Розділ 7

Адріана. 9 травня 2023 рік.

Перед бурею завжди буває затишшя. У цю мить треба втікати і рятуватися, та люди сприймають все, як належне, і розслабляються в омані тиші. Тієї злощасної ночі я – померла. Залишилось тіло, а от все світле всередині перетворилось на суцільний біль, від якого неможливо врятуватись.

Із книжки «Діамантовий шрам».

У маленького Тимка знову підвищилась температура. Про погане самопочуття сина Адріані повідомила вихователька, ще й зробила це з докором у голосі, наче вона у цьому винна. Може, подумали, що зранку його хворого привела? Тільки ніхто довкола не розуміє, що хлопчина дуже хворобливий і постійно щось підхоплює, може, і в цьому самому садочку. Не встигнуть вони одну хворобу перебороти, як він підхоплює іншу, і так від самого народження. Адріана вже обходила всіх спеціалістів, щоб допомогти маленькому, та вони кричали в один голос, що хлопчик здоровий і згодом все переросте. Тільки де знаходити сили і нерви для цього процесу переростання, так ніхто і не сказав.

— Хай Тимофійко залишиться декілька днів удома, ну ви ж розумієте, що хворій дитині не місце серед здорових?!

Аякже, вона все добре розуміла, і без докорів сторонніх. Недарма ж стільки років навчається на медичному факультеті. Шляхи передачі хвороби легко вивчити, якби ще лікувати так легко.

— Звісно. До побачення!

Доки з сином виходили з двору садочка, Адріана думала про те, як ці кілька днів бути. Доведеться хвору дитину до батьків відвезти, бо навчання пропускати зараз не варто, скоро річні екзамени. Та й підробітку вечірнього знайшлось багато, от чому воно все одразу звалюється? Ще й батьки будуть їй дорікати, що знову не вгледіла за маленьким, а мучитись із наслідками доводиться їм. Рідним подай лише привід, одразу згадають про батька Тимофійки, про несерйозність дочки і її неправильні погляди на життя. Замість того, щоб навчатись так довго, вони б хотіли, щоб донька працювала повний день. Та й давно час чоловіка знайти, а не самотньою всю молодість прогаяти. Сваряться вони, звісно, забагато, але завжди допомагають, без відмовок. Оскільки няню Адріані платити нічим, доводиться платити власними нервами.

Не встигли мама з сином відійти від воріт на десяток метрів, як перед ними різко загальмувало авто, виїхавши на тротуар. Адріана миттю вхопила хлопчину на руки і притулила його до себе. Здається, водій втратив керування і мало не врізався у паркан. Сталося б це метром ближче – страшно уявити, наскільки жахливими могли б бути наслідки. Через декілька секунд затемнене скло опустилося і на молоду жінку спрямували дуло пістолета.

— Мовчки сідай на заднє сидіння, якщо хочеш, аби твій малий жив!

Перелякана і шокована мати одразу виконала наказ, навіть не встигнувши обдумати ситуацію і подальші наслідки. Та й чи можна правильно думати, коли таке відбувається? Наче сцена з фільму жахів, та настільки реальна, що все тіло затерпло від переляку. Тільки вони опинились на задньому сидінні, водій спокійно рушив з місця.

Автомобіль проїхав кілька кілометрів і зупинився біля міського парку, на віддаленій і майже порожній автостоянці. Хто цей чоловік? Навіщо він їх викрав? Найбільше страху видавав його вигляд. Ні, він не виглядав потворно, лякало те, що викрадач показував своє обличчя і не ховався за маскою. А значить, він нічого не боїться. Може, це син або внук одного з її пацієнтів? Тільки за що ж так погрожувати, якщо вона справедливо і турботливо лікує стареньких? Звісно, всіляке бувало, розчаровані у житті й у власних дітях літні люди не раз пропонували їй свої збереження. Коштовності, гроші і навіть квартири, та вона ніколи б на таке не погодилася. Щоразу придумувала красиву відмовку і поспішала втекти від теми. Одна справа чайові, так би мовити, і зовсім інша – величезні суми. Більше варіантів на думку не спадало, хіба... Не міг же батько Тимки через роки раптом їх згадати. Та й цей незрозумілий незнайомець на нього геть не схожий. Чи схожий? Стільки років минуло з моменту останньої зустрічі, життя міняє людей до невпізнанності. Та й як упізнати людину, яку ти роками вперто намагаєшся забути і стерти з пам’яті назавжди? Тепер їй стало ще страшніше, по тілу розбіглись крижані мурашки, які змусили тремтіти від напруги.

Змучена гарячкою дитина майже одразу задрімала на грудях матері. Адріана його міцно обіймала і притуляла до себе, наче відчувала, що скоро розлучиться з найдорожчою людиною у житті. Чоловік спокійно повернувся до них і таким же спокійним голосом почав говорити жахливі речі. І ні, це точно не її колишній, бо очі геть інакші – чужі і налиті жорстокістю.

— Малий залишиться у мене, на скільки – залежатиме від тебе. Не ту дівчину для дружби ти обрала, і не того чоловіка, щоб закохатись.

Дивні і незрозумілі слова ніяк не могли вкластись у голові дівчини. Він зараз про Іванку говорить? Тоді до чого тут її син? Та й про яку закоханість йдеться? Напевно, цей чоловік божевільний, адже знає про неї все. Слідкував, аби викрасти? З очей полились сльози відчаю і безвиході. А мозок вперто відмовлявся сприймати безглузду ситуацію.

— Чого ви від мене хочете? — запитала чужим голосом, бо він дуже змінився від переляку. Це наче питати, який предмет обрати для тортур, все одно буде дуже боляче. Таким чином не просять про хороші вчинки, та й про погані теж, так змушують йти на жахливі кроки.

— Небагато. Зараз ти тихенько покладеш малого на сидіння і вийдеш з авто. Навулиці виймеш із кишені свій пошарпаний смартфон і зателефонуєш Лютому, скажеш, що сина залишила у родичів, а він нарешті може прийти ввечері на романтичну ніч. По дорозі додому купиш снодійне, сама знаєш, яке краще, він повинен його випити і заснути аж до обіду. Твоє завдання – стати єдиною реальністю для покидька на зазначений час.

— Але навіщо?

— Щоб повернути собі дитину цілою і неушкодженою.

Не просто відповів, а просичав крізь зуби. Така людина, як цей ненормальний, не має права говорити про дбайливе ставлення до інших. Коли обіцяв убити, було значно правдивіше. Краще залишити дитину одну навулиці, ніж з таким нелюдом. Адріана не знала, як визволитись, та добре знала одне – Тимофійка вона не відпустить і на сантиметр від себе.