Розділ 20

Адріана. 25 травня 2023 рік.

Виявляється, набагато легше залікувати тіло, а от душу... Тут не вколеш замінник, який зможе відновити організм, бо такого не існує.

Із книжки «Діамантовий шрам».

От і все. Зовсім скоро участь Адріани у житті найкращої подруги закінчиться назавжди. Молода жінка спаковувала свої скромні речі до валізи і готувалась до переїзду. Спочатку до власної квартири, а потім – світ за очі. Вона розуміла, що не спокутає свою провину зникненням, але продовжувати спілкування більше неможливо. Цей раптовий переїзд руйнував плани на навчання, забирав її постійний підробіток, друзів від синочка і батьків, які будуть надто далеко. Однак так правильно. Вона сама це все заслужила, бо зрадила, зруйнувала життя подруги, то чи може продовжити у спокої своє? Ні! Щоб хоч трохи спокутати провину, відмовиться і від свого майбутнього. Як вже відмовилась від теперішнього. Ці довгі два тижні у домі подруги вже стали пеклом.

Адріана щодня спостерігала за руїнами, на які перетворився цей дім і всі його жителі. Бачила, як Руслан не може прийти до тями і побачитись із рідними дітками. Бачила, як діти постійно тужать за матір’ю і вже не сприймають безглуздих відмовок старших. Вона кожної хвилини хотіла піти, та не мала на це права. Тимофійко розраджував Андрійка, вони цілими днями грались і дуже подружились. Адріана ж весь вільний час проводила з Анечкою, яка прикипіла до неї всім невинним серденьком. І це було так боляче, адже дівчинка повинна була гратись зі своєю мамою, а не з жінкою, яка відібрала у неї найближчу людину у світі. Жінка йшла на навчання і ледве вдавалось складати один за одним екзамени, бо вона розуміла, що подруга теж мала бути поруч. Сидіти поряд на стільці і захоплювати всіх довкола найкращими результатами. Натомість, поряд уся група зі співчутливими поглядами і словами втіхи для подруги зниклої. І це ще один привід для докорів сумління. Допомога хворим стареньким перестала приносити радість, бо це крихта добра у порівнянні з тим злом, яке вона вчинила з близькою людиною. Та й чи робиться добро за гроші? Це просто спосіб заробітку, а не допомога без користі для себе.

Адріана більше не могла нормально спати, бо мордували кошмари, у яких вона бачила замучену і заплакану Іванку. Прокидалась із криками жаху, витираючи тремтячими руками холодний піт з чола. Прокидалась у домі Іванки, щоб до ранку більше не заснути. Щоб тихенько спостерігати годинами нічний ставок і плакучу вербу над ним – улюблений краєвид подруги, якого вона не бачить. Їжа викликала в Адріани відразу, та й все довкола тиснуло і дратувало. Залишатись у цьому домі невідомо скільки не було сенсу, але і втеча не кращий варіант. Якби можна повернути час назад, вона б не просто сказала правду, вона б кричала її на повний голос Микиті. Микита – це ще більший удар. Адріана добре пам’ятає весь той біль, який вона відчувала, коли її використала кохана людина. Знає як це нестерпно і до яких наслідків призводить. Пам’ятає, як вперше вдихнула в себе біль і не змогла навіть через довгі роки його видихнути. І що ж вона зробила? Вчинила точно так, а може, і значно гірше. Тихенько спостерігала за Лютим і ненавиділа себе. Бо зруйнувала обом те щастя, яке могло бути у майбутньому. Микита виглядав повністю розбитим, наче постарів на десяток років за одну мить. Ту мить, коли вона в альтанці зізналась у зраді.

Постійний стрес, недосипання, недоїдання привели молоду жінку до депресії. Вона, як медик, розуміла це, але не хотіла лікуватись. Не було ні сил, ні бажання, ні права. Тихенько пила заспокійливе і снодійне у крайніх випадках, чекаючи, коли один день зміниться на другий. Минулого вечора повернувся Руслан, і це хоч трохи порадувало Адріану, бо діти матимуть хоча б батька. А з іншого боку – розчарувало, бо повернення Руслана означало припинення пошуків Іванки і втрату надії на її повернення. Жінка довго крутилась у ліжку і ніяк не могла заснути, тому вирішила прийняти пігулки. Питна вода закінчилась у кімнаті, тож довелось брати пусту склянку і йти на кухню. Тільки це була не найкраща ідея. Дорогою назад, до себе, вона натрапила на Микиту і вже не змогла контролювати емоції. Його ненависний погляд і рука, що стискала горло до появи чорних мушок перед очима. Адріана добре пам’ятала ці очі і руки, коли вони щиро її кохали і пестили. Ще ніколи у житті чоловік не давав їй стільки любові і ніжності. Якби ж усе було без присмаку брехні. Хай душить, хай припинить ці муки. Ненавидіти інших за їхні провини легше, ніж картати себе за власну. Це кінець, і немає вороття. Немає тих слів для прощення, як і сміливості його просити. Та й у серці коханого чоловіка більше немає місця для зрадниці.

Адріана не знала, як і чому потрапила до лікарні. Прокинулась абсолютно самотньою, від чого стало ще гірше, бо тепер саме така порожнеча буде всюди на життєвому шляху. Плакати не хотілось, радіти появі нових сил теж, їй взагалі нічого не хотілось. Хіба дочекатись ранку і піти, щоб хоч матір’ю залишатись хорошою. Вранці прийшов лікар і вручив жінці виписку.

— Як я сюди потрапила?

Не витримала і спитала. Все ще сподіваючись, що була поряд із Микитою хоча б без свідомості. Що саме він тримав її на руках дорогою до лікарні. Що не віддав із байдужістю у руки охоронців, а ті просто викликали «швидку».

— Вас привіз ваш родич, принаймні він так представився. Якщо він ваш чоловік, то тікайте, поки не пізно. Цього разу все обійшлося, але невідомо, чим може закінчитись наступний такий стрес.

— Він не винен.

Розчарована жінка навіть не роздумувала над словами лікаря, сказала правду. Неважливо хто той чоловік, винних серед них нема, тільки вона. Та й Микита б нізащо не прирівняв себе до родини зі зрадницею, а значить, він залишив її. Як же вона могла сподіватись?

— І це не він залишив сліди від пальців на вашій шиї? Я ніхто, щоб вам указувати, але це неправильно. До побачення! І всього вам найкращого!

— Дякую! До побачення!

Лікар поволі пройшов до дверей, а Андріана вхопилась пальцями за шию. Обережно підвелась і знайшла металевий медичний лоток, щоб побачити власне відображення, оскільки справжнього дзеркала у палаті не виявилось. У сірявому відображенні добре виднілись синці, вона одразу заплющила очі і відклала лоток. На ліжку знайшла чоловічий піджак і поспіхом накинула його на себе, щоб не залишатись лише у нічній сорочці. Стало соромно, у такому непристойному вигляді знепритомніла. Адріана одразу відчула знайомі парфуми, або ж їй просто здалося. Розпустила волосся, ховаючи шию, і поглядом попрощалася з лікарняними стінами.