Розділ 3

Руслан. 10 травня 2023 рік.

Якими ж сліпими можуть виявлятись люди, коли вірять у побачену картинку, яку їм навмисне показали.

Із книжки «Діамантовий шрам».

У поліцейському відділку я опинився через кілька годин після зникнення Іванки. Пожежу за цей час майже встигли загасити, а поліцейські змогли знайти потрібну нам інформацію. На моніторі чітко відображалось чорно-біле відео без звуку. Всі камери, які вели відеоспостереження на будівництві і довколишньої території, хтось навмисне зламав. Усі, крім однієї, Сірий навмисно залишив відеоспостереження за паркінгом, щоби я мав змогу подивитись хоч сотню разів, як він викрадає мою Іванку. Як силою тягне її у полон болю і відчаю. І я дивлюсь, ще трохи – і висвердлю діри у тому екрані ненависним поглядом. Бо немає зачіпок, аби можна було вхопитись за його слід. Хто б сумнівався у майстерності колишнього майора. З роботи він звільнився за власним бажанням декілька місяців тому. Цей факт неабияк здивував, уявити цього чоловіка без форми і справи всього життя дуже складно. Квартиру продав тоді ж, у матері не з’являвся, а нової нерухомості так і не придбав за весь час. Все він придбав, тільки нелегально, щоби безслідно загубитись серед багатомільйонного натовпу людей і зробити це разом з моєю коханою жінкою. На позашляховику не було номерного знака, обличчя він відвертав від об’єктива, та я все одно впізнав його постать і ходу. І не лише я, очевидне підтвердив його дядько, начальник поліції нашої області. Він особисто приїхав до нашого міста і взяв справу під свій контроль, посуваючи нашу поліцію на другий план. На диво, чоловік не подавав вигляду, що підозрюваний – його родич, та й про наші минулі справи жодного натяку. Хай я закрив усі «хвости» з минулого життя документально, обличчя не змінилося і я – це я. Така поведінка здалась мені підозрілою, однак йому не вдасться вийти сухим із води. Підопічні Лисенка поводились стримано і професійно, та дивні перезиркування таки мали місце час від часу. Вони добре впізнавали свого колишнього колегу, а згодом і офіційно визнали його підозрюваним.

Нервову атмосферу і тишу, яка здавалася гучнішою за гамір, порушив скрип дверей у кабінет. Сполоханий і переляканий Лютий без жодних привітань поспіхом зайшов усередину. По стомленому і запухлому обличчю не важко здогадатись, що він робив цієї ночі і чому проспав весь ранок. Ніколи його таким не бачив, чого ж саме сьогодні він вирішив податись у бездумні вчинки?

— Брате! Вибач, що не був поряд і дозволив статись біді.

Я розумію, що не маю права на нього злитись, та всередині вже вирує ураган. Якби брат був поряд, то обов’язково помислив би тверезо і не забув приставити до нас охорону. Не дозволив залишити Іванку саму, і врятував би всіх від нещастя. Тільки ж він не всесильний і не може кожного разу вчасно попереджати біду. Я нічого не відповів, так і сидів, свердлячи поглядом монітор комп’ютера. Потім різко клацнув по клавіатурі, зупинивши відео, і піднявся з крісла.

— Я хочу від вас результатів вже сьогодні! В іншому випадку, мені стане сил знайти прогріхи кожного з присутніх у цьому кабінеті і подбати, щоб за них відповіли всі без винятку.

Чоловіки у формі одразу напружились і нервово перезирнулись між собою. Можливо, для них це – пусті погрози божевільного багатія, а може, існують ті самі прогріхи, які я щойно вигадав від власної безвиході. Єдиним, хто не на жарт розлютився, був той самий начальник – Лисенко. Він зрозумів, кого саме я виділив насамперед. Так, він не винний у гріхах племінника і його можна зрозуміти, та мені байдуже, зараз хай він розуміє мене. Я кулею вилетів із кабінету, та й із найзадушливішої будівлі відділку. Брат пройшов за мною вслід. Біля паркінгу облагороджена зона для відпочинку, дерева, газон, лавки. Я знесилено опустився на одну з них і спробував навести лад з думками. За спиною почувся стривожений жіночий голос.

— Це ти Руслан?

Я повільно обернувся і побачив позаду себе заплакану жінку, років так шістдесяти. Хто вона і звідки мене знає – уявити не можу. Та зараз кожне звернення важливе, мені необхідно приймати всі без винятку. Не думаючи наперед, корисними вони виявляться чи ні. Здається, я таки зрозумів хто вона, бо надто розчарований і розбитий вигляд мала. Певно, це мати постраждалого будівельника або взагалі одного з померлих. Я вже подбав про допомогу постраждалим і їхнім родичам, та це можливо лише фінансами, моральної підтримки самому б де знайти? Навіть виступити перед людьми нормально не зміг, цю роботу виконали професіонали, звернувшись від мого імені. Викладаючи правильну інформацію, яка не завдасть шкоди і негативних наслідків. Від присутності цієї жінки стало ще гірше, злість перемішалась із відчуттям провини і жалю. Я повільно видихнув і відповів:

— Так, я!

Жінка поволі наблизилась, несміливо ступаючи старенькими туфлями по газону. Вона нервово озиралась довкола, ненароком зачепивши поглядом дорогі автомобілі начальників поліції. Мені це здалося підозрілим, хоча для простих людей люксові авто – вагома причина для споглядання. Тільки чим це стосується мене?

— Ми можемо поговорити? Тільки не тут, а десь у тихому місці.

Якщо вона і досі мене ні в чому не звинуватила, та ще й не хоче говорити біля відділка, значить має якусь інформацію. Я одразу натиснув на картку-ключ і відімкнув свій автомобіль. Жінка кивнула, погоджуючись, і одразу пройшла до автомобіля. Брат випередив її і відчинив дверцята, тим самим допомагаючи незнайомці сісти на заднє сидіння. Через п’ять хвилин я зупинив автомобіль біля парку, у якому в цей час майже не було людей. Заглушив двигун і вийшов з автомобіля, мені потрібен ковток свіжого повітря, щоб не задихнутись від всепоглинаючого відчаю.

— Я мама Сергія!

Свіже повітря не допомогло, забувши вдихнути, я перевів свій погляд на жінку, яка теж встигла вийти з авто. Вона стояла у сльозах, нервово натираючи пальцями ручку сумочки. Я чув про «маму Оксану» від Іванки не один раз, бо кохана сумувала і сподівалась на її повернення до свого життя. Тільки жінка так жодного разу і не дала про себе знати, то що ж її привело саме зараз, та ще й до мене? Найменше у цю мить хотілося слухати звинувачення і негатив у свій бік, та й самому спрямовувати його на зрілу жінку. Так от чому на авто Лисенка дивилась, упізнала чесно зароблений транспорт рідного брата. І навмисне відвела мене звідти, щоби йому на очі не попадатись. Це, як мінімум, дивно.