Розділ 10

Руслан. 11 травня 2023 рік.

Майстри збирали прикрасу у шаленому темпі, адже отримали за неї стільки грошей, що вистачило б на сотню схожих виробів, бо такої форми більше не буде, вона ексклюзивна. Тільки одна жінка в цьому світі гідна носити на своїй ніжній шиї діамантову коштовність. І лише вона вирішуватиме, чи гідна кривава прикраса хоч раз прикрасити її.

Із книжки «Діамантовий шрам».

Я вже не міг дочекатись коли Адріана зможе вгамувати емоції і почне хоч щось пояснювати. Чому вона вважає, що зрадила нас усіх? Швидше за все, це жіноче перебільшення. Чи ні? Я сам зараз почну труситись від почуттів, що розривають зсередини. Брат виглядав ще більш напруженим, ніж я, і це викликало запитання. Невже він про щось здогадується? Нарешті дівчина трохи затихла, заплющила очі, важко видихнула і тремтливим голосом почала розповідати.

— Сергій викрав нас із сином просто посеред вулиці, коли я забирала маленького із садочка. Він силою відібрав у мене дитину і поставив умови, тільки після їхнього виконання пообіцяв його повернути. Від шоку і переляку я просто погодилась, бо іншого виходу не знайшла. За непокору Сергій погрожував убити мого Тимка, у нього був при собі пістолет. Я знала, що люблю сина дуже сильно, але і подумати не могла, що ладна заради нього зрадити всіх близьких людей. Він не сказав, що саме хоче вам заподіяти, та дав зрозуміти, що готує страшну помсту. Щоб йому все точно вдалося без перешкод, він вирішив знешкодити вашу з Іванкою найбільшу підтримку, — Адріана зупинилась, розплющила очі і з невимовним болем поглянула на Микиту. — Це він наказав тобі зателефонувати, запросити до себе і накачати снодійним.

Запала пауза. Я ще не встиг все обдумати й усвідомити, та й не міг цього зробити через брата. Здавалось, він миттєво постарів, обличчя стало мені незнайомим. Я побачив себе збоку, у його погляді і почуттях всередині. Згадав ту мить, коли Іванка розтрощили всі вази, які я роками збирав для святої жінки – для матері. Затуманений алкоголем і сном, не розумів чому вона так вчинила, просто побачив своє серце під її ногами, розбите на тисячі гострих уламків. Ось він, той чорний від болю погляд, який кричить сильніше, ніж зірвані голосові зв’язки.

Тимофійко! До мене нарешті дійшли слова Адріани, той клятий недоумок викрав не лише мою Іванку, а ще й малолітню дитину. Ще й погрожував його вбити. Він точно псих і нелюд.

— Де Тимофійко?

Адріана перелякалась мого різкого голосу і здригнулась. Одразу перевела погляд на мене і, захлинаючись сльозами, ледве відповіла:

— Він у моєї мами. Вчора після обіду на мобільний прийшло повідомлення з адресою. Я одразу туди поїхала, це була квартира у звичному районі нашого міста, двері відчинила незнайома бабуся. Вона одразу впізнала мене, сказала, що у мене чудовий чоловік, а я погана мати, бо залишила хвору дитину на чужу жінку через роботу. Гадаю він просто зняв квартиру на добу і придумав для хазяйки легенду, щоб абсолютно чужа людина дивилась за Тимофійком, поки він вчиняв злочин. Я прийшла тільки зараз, бо синок весь цей час був з гарячкою, ми до ранку були у лікарні, а коли йому стало краще, я відвезла його до батьків. Тепер, коли синочок у нормі і в надійних руках, я готова понести справедливе покарання. Можемо їхати у відділок, я все розкажу і понесу покарання як співучасниця. Ви ніколи мене не пробачите, але хоч так я зможу спокутати свою провину.

Тільки тепер я побачив у руках дівчини невелику дорожню сумку. Не складно здогадатись, що всередині неї речі першої необхідності. Її вона зібрала, щоб згодилась за ґратами. Співучасниця. Якби у мене не була така жахлива ситуація, то тут можна б розсміятись. За що вона хоче відповісти? За те, що до смерті перелякалась Сергія і змовчала про його підступ? Він не залишив нещасній вибору, відібрав найдорожче – єдиного сина. Який же нелюд. Це ж треба таке вигадати, щоби просто викреслити Лютого з гри. Ні. Не все так просто, як здається на перший погляд. Якщо ввімкнути мозок і дуже добре подумати, то все стає зрозумілим. Він міг зробити це десятками інших способів, але навмисне обрав саме цей. Щоб Іванка втратила єдину подругу, а Микита – єдину жінку, яку покохав. Одним пострілом у кілька мішеней. Божевільний покидьок ходив за нами чорною тінню, а я не здогадувався. Не врятував близьких від хворого на голову монстра. А міг же. Є серед знайомих люди, які можуть безслідно знешкодити будь-кого, тільки скажи ім’я. Та я не вбивця. Не вбивця зрадника, зате самогубець, бо через м’якість вбив усіх близьких людей. Ось вона – ціна справедливості.

— Я зараз віддам наказ своїм хлопцям, щоб вони відвезли тебе до батьків. Там забереш Тимофійка. Ви житимете у цьому будинку, доки не повернеться Іванка. Вам все ще може загрожувати небезпека, тим більше зараз, коли ти все розповіла. Хтозна, чи відпустив тебе від себе Сірий просто так, він вміє нападати з-за спини. А ще мені потрібна твоя присутність, щоб ми могли поїхати до поліцейських і обговорити все. Розмова буде неофіційною і ніхто тебе у цю справу не посміє втягнути. Ти не зрадниця, Адріано, ти – мати, яку змусили захищати єдину дитину. Іванка тебе обов’язково зрозуміє, я в цьому впевнений на всі сто відсотків. Моє розуміння ти вже отримала.

— Ні, не зрозуміє, я не хочу, щоб розуміла і пробачала, бо це неправильно. Я зрадила, змовчала і знищила все хороше, що між нами було. Хай Сергій не розказав, що саме хоче зробити, та я розуміла, що станеться щось жахливе. Ми залишимось тут, та тільки щоб хоч якось допомогти повернути Іванку, а потім назавжди зникнемо з вашого життя. Так буде правильно, Руслане.

Я нічого не відповів, просто не знайшов правильних слів. Ми справді можемо продовжувати звичне спілкування, а от брат... Гадаю, саме через нього вона і вирішила втікати. Бо як ще назвати таке рішення, коли все життя будувалось у цьому місті? Кивнув головою, погодившись, і почав набирати Велета по телефону. Раптом брат вихопив мобілку з моїх рук і завершив виклик.