Аномалія

Космос – це надзвичайно загадкове і малодосліджене місце. Навіть простір поблизу нашої планети ще занадто мало досліджений. Що вже казати про більш віддалені його частини? Які відкриття та які загадки та небезпеки на нас чекають? І дуже часто ми зможемо дізнатися про все лише методом проб і помилок.

Зірки здавалося непорушно застигли на екрані монітора. І ця нудна картина переслідувала екіпаж вантажного корабля «Діамант» вже два тижні. «Діамант» повинен був доправити важливий вантаж на орбіту Марса, де на нього вже з нетерпінням чекали мешканці місцевих колоній: вчені, інженери, робітники та їхні родини. Для практиканта, майбутнього пілота космічних кораблів Марко Ярчука це був перший досвід його космічних перельотів. Політ до Марса вважався нескладним маршрутом. Тим більше, що поряд були досвідчені астронавти – капітан Антоніо Лукареллі, вже немолодий італієць з Сицилії, а також темношкірий велетень Рой Джонсон. А от подальший політ до колонії в поясі Койпера буде вже складнішим. І більш цікавим. Чергова зміна Марка вже добігала до завершення. До рубки зайшов Джонсон.

— Пане пілот. За час мого чергування, ніяких подій не відбулося, – відрапортував йому Ярчук.

— Відпочинь малий, – сказав Джонсон, займаючи місце у кріслі пілота.

— Польоти до супутників планет-гігантів та до поясу Койперу мабуть не такі нудні?

— Як правило вони більш насичені подіями. Метеорити, астероїди, різні уламки. Скоро ми залишимо частину вантажу на Марсі, довантажимось і попрямуємо до Седни. Ти сам все побачиш.

Марко тим часом перевіряв усі прилади.

— Рой, корабель почав прискорюватися. Незначно, та все ж таки. Годину тому все було в нормі. Двигуни вимкнені і ми рухаємося за інерцією. Звідки прискорення? – раптом сказав Ярчук.

— Мабуть потрапили в якусь гравітаційну аномалію. Я перевірю.

Деякий час Джонсон перевіряв.

— Щось тут не так. Прискорення стабільне, і поступово посилюється. На шляху до Марса такого ще не траплялося. Треба кликати капітана.

— Може астероїд?

— Не думаю. Ми його вже давно б побачили. В полі зору жодного каменя.

Джонсон увімкнув комутатор.

— Капітане, зайди до рубки.

Через хвилину з’явився капітан Лукареллі.

— Що сталося?

— Аномальне прискорення. Поки-що невелике, але стабільне і посилюється.

— Який вектор сили що діє на нас?

— Здається прямо по курсу.

— Телескоп!

Увімкнули телескоп. На екрані монітора виникла ділянка космосу з більш яскравими зорями. Всі пильно вдивлялися в нього.

— Прямо по курсу якась темна пляма, – раптом сказав капітан.

— Темна пляма оточена якимось більш світлим вихором, – додав Ярчук.

— Нагадує знімки чорної діри.

— Чорна діра в Сонячній системі? Це неможливо.

Пройшла година. Скоро вони переконалися що вихор наближається.

— Прискорення швидко зростає. Схоже нас затягує туди.

Капітан увімкнув зв'язок і зв’язався із Землею, потім з марсіанськими колоніями, повідомивши про подію. Чекати довелося хвилин п'ятнадцять, доки відповіла Земля. Там повідомили що нічого не бачать. Згодом озвався Марс. Там також не помітили нічого підозрілого.

— Капітане, швидкість вже перевищила можливості йонного двигуна і продовжує зростати, – відрапортував Джонсон.

Чорна діра та сірий вихор навколо неї були вже загрозливо близько.

— Рой, вмикай йонні двигуни на реверс.

Проте плазмові струмені не з’явилися.

— Капітане, йонні двигуни не спрацьовують, схоже якесь електромагнітне поле.

— Перекрити подачу палива, – скомандував Лукареллі.

— Капітане, це не чорна діра. Це щось інше. Об’єкт не викривлює променів світла. Він затінив зірку, – раптом сказав Ярчук.

Корабель набираючи швидкість мчав прямісінько до чорного диска. Сірий вихор оточив їх.

— Схоже ми у якомусь тунелі. Попереду чорна округла діра, позаду округлий диск із шматком зоряного неба, замість того, щоб увімкнути двигуни та змінити вчасно курс ми витратили час на спостереження та на теревені із Землею та Марсом, – промовив Лукареллі.

Раптом Марко відчув як його притискає до спинки крісла. Тягар вмить став нестерпним. В ту ж мить він помітив що чорний диск попереду змінився шматочком зоряного неба. Тунель позаду них відразу ж став абсолютно чорним.

— Рой, увімкни протиперевантажувальний захист наших костюмів, – прохрипів Лукареллі.

— Уже увімкнув, – тихо відповів Джонсон.

— Копьютер, пристебни наші фіксатори безпеки.

Це було останнє, що почув Марко перед тим як знепритомніти.

Марко розплющив очі. Тягаря вже не було, замість нього він відчув легкість невагомості. Перед ним монітор сяяв безліччю зірок. На іншому моніторі він побачив знайомий чорний диск оточений сірим вихором. Він був вже значно меншим. Схоже він віддалявся. Лукареллі і Джонсон також вже приходили до тями.