Розділ 2: Таємниця Вечірки

Для мене вечірки були завданням, виконанням якого я витрачала власний вихідний. Та цього разу було щось надзвичайне. Запрошення від сестри Каріни розкололо мій погляд на світ. "Вечірка на честь сина" - це було щось неймовірне. Я рідко брала участь у сімейних подіях, вважаючи, що моє місце - це мій куточок із власними думками.

Прийнявши рішення вирушити на святкування, я вирушила на нову сторінку свого життя.

Сподіваючись чогось надзвичайного, я обрала для вечірки яскраву сукню, яка не відповідала моєму зазвичайшому стилю. Одягнена у вишукане вбрання, я відчувала себе незручно, але водночас інтригуюче.

Вечірка відбувалася в просторому особняку, довкола якого пахло весняною зеленню. Все навколо виглядало так, наче це був інший світ - світ, який я завжди намагалася уникнути.

Вхідні двері особняка розчинились переді мною, я потрапила в зал, заповнений світлом і гаміром. Тут були сім'ї та рідні, щасливо вітаючи один одного. Я відчула себе розгубленою серед незнайомих облич.

Звертаючи погляд вздовж залу, мої очі залишилися прикованими до хлопця, який стояв у куточку зі склянкою соку. Його вигляд вражав, звісно це ж був головний герой свята. Це був Артур, син сестри Каріни.

Збудження Лілії і спокій Віктора в офісі були замінені щирими посмішками та танцями на вечірці. Люди, які здавалося, ніколи не піднімалися від роботи, тут були зовсім іншими.

Я вирушила в сторону бару, але мій телефон знову нагадав мені, що я дома. Знову повідомлення від Каріни: "Зустрінь нас на веранді. Важлива розмова." Спочатку я засумнівалася, але вирішила вирушити туди.

На веранді мене чекали Каріна та Віктор. Їхні обличчя, позбавлені святкового настрою, були напруженими. Я подумала, що це має стосуватися роботи, але тут вони здивували мене.

— Євгенія, — почав Віктор, — ми хочемо розповісти тобі про щось, але це повинно залишитися між нами трьома.