Розділ 15

Микита. 25 травня 2023 рік.

Велет стояв, упевнений і похмурий, як завжди. Він нахабний беземоційний велетень, одним виглядом здатен вирішувати проблеми і закривати роти. Саме він колись допоміг юним хлопцям знайти точки з товаром у своїй країні, а потім і взагалі до нас перебрався. Ходили чутки, що справ наробив і втік, та це не вплинуло на стосунки, ніхто не ідеальний, ще й у нашому ризиковому заробітку.

Із книжки «Діамантовий шрам».

Абсолютно порожнє відділення лікарні викликало відчуття спокою і тривожності водночас. Лютий поволі йшов вузьким коридором, поглиблений у важкі роздуми. Скільки ж страждань ці стіни бачили? Так, він зараз саме цим переймався, бо про власне життя надто нестерпно розмислювати. Зупинився під палатою Адріани і не одразу наважився зайти всередину. Чоловік розумів, що треба її забрати і повернути додому, та й самому вже давно час відпочити, він же не робот, щоб обходитись без сну. Тільки боявся, що дівчина прокинеться і почне з ним говорити. Сам не розумів, якої саме розмови остерігався. Якщо почне просити вибачення, як він відреагує? Або ж скаже, що зробила б так само, якби знову довелося обирати. Що тоді? Найкращим варіантом залишається мовчання і відстань. Перший пункт залежить від Адріани, а от другий Лютий сам щойно порушив, бо вже встиг зайти у палату.

Дівчина лежала непорушно, оповита міцним сном. Приглушене світло ще сильніше виділяло контури її прекрасного тіла. Чоловік обережно, майже безшумно підійшов до лікарняного ліжка і сів біля нього на стілець. Довго розглядав кожну рису обличчя і не міг відвести погляду. Лікар мав рацію, вона дуже схудла, він тільки зараз це зауважив. Тоді, в автомобілі, через страх просто не звернув увагу. Їй не варто було худнути, бо дівчина втратила свою родзинку, саме пухкеньке тіло найбільше подобалось Лютому. Особливо руки, які виглядали ніжними, мов у дитини. А зараз на блідій шкірі яскраво виражались кісточки і фіолетові прути вен. Що саме довело її до такого стану? Через що вона так страждає? І відповіді на ці запитання у Лютого є, тільки чи задовольняють вони його? Ні! Бо жінка шкодує, що зрадила Іванку, Руслана і їхніх дітей. В той час, як на нього самого їй байдуже. Він ще ніколи в житті не почувався таким розтоптаним, звичайною річчю, яку використали і не помітили. Зробила це та, котру він щиро покохав. Цими тоненькими пальчиками гладила його обличчя, трав’яними очима поїдала поглядом, а малиновими губами цілувала так солодко. Чоловік раптом підвівся і нахилився ближче до її обличчя, до ломоти у тілі захотілось знову їх торкнутись. Саме той випадок, коли серце змушує робити те, що мозок кричить – не треба. Кара якась, чого ж його так ламає через зрадницю? В останню мить зупинився і відсахнувся, мов від прокаженої. Ці губи брехали йому просто в очі, вони не варті дотиків.

Чоловік вилетів кулею з палати і швидким кроком попрямував до виходу. Серце калатало, наче після кількакілометрової пробіжки, і дихання збивалось. Нічна прохолода трохи допомогла оговтатись, однак заспокоїтись не вийшло. Навулиці Микита зустрів не лише охоронця, який його сюди привіз, а ще і Велета.

— А ти що тут робиш? — роздратовано запитав і наблизився до чоловіків, які вели невимушену розмову. — Руслан під твоїм наглядом чи тобі пам’ять відібрало?

Величезний мов скеля чоловік стиснув губи від злості, та все ж стримався. Кивнув охоронцеві, і той миттю поспішив зникнути за запаркованими автомобілями. Лютий тим часом вперто чекав відповідей на свої запитання.

— Його я вже виняньчив, спить мирно вдома. Вирішив приглянути за іншим закоханим ідіотом, щоб ще й цей не накоїв дурниць зопалу. Може, годі знущатися з себе, а тим більше з невинної дівчини?

