Розділ 19

Іванка. 25 травня 2023 рік.

Сергій – вже кілька років мій наречений, бо до весілля ніяк не доходить. Він поліцейський, і весь час ганяється за невловимим злочинцем. Він наполягає, що робить це задля підвищення у званні з капітана до майора. Однак я у цьому вже сумніваюсь, бо затримання таємного порушника закону дедалі більше схоже на нав’язливу ідею.

Із книжки «Діамантовий шрам».

Коханий дивився на мене з повним нерозумінням. А я раптом, на повне здивування, відчула тріумф від скоєного. Бо змогла повернути нам наше життя, наше щастя. Самотужки, покладаючись на власні сили. Сили, якими наповнив мене Руслан, коли я захоплювалась його розумом і вмінням підкорювати під себе все і всіх довкола. Робив він це без лукавості і злості, викликаючи у інших заздрість і неконтрольовану повагу до себе. Повагу навіть у тих, хто не вмів поважати подібного роду представників.

— Це я вчинила аварію!

Я вперше спостерігала настільки здивоване обличчя мого чоловіка. Здається, він зараз перебуває у стані повного нерозуміння. Не такими своїми сторонами я б хотіла його дивувати, але така вже наша реальність, і від неї нікуди не подітись. Після тривалої паузи Руслан спитав стривоженим голосом:

— Але як?

Коханий добре знає, що я дуже далека від розуміння керування автомобілем. Тільки біда може навчити людину миттєво тому, чого роками вчишся у спокої. А ще страх і відчуття неминучості підкидують потрібні знаки. Подумати тільки, звичайний кущик бузку привів мене до божевільного кроку. Я не стала тримати інтригу і вирішила якнайшвидше все розповісти. Коханий обов’язково повинен мене зрозуміти. Та десь у глибині душі я все ж боялась негативної реакції Руслана. Ні, не в діях чи емоціях, бо він уміє бути стриманим і ховати справжні відчуття за спокійною маскою на обличчі. А тієї, яка може відбутись у його голові і серці. Та цього вже теж не уникнути. Як і самого зізнання.

— Весь час Сергій тримав мене замкненою у якомусь будинку, а сьогоднішнього ранку вперше випустив на волю, втікаючи через звернення дядька. Це був перший і єдиний шанс, щоб врятуватись від нього. Я згадала ту мить, коли налякала тебе за кермом і ти мало не втратив контроль над автівкою. От і вирішила повторити цей досвід із Сергієм. Саме тому він так безглуздо злетів з дороги на малій швидкості. Я хотіла привернути увагу людей, а не вбити нас обох, тому і зробила це на території села. А ще Сергій знепритомнів неспроста, це я скористалась його переляком і натиснула на сонну артерію. Він міг мене вбити, поки б прийшли люди, для цього вистачило б кількох десятків секунд. Сподіваюсь, він не пам’ятатиме цього моменту і не розкаже про нього поліції. Бо я вже давала свідчення і змовчала. Сказала, що нічого не бачила і не чула, тільки удар і все мов у тумані. Гадаю, це були найбільш правильні слова. Що ти скажеш, Руслане?

Руслан загадково на мене подивився, а потім пригорнув до себе, ховаючи знову в обіймах. Я не могла зрозуміти, що така реакція означає. Чомусь думати про те, що він розчарується у мені, не хотілось. Коханий завжди цінував мою щирість і добродушність, називав добрим ангелом. А сьогодні я стала темним, у всіх сенсах, і вчинками, і на вигляд. Теж пригорнулась сильніше до Руслана, аби відчути його серцебиття і зрозуміти, що це найкраще місце у світі. Поки битиметься його серце, я відчуватиму смак цього життя. А якщо воно стукатиме під моїм вухом, то цей смак буде солодшим за мед.

— Вибач, кохана, що змусив тебе переступати через себе і йти на такі жертви. Цей бруд не мав торкатись мого ніжного і невинного створіння. Вибач, що не зміг знайти спосіб тебе повернути.

Руслан відсторонився і взяв мене руками за плечі. У його очах блистіли сльози, в яких відображалось моє обличчя. Його біль відобразився у моєму серці, мов у дзеркалі, і своєю силою змусив задихнутись. Я знала, що коханий весь час мучився, але не розуміла, наскільки нестерпно.

— Що він з тобою робив?

Зірваним і незнайомим мені тембром голосу. І я розумію, що відбулася дуже легко, бо зараз можу спокійно розповідати правду.

— Він не знущався з мене фізично, тільки зранку дав ляпаса. Але Сергій весь час поводився дивно, кричав про ненависть, а потім молив прощення. З ним щось коїться. Він дуже заплутався і вже сам не розуміє, що творить.

— До мене приходила його мати, вона зізналась, що батько Сергія живий і лікується у психіатричній клініці. Ми дійшли висновку, що він теж може бути божевільним. Тепер цим займатимуться спеціалісти.

Після шокуючих слів коханого згадалась мить, коли мама Оксана не розуміла моїх страждань від утрати близької людини. Тоді я не розуміла, як вона так легко поховала чоловіка. Виявляється, все дуже просто, адже він не помирав. То про яке розуміння може йтися. Після почутого я усвідомила, що все моє минуле життя перевернулось догори дриґом. І зовсім не підлий характер впливав на Сергія, а геть інша причина. У це складно повірити, і ще важче прийняти. Зрозуміло лише одне, якщо Сергій і справді божевільний, то мені дуже пощастило, що я зараз лежу у цій палаті ціла і неушкоджена, ще й поруч з моїм Русланом. Коханий зауважив мою реакцію і поспішив розрадити.

— Не засмучуйся і не думай поки про це. Як ти почуваєшся? Щось болить?

— Ні!

Губи промовили коротеньку фразу, щоб заспокоїти найближчу людину. І так, мене не болить нічого, бо я заклякла від холоду розуміння того божевілля, яке оточує нас. Ми щойно обоє ошелешили одне одного прихованою реальністю. Попереду багато випробувань і довгий шлях до забуття цих подій. Тільки вони не забудуться ніколи, хіба затьмаряться хорошими моментами. Я знаю, чим можна зарадити вже цієї миті.

— Не болить, але... На столику є дещо про стан мого організму, я попросила від лікарів паперове підтвердження, щоб показати тобі. Можеш вивчити просто зараз.

Руслан одразу напружився і видно змарнів. Він обережно взяв у руки протокол ультразвукового дослідження і нервово вивчав його зміст. А я чомусь пошкодувала про таке документальне зізнання, бо зайва офіційність налякала коханого до напівсмерті. Треба було обійтись словами менш загадковими. Але час не повернути, тож доведеться чекати на реакцію.