Глава 1. Елмас

Миколаїв 1799рік.

– Я ж думала, що мій благовірний печеться про справи державні на посаді доглядача Турецької Тенрівки! – різко прокричала худа, як тріска, жінка, вбрана в дорожній одяг. – А він, виявляється, не за тим туди мало не щодня їздить, а за хвойдами османськими доглядати. Цю ж навіть не посоромився на ложе подружнє вкласти!

Ранкове світло просочувалося в затишну кімнату крізь нещільно зачинені віконниці та дозволяло роздивитися велике дубове ліжко під червоним шовковим балдахіном, прикрашеним золотими китицями, і двох закоханих, що мирно спали в обіймах одне одного, а від роздратованого крику враз прокинулися.

Висока і бліда Ольга Новосільська від злості примружувала маленькі сірі очі, стоячи на порозі власної спальні, і метала блискавки в чоловіка, що спросоння зіскочив з ліжка в самих лише кальсонах та в його молоду чорняву коханку, яка сором’язливо прикрилася ковдрою.

– Кохана, що ти тут робиш? – розгублено спитав напівоголений статний молодик, нервово пригладжуючи розтріпане після сну темне волосся. – Ти ж до Ольвіополя поїхала, хвору тітку відвідати…

– Це ТИ що тут робиш, коханий?! – обурено піджимаючи тонкі губи, вигукнула жінка. – Я ж, до твого відома, серцем відчула, що чоловік мій, розпусник і перелюбник, вдається до сороміцьких діянь на нашому з ним ложі! От тому і повернулася. – Не стала вже говорити, що кінь у візника закульгав, тому повернення до міста було вимушеним, ще й ой, яким вчасним, щоб спіймати супружника «в гречці».

– Коханий??? – м’яким голосом з помітним акцентом вперше озвалася дівчина під ковдрою. – Як це коханий? – здивовано запитала.

– Певно твій мозок, як у рябої курки на нашому подвір’ї, якщо ти ще й досі не зрозуміла, що Ілля – чоловік мій вінчаний! – з викликом вимовила Ольга, знімаючи, припорошений пилом, сірий дорожній капелюшок, з-під якого розсипалися миршаві світлі кучері.

– Як, вінчаний? – ще більше здивувалася незнайомка. – Ти ж казав, що не одружений…

– Одружений! Ще й як одружений! – господиня хижо всміхнулася до чоловікової коханки. – А ти, клята звабнице, скільки ще лежатимеш в моєму ліжку?!

Вона смикнула ковдру, оголяючи непрохану гостю. Та сиділа в спідній серпанковій сорочці, підібгавши під себе ноги. Тієї ж миті підхопилася, перелякано округливши виразні чорні очі. По плечах розсипалося шовковистими хвилями волосся. Смагляве обличчя дихало свіжістю та стримуваною пристрастю. Напівпрозора тканина не приховувала оливкової шкіри туркені і вже зовсім непристойно просвічувала ладні жіночі форми. А відвертий розріз на грудях ненадійно скріплявся перловою застібкою.

Суперниця була не просто гарною, вона була справжньою красунею. І Ольга прекрасно розуміла, чому її коханий Ілюша не встояв. Вона трохи не захлинулася від заздрощів та ревнощів, роздивляючись цю принадну одаліску.

А дівчина, помітивши уважний пекучий погляд жінки, з чоловіком якої провела минулу ніч, зніяковіла від сорому й кинулася до софи, що стояла за ліжком. Там, на м’яких подушках, лежав її одяг. Витягнувши навмання щось темне і безформне, вона закуталася в нього з голови до ніг.

Лише зараз пані Новосільська помітила речі османки і зрозуміла, що їхня власниця зовсім не простолюдинка: багате вбрання й коштовні прикраси.

– Так ти ж багата повія! – вигукнула Ольга. – Напевно береш золотом і коштовностями за задоволення чоловіків?..

Того, що відбулось далі, жінка не очікувала: коханий, що вже встиг вдягти домашні сорочку та штани, різко розвернув її до себе та з усього розмаху дав дзвінкого ляпаса, що аж в голові зашуміло.

– Дурна баба! – люто закричав. – Ти хоч знаєш, кого повією назвала? Це ж дружина турецького бригадира Саліх-аги. Для тебе вона Елмас-ханум!

Туркеня аж перелякано сіпнулася в цю мить і дрібно затремтіла, а Ольга відсахнулася від чоловіка, тримаючись за щоку.

– Тож ви обоє перелюбники! Господь вас покарає! – крикнула і звернулася до суперниці: – Навіщо тобі мій чоловік, коли ти свого маєш? Багатого. Щедрого. Знатного. Ти ж, я бачу, у розкошах купаєшся, у срібло-золото вдягаєшся, камінням коштовним прикрашаєшся!

Аж тут з купи одягу на софі впав додолу пояс, гаптований золотом, до якого був кріпився кривий кинджал у блискучих піхвах, оздоблений самоцвітами.

Ольга здивовано ахнула: ще ніколи їй не траплялося такої краси! Вона підняла зброю і, тримаючи в руках, замилувалася: срібні піхви плавно вигиналися, вони та руків’я були прикрашені складним східним орнаментом із золота, діамантів, сапфірів та смарагдів. Поволі витягла клинок з піхов: по лезу струменів вигадливий візерунок.

– Дамаська сталь! – зачаровано видихнула.

О, вона знала в цьому толк! Як і у коштовностях! Її батько, купець першої гільдії, торгував найкращими клинками зброярів Кавказу та привозив прикраси та каміння з Індії. Але такого багатства вона ще ніколи не бачила!

– Це ж не зброя! Це – ювелірний витвір! Прикраса, якою варто милуватися! – із захватом промовляла пані Новосільська, начисто забувши і про зраду чоловіка, і про його красуню-коханку.

А османка Елмас навіть злякалася вогню пожадливості у погляді жінки. Вона не шкодувала б за жодною з прикрас, подарованих чоловіком, та кинджал – то особлива річ, адже він був частиною її минулого і згадкою про покинуту батьківщину. І зараз, коли бачила його в руках іншої, яка ніжно погладжувала золоту в’язь, власницькі почуття затьмарили розум.

– Віддай! – хрипко вигукнула, вириваючи клинок з рук суперниці. – Не смій зазіхати на чуже!

– На чуже? – миттю спалахнула Ольга. – А чи не ти тут зваблювала мого чоловіка, хвойда османська!

– Я хвойда? – завелася й Елмас. – А ти свиня смердюча!

У відповідь їй вчепилися у волосся, сама ж вона вхопилася у сіру сукню цієї божевільної.

Ілля в цей час сидів у кріслі неподалік і всміхаючись спостерігав. Йому лестило, що жінки влаштували бійку за нього. Хоча, не зовсім бійку: вони деякий час кружляли по кімнаті, сіпаючи одна одну то за одяг, то за коси, наштовхуючись на меблі, ще й лаючись без упину, а потім повалилися на ліжко і почали каталися на ньому. Дружина здивувала і вразила відбірною лайкою, повсякчас згадуючи то Господа, то дідька. Коханка ж не відставала: промовляючи ім’я то Аллаха, то шайтана, чергувала знайомі чоловікові слова із зовсім незрозумілою турецькою лайкою.