— Не вчи мене жити! — просичав крізь зуби, розриваючись від злості. Ще трохи, і Лютий знайде місце своїм емоціям на обличчі співрозмовника, пройшовшись по ньому кулаками. Хто він такий, щоб лізти у душу, та ще й розповідати як краще вчинити? Ця тема закрита для обговорення, і ніхто не має права втручатись не у своє діло.

— Я Русого вчив, друже, а тебе, гадаєш, не посмію?

Відповів спокійно, з упевненою усмішкою, чим ще більше розізлив Лютого. Велет справді розумний чоловік, тільки має право цей розум використовувати винятково стосовно роботи.

— Ніж лізти до інших, своє особисте життя краще влаштуй!

Запала пауза, напружена і важка. Вся злість кудись зникла, і Лютий дуже пошкодував про сказане. Тільки він знав історію Велета, і не мав жодного права отак вдарити нижче пояса, по найболючішому у житті друга. Навіть Руслан про його таємницю не знає до кінця. Точніше, знає від інших, а от Микита особисто слухав її дуже давно у лікарняній палаті від прикутого до ліжка хлопця.

— Вибач, брате! Я не хотів.

Велет поволі розвернувся і важко видихнув. Стільки років минуло, що вже і з рахунку збився, а воно все болить і не вщухає. Він би ніколи у житті не ліз до братів із порадами, якби не пережив особисту трагедію... Вони були молоді і шалено закохані. Потайки зустрічались біля річки, щоб раптом ніхто не побачив і не заплямував мусульманській дівчині ім’я брудними словами і неправдивими здогадками. Тоді він ще не був Велетом, він був звичайним сільським хлопцем на ім’я – Азіз, бідним хлопцем, який не мав жодного права закохатись у дочку місцевого багатого фермера. Тільки ж кохання сліпе, і йому байдуже на гроші, статус і правильність. Для Азіза не існувало інших дівчат, лише його Нарін. Вона теж клялась у коханні, обіцяла дочекатись, коли коханий розбагатіє і стане гідним зятем її батькові. Тоді-то хлопець і дізнався про двох братів-чужинців, які нишпорили по їхніх землях у пошуках легкої наживи, він вирішив зробити все, щоб проникнути до цієї банди. Тільки чи допомогло це? Нарін прийшла до нього на зустріч, як і завжди, а хлопець ледве чекав дівчину, щоб показати свій автомобіль, на який вже встиг заробити. Тільки вона прийшла востаннє, бо через тиждень батько віддавав її заміж за іншого. За багатого, вихованого, освіченого, із хорошої сім’ї суперника. В той час як він – не лише бідняк без роду, він ще й у зловмисники подався, остаточно зруйнувавши свої мізерні шанси. Азіз нічого їй не відповів, мовчки запустив двигун і розігнався до шаленої швидкості. Він занадто сильно її кохав і не міг втратити, від шоку наважився на жахливий крок, тільки б не віддати кохану іншому. Педаль газу, свист шин по асфальті і бетонний стовп на узбіччі дороги... Через тиждень хлопець прокинувся у незнайомій лікарняній палаті, весь перемотаний бинтами, з гіпсовими пов’язками і купою проводків по тілу. Дівчина померла на місці, а його випадково зауважили хлопці з банди і витягнули напівмертвого з автомобіля ще до появи поліцейських. Разом із коштовностями переправили нелегально через кордон. Якимось дивом він не помер по дорозі і лікарі виходили його у місцевій лікарні. Тоді, у чотирьох білих стінах, хлопець перетворився на Велета, людину без душі, натреновану кам’яну брилу, яка довіку зобов’язана життям Русому і Лютому. А ще довіку страждатиме від відчуття провини, бо власними руками вбив кохану дівчину. Він і рахувати не вміє до стількох, скільки разів пошкодував про скоєне. Якби тоді прийняв ситуацію, взяв паузу, щоб добре все обміркувати, і просто викрав кохану до іншої країни. Хай, навіть через роки розлуки. Злість ніколи до добра не доводить, тільки спробуй це зрозуміти, коли вона кипить у венах і змушує вчиняти непоправне. Якщо не жити, то хоч померти разом. Тільки хто він такий, щоб вирішувати за долю. Доля залишила його жити і мучитись з дня на день від провини, яку ніколи не спокутати.