Метаморфоза Марса

Лукареллі впився поглядом у монітор, одночасно збільшивши зображення на весь екран. Марс був у полі зору, а поряд з ним один занадто ідеально сферичний супутник. Збільшивши зображення на максимум вони помітили що поверхня  супутника вкрита кратерами немов поверхня Місяця, тільки їх малюнок несхожий. Але найголовніше сам Марс. Червоно-оранжевий відтінок планети кудись зник. Спіральне марево хмар і під ним проглядалася зеленкувато-блакитна поверхня і контури… материків.

— Що за чортівня? Ми спимо чи ми маримо?

— Рою, однакових снів та однакового марення відразу у трьох людей не буває.

Але як би вони не приглядалися було схоже що це не може бути дуже потужна пилова буря. Планета здавалося вкрита океаном і вихорами атмосферних циклонів. У північній півкулі вони закручувалися вправо, у південній вліво. І контури материків. Всі спроби зв’язатися із Землею, Марсом, колоніями на Церері, Весті, іншими кораблями були марними.

— Схоже жоден радіосигнал штучного походження вже не блукає просторами Сонячної системи. Цього просто не може бути. Щось тут не так, – сказав Джонсон.

— Ця аномалія. Чи не могли ми потрапити в тунель, який переніс нас у далеке минуле, коли Марс ще був вкритий водою? – висловив припущення Марко Ярчук.

— Зрозуміло лише одне – все це якось пов’язано з тією аномалією, яку ми зустріли, – відповів капітан.

Лукареллі знову націлив телескоп на Землю. Нічого незвичного – Земля оповита хмарами і вкрита океаном. До Землі було набагато далі ніж до Марса і тому сфера Землі здавалася значно меншою. Вкритий кратерами Місяць.

— Мені здається що кратерний ландшафт Місяця змінився, – раптом сказав Рой.

Ярчук і Лукареллі впилися поглядом у супутник планети. Лукареллі збільшив зображення на максимум.

— Ні Рою, тобі не здалося.

— Що будемо робити, капітане? – спитав Джонсон.

Після деякої паузи Лукареллі відповів.

— Продовжимо місію, вийдемо на орбіту Марса, а там вирішимо що робити.

І після певної паузи капітан додав:

— Якщо це дійсно Марс. Треба ще дещо перевірити.

Лукареллі націлив телескоп на Венеру. Здавалося що ковдра хмар планети була значно менш щільною. Вони змогли розгледіти навіть атмосферний вихор на поверхні. Всі спроби знайти Меркурій були марними. Ярчук сидів перед зображенням Марса та його супутників щось вираховуючи. Джонсон і Лукареллі не звертаючи на нього уваги займалися своїми справами.

— Капітане, спробуй знайти Цереру, – підказав Рой.

Проходили хвилини за хвилиною. Пояс астероїдів здавалося зник безслідно. Раптом голос Лукареллі змінився:

— Погляньте на екран.

Ярчук відірвавшись від свого заняття перевів погляд на монітор перед капітаном. В полі зору була планета і три супутники навколо неї, один великий кулястий, і два дрібних неправильної форми.

— Пояс астероїдів кудись зник, а на їхній орбіті знаходиться ось ця планета. Вона не менша за Марс.

— Капітане, я визначив діаметри Марса та його супутника. З Марсом усе в нормі. Але супутник має діаметр більш ніж півтори тисячі кілометрів, знаходиться на відстані близько сотні тисяч кілометрів від планети, завжди повернутий до планети одним боком, знаходячись у припливному захопленні.

— Марс в нормі, якщо не врахувати що він вкритий океаном та оповитий хмарами, – іронічно сказав Рой.

— Отже це не Марс, не Земля і не Сонячна система. Ми десь у невідомому куточку Всесвіту. Хоча планетарна система схожа на нашу.

Згодом вони виявили що із планетами-гігантами також не все гаразд. На орбіті Юпітера оберталася значно менша планета, яка нагадувала за розмірами Сатурн без звичних кілець, потім вони побачили Юпітер, але без звичної червоної плями.

— Схоже Юпітер і Сатурн помінялися місцями, зрозуміло чому немає поясу астероїдів, гравітація гіганта не перешкоджала формуванню ще однієї планети, Нептун і Уран здається на своїх місцях. Але у всіх планет по чотири великих супутники, менші відсутні або ми їх просто не бачимо. Пояс Койпера на місці, але там значно більше великих сферичних тіл ніж раніше. Які ваші думки?

— Я вважаю, що ми потрапили в просторово-часову аномалію, яка перенесла нас у далеке минуле. Можливо навіть на мільярди років.

— Професор Томсон в Академії говорив, що мандрівки в часі в принципі неможливі. Час – це не потік в якому майбутнє, теперішнє та минуле існують паралельно. Реальним є лише ця нинішня мить в якій ми існуємо. Минулого вже давно немає, а майбутнє ще не існує, – висловився Ярчук.

— Ми могли потрапити в інший вимір або в іншу зоряну систему крізь червоточину, такий розвиток подій не суперечить відомим знанням з фізики. Еволюція зірок схожа, зірки з однаковою масою можуть мати дуже схожі планетарні системи. Нещодавно в системі Терезів відкрили зірку ідентичну нашому Сонцю, яка має дуже схожу на нашу Сонячну планетарну систему, – сказав Лукареллі.

— Цілком можливо, що ми зараз в системі Терезів. З цих міркувань реально визначити де буде Земля і перевірити наше місцезнаходження, – додав Ярчук.

Минуло ще дві години.