Розділ 3

 Повернувшись додому, Емма скромно повечеряла, і не дочекавшись дзвінка від коханого, пішла спати.

 Переодягнувшись в нічну сорочку, дівчина залізла на ліжко та огорнулась ковдрою. Вона закрила очі, намагаючись розслабитись і заснути. Однак, в її голові роїлися мільйони думок, а пам'ять уперто нагадувала дівчині про загадкового незнайомця. Та його образ був не чітким, розмитим. 

 Заснула дівчина лише через декілька годин, засмучена і втомлена.

 – Він або Ти? – раптом почувся дивний голос в голові дівчини, змушуючи її здригнутися.

 Емма відкрила очі та завмерла з напіввідкритим ротом. Вона стояла посеред пухнастих хмар. Вони були настільки білосніжними, що від одного погляду на них, дівчину заболіли очі. Емма підняла руку і протерла очі, а потім, оглянувши все навколо себе знову – ущипнула себе. Дівчині настільки було лячно, що вона забажала негайно прокинутись.

 – Мені просто сниться... просто сниться... це сон! – шепотіла дівчина, тремтячим голосом.

  – Він або Ти? – знову запитав голос, на цей раз більш чітко і голосно. Емма здригнулася

 Вона чула голос, але не бачила того, хто говорив. Все навколо було оповите яскравим сонячним промінням, що виблискувало на білих, наче сніг, хмарах.  

 – Що ти вибереш, Емма? – поцікавився у неї голос, викликаючи страх і паніку.

  Дівчина озирнулася довкола та нікого не побачила.

 – Будь ласка, дайте мені спокій! – закричала вона, що було сили.

 – Ти повинна зробити вибір! У тебе мало часу! – сказав голос, лякаючи дівчину не на жарт.

 – Хто Ви? Покажіть себе! – вимагала дівчина, але голос лише розсміявся у відповідь. Дзвінко і голосно.  

 – Я не розумію, що Вам потрібно від мене? – закричала Емма, і все її тіло затремтіло.  

 Відчуття страху і болю оволоділи нею так, як ніби-то хтось спустошив її душу. З очей бризнули сльози, обпікаючи щоки. Емма моргнула декілька раз, благаючи всіх Богів цього світу припинити знущатися з неї.

 – Всього сім днів, Емма. Зроби правильний вибір. – в останнє пролунав голос і замовк. Все навколо вмить стало тьмяним і сірим.

 – Який вибір? – запитала Емма темряву, яка вмить настала, і заповнила собою все навкруги.

 Прокинулася дівчина на світанку. Втомлена і розгублена. В голові звучав дивний голос, а серце шалено калатало. Її руки спітніли, а на чолі виступив піт. Очі та обличчя були мокрими від сліз, як і її подушка.

 Емма протерла долонею обличчя, і повернувши голову, кинула погляд на вікно. За шторкою уже підіймалось сонце, сповіщаючи про народження нового дня.

 – Якийсь кошмар... – пошепки мовила дівчина, встаючи з ліжка.

 Та не встигла дівчина перевдягнутися в зручний одяг, як її телефон задзвонив. Емма взяла комунікатор з тумби та глянула на екран. Виклик був від її коханого Лео. Ніжна посмішка з'явилася на обличчі дівчини, зігріваючи теплом її день. Після такого дивного сну, Еммі була підтримка коханого.

 – Доброго ранку, моя красуне! – Леонардо завжди був ввічливим та привітним. Він догоджав дівчині та робив їй мільйон компліментів на день.

 – Привіт, любий. – весело щебетала вона.

 – У мене для тебе пропозиція! – голос хлопця був веселим та грайливим.

 – Яка? – В очах дівчини запалав вогонь.

  Вона обожнювала, коли Лео пропонував їй спробувати щось нове та цікаве. За весь період їхніх стосунків, дівчина відкрила для себе багато нового. Разом, вони встигли спробувати безліч екстремальних видів спорту, зокрема бейс-джампінг та рафтинг.

 Леонардо, як і Емма, шалено любив життя та його нестримний рух. А тому, намагався на максимум використати кожну хвилинку, відведену йому на цій земля. Лео любив бігати, плавати, багато гуляти на свіжому повітрі. А ще, він обожнював дивувати Емму, влаштовуючи невеличкі подорожі в цікаві місця.

 – Пропоную тобі, моя королево, з'їздити зі мною в одне дуже гарне містечко на цих вихідних. Якщо, звісно, тебе відпустить мама.

 Мати Емми, Вікторія, була жінкою сильною, цілеспрямованою, впевненою в собі та надзвичайно сильно любила свою доньку. Вона сама виховувала Емму, і вбачала в ній свій сенс життя. Інколи, її гіперопіка заважала Еммі нормально дихати. Вона душила її, путами материнської любові. Дівчина намагалася пояснити дорогій матусі, що вона уже доросла та її ніхто не бажав слухати.

 – Відпустить. – запевнила коханого Емма.

 – Чудово. Буду чекати твого дзвінка. Цілую. – жвавий голос хлопця викликав посмішку на обличчі Емми.

 Дівчина попрощалася з коханим і наспівуючи веселу пісеньку, попрямувала в ванну. Завдяки розмові з Лео, дівчина геть забула про нічні жахіття. Дівчина прийняла душ, почистила зуби, потім вдягнула зручний одяг і попрощавшись з мамою, покинула квартиру.

 В піднесеному настрої Емма йшла на роботу, вдихаючи аромат пахучих квітів вишні. На вулиці було тепло і сонячно. Ледь відчутний весняний вітерець розвівав волосся дівчини, забавляючись з ним.

 Емма йшла повільно, роздивляючись обличчя перехожих. Деякі з них вона намагалася запам'ятати, аби потім, зобразити їх портрети у своєму альбомі. Емма з дитинства була творчою дитиною. Любила фантазувати та малювати на всіх придатних для цього поверхнях в домі. За що, власне, частенько отримувала «на горіхи» від матусі.

 Пристрасть до кольорових олівців не пройшла навіть з віком, змінивши дешеві фломастери на мольберт та фарби. Емма могла годинами малювати, зачинившись у своїй кімнаті. В такі моменти, весь світ навколо зникав з її уяви, залишаючи на одинці з пензлем та фарбами.

 У Емми було безліч картин, та в основному це були портрети людей. І майже всі вони були незнайомцями. Їй подобалось відтворювати на папері образи тих, кого вона зустріла. На малюнках міг опинитися будь-хто, чиє обличчя закарбувалося в пам'яті дівчини: будь-то чоловік літнього віку, молода матуся чи маленьке дитя. І чим непримітніше була особистість, тим яскравіше Емма зображала людину. Її картини були як веселими, так і сумними. Але жодна з них не повторювалася двічі. Адже кожен портрет, як і кожна людина – унікальний та неповторний.