Розділ 9

Іванка. 10 травня 2023 рік.

Я добре знаю, як мій колишній чоловік уміє мститись і зневажати ворога довгими роками. За цим важко було спостерігати збоку, а зараз по-справжньому страшно, бо так просто він не поступиться.

Із книжки «Діамантовий шрам».

Стрілки годинника поволі рухались і замкнули не одне коло, поки я змогла все обдумати і зрозуміти, як далі жити. Так, я хотіла жити, а не існувати з дня на день поряд із нелюдом. Моє життя залишилось поруч із коханим, з нашими маленькими діточками, в університеті і з вірними друзями. І я повинна до нього повернутись, чого б це не коштувало. Так просто лише через божевільне бажання Сергія я не відмовлюсь від усього. Колись я вже з ним боролась, так, тоді він був іншим, але ж і я вже давно не та наївна дівчинка. Чим закінчилась та боротьба – добре відомо, тож у мене є шанс.

На що людина спроможна, щоб повернути собі власне життя? Варто лише поглянути на Сергія, він не зміг змиритись зі своїм становищем, накоїв величезної біди для того, щоб повернути собі ілюзію минулого. А на що готова піти я? Адже вдома на мене чекає справжня сім’я, люди, для яких я є найважливішою у світі. Опускатись до важких гріхів не змусить жодне становище, навіть таке жахливе як зараз, та це не означає, що я стану коритись. У мене максимум місяць, щоб вирватись від Сергія, і треба дуже багато думати, спостерігати, слухати, щоб в кінцевому результаті зробити правильний крок, крок до свободи. Та й місяця немає, якщо думати про мого коханого Руслана. Для нього кожна хвилина – це пекельні муки у невідомості і відчутті провини. Бо не захистив, дозволив забрати від себе і від наших діточок. Це його думки, не мої, бо я розумію, що нічого він не міг вдіяти. Адекватні люди не можуть чекати такого нелюдського підступу збоку інших, саме цим і скористався Сергій. Він добре знав, що тільки завдяки мені морально зможе вбити Руслана, і холоднокровно зробив це. Так не роблять люди, у яких є серце і хоч найменша совість. Андрійко вже дорослий хлопчина і здогадається, що неспроста мене немає. Навіть якщо батько вигадає якусь хворобу чи відрядження, мій розумний хлопчик захоче побачити маму, а коли це виявиться неможливим, зрозуміє, що його мама зникла. З Анечкою простіше, бо вона ще маленька, любить няню і братика, це допоможе їй без стресу провести певний час без мами. А як же бути з ненародженим малюком? За нього я дуже сильно боюсь, бо якщо Сергій дізнається про вагітність, він спроможний завдати нам шкоди. На підставі ревнощів чи нового розчарування з мого боку. Хто знає, які у нього плани на спільне майбутнє. Невже він справді досі вважає мене своєю власністю? Після стількох років окремо. Чому просто не став щасливим з тією коханкою? Вони ж були закохані, принаймні так він тоді розповідав. Можливо, та жінка розумніша за мене і просто не стала терпіти його характер, а може, і не кохала ніколи. Службовий роман без зобов’язань, ниций метод для розслаблення і втечі від роботи. Байдуже. Він вважає мене причиною всіх бід, і у цьому є доля правди, бо я добровільно виконувала роль рабині, яку можна з дня у день знищувати морально, а вона і слово не посміє заперечити. Терпітиме, мовчатиме і підтримуватиме у всьому із милою усмішкою на обличчі, нещодавно наплакавшись досхочу у тихому кутку квартири. Треба було стояти за себе, не боятись гніву і змін, бо все одно потім сталася біда. Питання часу. Може, він не захотів би приборкувати норовливе дівча і відправив мене подалі назавжди? Якби ж мені тоді теперішній розум, то все б склалося геть по-іншому.

Немає сенсу шкодувати про минуле і копатись у ньому, там вже нічого не змінити. Зате є теперішнє, і воно вимагає правильних, продуманих дій. І я діятиму, рятуватиму близьких людей і не посмію жаліти ворога. Він не пожалів, та й ніколи не ставився з жалем. Настав час повертати Сергієві те, що він роками у мені закладав. Те, що я вперто намагалась викорінити з себе і забути назавжди.

Для початку вирішила оглянути будинок, потім, за можливістю, територію, прилеглу до нього. Сергій не відмикав двері, коли заходив до мене, і не замкнув, коли пішов. Отже, мені дозволено виходити з кімнати. Я підвелась із великими зусиллями, бо тіло заклякло під час тривалого сидіння в одній позі. А ще сили б не завадило підкріпити хоч якоюсь їжею за сьогодні, малюкові потрібна своя порція калорій, його аж ніяк не цікавлять дорослі колотнечі. Поволі підійшла до дверей і відчинала їх майже безшумно. Моєму подиву не було меж. За дверима була простора вітальня, вся заповнена дорогими меблями й аксесуарами. На дороговартісних предметах я почала досить добре розумітись. Звідки у Сергія гроші на такий будинок? Його і винаймати занадто дорого з подібним заробітком. Навіть якщо він спродав усе своє майно, то вистачило б на третину з цього всього. Невже я так багато про нього не знаю? Мимоволі гірко посміхнулась. А коли я знала про нього правду? Мені видавали крихітними порціями інформацію, і цього завжди вистачало. Це страшно – роками жити з людиною, абсолютно не знаючи її.

— Подобається?

Голос пролунав дуже зблизька, я аж здригнулась від переляку. Тільки тепер зауважила Сергія, який сидів на кріслі зліва від мене. Він читав якусь книжку, чим знову здивував. Ніколи його за таким заняттям не бачила, він і мене сварив за романи, бо називав їх безглуздими казочками для дорослих. Чи подобається? Ні! Навіть у золотих стінах я не хочу жити поруч із ним. Я не хотіла озвучувати свої думки, тому мовчки відвернулась від Сергія.

— Я намагався догодити жінці, яка звикла до розкоші. Бачиш, ще один пункт, аби наблизитись до тебе.

Що цей чоловік говорить? Про яке наближення може йтися? Я таки не стрималася і поглянула на нього, щоб зрозуміти за обличчям, з яким сенсом він промовив ці слова. На мене дивилися з осудом. Він думає, що я з Русланом через гроші? Мій коханий дуже багатий чоловік, і цим багатством є зовсім не матеріальні цінності. У нього щире і добре серце, яке ніколи не купити гнилій людині.