нас використовувалась смертна кара, то тільки у такому випадку. Та й строк йому можуть значно скоротити, тут вже дядько докладе зусиль. А сил у нього за довгі роки праці навіть дуже багато.

— Обіцяю! Він отримає покарання тільки за рішенням суду. Повір, цього буде достатньо, бо Сірий відповідатиме за важкі злочини.

Впевнена відповідь Руслана змогла мене заспокоїти. Так, це ж не один злочин, і тут дійсно на одноразову помилку не покладешся. А ще ж не треба забувати про розголос, який автоматично зв’язує руки дядькові Сергія.

— Я рада, що ми дійшли згоди. Тепер можна спокійно йти у справах.

Після сніданку коханий поїхав працювати зі своїми людьми. Я ж ледве відпросилась від малюків, і теж поїхала до Адріани. Сьогодні вихідний, а тому вона повинна бути вдома. Я все ще змушена здогадуватись, бо її телефон залишається вимкненим. Через десяток хвилин я вже стояла під дверима подруги і чекала, коли вони відчиняться. А точніше, я і ще троє охоронців, які заповнили собою весь простір під’їзду. Гадаю, так буде ще довго, та я готова звикати, головне, що Руслан спокійний. Та й я, звісно, у безпеці. Адріана відчинила через кілька хвилин, коли побачила мене, одразу вхопилась руками за обличчя і розплакалась. Я швидко зайшла всередину і хотіла обійняти стривожену подругу, та вона випередила мене, впала на коліна, обійняла мої ноги і благала прощення. Стало нестерпно бачити її у такому стані, тож я поспішила зупинити це приниження.

— Годі, люба! Підіймайся! — вона мене не чула, або ж просто не хотіла. Я намагалась силою її підняти, та вагітність не дозволяла напружуватись, а тому у хід пішов підвищений тон. — Хочеш, щоб я дитину втратила через твою істерику? Підіймайся, ходімо на кухню і поговоримо за чашечкою чаю!

Адріана відразу отямилась і перестала ридати, обмежуючись тихенькими схлипуваннями. Може, і неправильно маніпулювати іншими через вагітність, та інколи це дуже допомагає. Поки подруга першою йшла до кухні, я зауважила її худість і виснаженість. Згадала ту мить, коли сама пережила перше потрясіння, а саме повернення додому після Русланового полону. Тоді я виглядала точно так, як Адріана, і почувалась так само. Розуміла, що стала жертвою на війні чоловіків, та все ж встигла зрадити себе й інших. Я ж і досі не можу зрозуміти, які сили штовхнули мене розібратися з Сергієм? Та коли згадую наше минуле, розумію, яким саме шляхом вони з’явились всередині. Це дуже жорстоко, але дієво. Хочеш ти цього чи ні, та вплив близького оточення відображається і на тобі.

Адріана заварила чаю, поставила чашки на стіл і сіла навпроти мене.

— Де Тимофійко?

— У батьків, — сухо відповіла подруга, а потім емоційніше продовжила. — Будь ласка, не поводься так, ніби нічого не сталось! Поговорімо востаннє і все з’ясуємо.

— Востаннє?

Я ледь не подавилась маленьким ковтком чаю. Що означає це її «востаннє»? Невже подруга хоче закінчити нашу дружбу? Вона ж стала мені рідною людиною за останні роки. Я б навіть сказала – сестрою, якої у мене ніколи не було. Сергій позбавив мене мами Оксани, а тепер ще й єдиної подруги. Звідки ж стільки ненависті і нещадності у ньому може бути? Точно божевільний. Тепер я втратила останні нотки сумнівів щодо правильності мого вчинку стосовно негідника.

— Так! Навіть якщо ти вибачиш мені, я не зможу цього зробити. Нам краще поїхати звідси з Тимком. Сподіваюсь, відстань і час зможуть змінити все на краще. Мені дуже шкода, Іванко, слів немає, щоб пояснити наскільки.

Адріана знову почала тихенько плакати. Коли людина хоче кардинально змінити своє життя, у неї геть інший вигляд. Подруга озвучила плани з пустим поглядом і повним розчаруванням. Від її слів і вигляду в мені спалахнула злість. І я не збиралась її ховати.

— «Краще»? Кому буде краще? Тобі – покинути все те, що ледве побудувала самотужки? Чи, може, Тимку, який має тут своє звичне життя? Чи, може, мені, коли я втрачу єдину близьку подругу? Не ти повинна шкодувати і просити в мене пробачення, а я. Бо саме через мене ти і твій син постраждали від рук божевільного Сергія. А ще я маю дякувати, що підтримувала моїх діток увесь час, доки вони жили без мами. Якби мені погрожували дітьми, я б обрала їх у будь-якому випадку, це закони природи у вигляді материнського інстинкту і ми проти них безсилі. А якщо ще й згадати про нашу спеціальність, то наслідки стану афекту ніхто не скасовував.