Розділ 8

Іванка. 10 травня 2023 рік.

Доки з моїх очей ллються ріки сліз, він з посмішкою на обличчі втоптує їх у землю ногами, змішуючи з брудом.

Із книжки «Діамантовий шрам».

Ви колись мали відчуття дежавю? Коли теперішня мить – наче ідентичне відображення минулого? Перші секунди здавалось, що це просто сон, адже я і досі бачу сни у квартирі Сергія. Так буває, і це нормально, бо минуле життя залишається у підсвідомості на довгий час. Тим більше коли воно складалось із психологічно важких митей. Коли керуєш своєю свідомістю її можна змусити забути погане, а от з підсвідомістю подібні намагання марні.

Через десяток секунд я зрозуміла, що це не кошмар, а реальність. Хотіла схопитись, та забракло сил, у голові запаморочилось, а на чолі виступив холодний піт. Яскравими картинками згадались події біля клініки, пожежа, голос незнайомця й удушлива речовина. Мене викрали? Від розуміння того, хто саме це зробив, стало дуже моторошно. Ні, я не впізнала тоді обличчя Сергія чи його голос, я упізнаю цю кімнату, у якій зараз перебуваю. Точніше, не цю, а ту, з минулого життя, за якою і облаштували все довкола.

Я добре пам’ятала погрози і побиття від колишнього чоловіка. Пам’ятала холодну і сиру камеру, в яку він задоволено мене кинув до жахливих жінок. Пам’ятала, як намагався розлучити з сином назавжди і як радів смерті Руслана. Як завдавав мені фізичного і психологічного болю. Я думала, що весь жах, пов’язаний із цим чоловіком, закінчився, залишився у минулому, однак дуже сильно помилилась.

«Я негайно відмовлюсь від сина ворога, а тобі – підлій, зрадливій змії – обіцяю помститись! Ти поплатишся за все!».

Тоді, кілька років тому, я так і не поплатилась за зраду, якої не вчиняла. Руслан зміг мене захистити від гніву Сергія, тільки не назавжди. Він був розлюченим і розбитим, тому і наробив помилок, які Руслан помітив і використав проти нього. Минуло декілька місяців після їхньої розмови, і тільки тоді я дізналась як саме Руслан переміг Сергія. Інколи закрадались сумніви, що цього замало, щоби стримати норов ворога, та їх одразу придушували захоплення і віра у мого чоловіка. Він завжди вчиняв правильно і розумно, не лишаючи місця помилкам. Тільки ж Сергій обіцяв помститись, а це означає, що навіть роки не стануть на заваді. Навпаки, час допоможе втілити погані задуми у реальність. Так вже було, коли Сергій був два роки у ролі Сірого. Він тоді з кожним днем відчував сильніший азарт від повільного наближення ворога до покарання. А тепер той ворог – я, і мій час настав сьогоднішнього ранку. Іванка прокинулась, щоб отримати страждання, які їй із лютою ненавистю довгими роками готував колишній чоловік. Він же не залишив за нами слідів, бо знає про методи пошуку злочинців усе. І добре знає, що Руслан божеволітиме від горя утрати коханої жінки. Вчинив із ним так само, як колись Русий вчинив із Сірим. Боротьба продовжується, а я знову виступаю у ролі вразливої мішені.

Я озиралась довкола і розуміла, що не можу дивитись на речі з минулого. Не знаю куди він мене привіз, та кімнату готував довго і наполегливо. Всі меблі привезені із нашої квартири, на відкритій вішалці мої речі, які я тоді, поспішаючи, залишила. А найголовніше – квіти, такі ж самі, якими я заповнила його квартиру, із точністю посаджені у мої горщики, які я самотужки розписувала візерунками. Наскільки ж мені тоді було важко і самотньо, щоб знаходити такого роду заняття. Невже Сергій помічав такі дрібниці? Або ж придумував план помсти, дивлячись на мої квіти у домі мами Оксани. А якщо і вона з ним за одне? Я таки змогла зібрати сили і, хитаючись, підвелась на ноги. Хотілось якнайшвидше побачити вигляд за вікном, щоб остаточно втратити надію на спасіння, побачивши незнайому чужину. Мов метелик на вогонь, наближалась до кінця. Обережно підійшла до вікна, посунула важкі штори й одразу наткнулась на дрібні металеві решітки, вони були зсередини. Від розчарування заплющила очі і важко видихнула, спираючись рукою на стіну. Навмисне поставив їх зсередини, щоби зовні не кидались у очі, щоб ніхто і подумати не міг, що всередині когось ховають. Або ж для того, щоб не мала доступу до свіжого повітря, щоб неволя була у всіх відтінках темряви.

Повільно розплющила очі і через сильний переляк відсахнулась від вікна із криком жаху. Через скло на мене дивився чоловік із ненависним розлюченим поглядом, кожен м’яз на його обличчі здригався від напруження. На мене ще ніколи так моторошно не дивились. І це був не Сергій, а його потворна копія. Повністю лиса голова, розсип глибоких зморшок довкола примружених очей і величезні м’язи, які він натренував до сталевої міцності. Що ж його так сильно змінило? Тепер я зрозуміла, що боюсь цього чоловіка набагато більше, ніж у минулому. Тоді я хоч приблизно розуміла чого від нього можна чекати, а зараз все набагато гірше. Людина не зміниться зовнішньо, якщо залишиться колишньою всередині. Страшно уявити, що ховається всередині спотвореної зовнішності Сергія.

Він зайшов до мене через кілька хвилин. І я відчулась маленькою, беззахисною комашкою, яку неодмінно розчавлять. Інколи я думала над тим, що можу його зустріти, адже земля кругла, як то кажуть. Випадково побачити у торговому центрі чи ресторані, або просто стоячи на червоному світлі світлофора в автомобілі поруч. Тоді ставила собі логічне запитання : а що ж я відчую? Відповідь завжди була однаковою – нічого, ні радості, ні смутку, ні відрази. Мені хотілось вірити у те, що я хороша і чиста душею людина, яка здатна прощати образи і залишати їх у минулому. Тим більше за останні роки було дуже багато хорошого, щоб затьмарити ті кошмари. А тепер, стоячи перед ним приниженою, розчавленою, розбитою болем зсередини, розумію, що можу ненавидіти людину. Я б легше дивилась на будь-яку відразливу річ, ніж на цього чоловіка. Навіщо він знову з’явився? Хіба ж не досить із нас страждань? Скільки ще випробувань треба пройти, щоб заслужити те омріяне щастя? Минулого разу, коли я погодилась бути з Сергієм і стати його дружиною, я просто не знала, що воно таке – те щастя. У мене не було щасливого дитинства, не було щасливого випускного, не було першої закоханості до мурашок у животі. А тепер я знаю, що таке щастя, я відчула його солодкий смак разом із коханим чоловіком, разом із найулюбленішими дітьми. У нас попереду ціла історія, і я не хочу думати про те, що Сергій відібрав усе це від мене. Він просто не мав права. Хіба так вчиняють з людьми? Хай і з ворогами, зрадниками чи хто там ми у його очах? Так не можна. Це ж чужі життя, ними не можна розпоряджатись на свій розсуд, ще й такий божевільний.