17. Діалог тридцять восьмий

Містер Сміт тільки-но повернувся до Розуелу, навіть іще не встиг занести речі до кімнати, як йому повідомили, що в квартирі його «племінників» щойно сталася бійка. Казали щось про ангелів.

– Чортів Ренлі зі своїми довбаними ангелами, – гарчав Удав, поспішаючи до квартири, де мешкав Апсу із сестрою.

Начальник відділу Артефактів забіг у вітальню прибульців і на мить заціпенів. Кімната була завалена великими тілами крилатих гігантів. Два ангели стояли на ногах, ледь не підпираючи головами стелю. В кутку сидів, зіщулившись, зблідлий і переляканий Алекс, біля дверей стояв доктор Ренлі. Апсу лежав на підлозі, його обіймала Мілен.

Удав упізнав у одному з непрошених гостей архангела Михаїла, чи М-28, він ж Мік. Цей архангел не любив свого повного імені.

– Вітаю, містере Сміте, – привітався прекрасний ангел. – Можете дати мені людей для транспортування цих дурнів до п'ятого ангару?

– Вони мертві? – запитав Удав.

– Ні, я вчасно нагодився, усі живі, відновляться, – відповів завжди сумний Мік.

– Сподіваюся, ви не будете вимагатимете покарання для наших гостей? – поцікавився Удав.

– Ні, не буду. Вони могли вбити цих ідеалістів, але не зробили цього, – відповів архангел.

Ренлі немов прокинувся, заговорив:

– Але він мертвий, цим потрібно скористатися, адже є можливість дослідити й нейтралізувати його. Якщо вірити лабораторним даним, він при наявності павука навколо серця повинен бути мертвий годину або навіть півтори, все залежить від того, наскільки якісний метал, з якого зроблено павука.

– Ваші лабораторні дані застаріли, – тихо, але чітко заперечила Мілен. – При створенні нових тіл ми врахували недоліки старих. Тим більше, цей павук уже був у комусь із нас, і структура молекул кіріда в ньому нестійка, а ми вже й стійкий «перетравлюємо». Хочу надалі вас попередити щодо досліджень: навіть торкнувшись мого брата в такому стані, ви можете загинути. Кров, яка витекла з його рани, буде активною поза тілом, поки серце не б'ється. Тож увімкніть, будь ласка, інстинкт самозбереження.

Доктор Ренлі обурився, спробував звинуватити дівчину в брехні:

– Ви його торкаєтеся й живі!

– Ми однакові, його кров мене знає. Кров дракона – це наче окрема істота, вона достатньо розумна й має хорошу пам’ять, – відповіла Мілен.

До вітальні увійшли начальник Бази «П'ятдесят один» і загін солдат. Солдати виносили ангелів, намагаючись не зламати їм кінцівки у вузьких дверних проймах. Начальник бази повідомив, що доктор Ренлі переводиться у Вашингтон керувати якоюсь лабораторією, а обов'язки наукового керівника бази Розуелу приймає на себе містер Сміт.

Здивувалися і висловилися обидва – і відставний науковий керівник, і новопризначений.

Непритомних гігантів винесли. Жахливо виглядав той, який поранив Апсу – наче побитий дробинами, темна, майже пурпурна кров пофарбувала білий одяг потворними плямами. Двоє ходячих пішли самі.

Мік-28 хотів вислизнути непоміченим, але перевернув столик, вдарився головою об одвірок і гучно вигукнув старе міжгалактичне «даер Тесс».

Наприкінці солдати витягли з вітальні пошкоджену кров'ю Апсу, немов побиту шрапнеллю, злощасну канапу.

Коли з вітальні маленької квартири винесли ангелів і диван, вона здалася порожньою.

Удав скинув піджак й краватк, сів у крісло. Алекс переповз із кутка на друге крісло. Апсу прокинувся, зі стогоном сів, светр на спині було порвано і знищено його ж кров'ю, як і сукню Мілен – тепер цей одяг нагадував сучасний, брендовий. Мілен торкнулася пальцями спини брата, на якій не залишилося і сліду після поранення:

– Ти як? – запитала вона.

– Боляче, принизливо, гидко, – відповів він, повернувся до неї, поцілував у ніс. – Я в душ, здаюся собі липким – лізли до мене своїми мерзенними лапами. Ненавиджу цих клятих садистів.

– Він ледь тебе торкнувся, – сумно посміхнулася Мілен.

– У мене фобія, – повідомив Апсу, – вірніше, ангелофобія.

– І клаустрофобія, – додав Удав.

– Отож, – погодився Апсу. – І тебе з поверненням… і з підвищенням!

– Іди до біса, – сердився Удав. – Є що випити?

Алекс відволікся від роздумів про те, що він найбільший невдаха з усіх відомих світові невдах, а ще завжди всіх підставляє.

– Звичайно, – посміхнувся Апсу, – але спочатку піду в душ.

– Я принесу віскі, якісь науковці подарували за трюк із кров’ю, – повідомила Мілен. Підвелася, оглянула свою нещасну сукню, точніше, дірки від неї. – Таки погоджуся, чортові ангели, така зручна була, – і рушила слідом за Апсу в його кімнату за спиртним. Повернулася за кілька секунд, переодягнувшись у чорну довгу футболку Апсу, яка на ній була, як сукня. Дівчина сіла в третє крісло, підібгавши ноги, загорнулася в картатий плед. І поки Апсу відмивав ангельський дух у душовій, Удав і Мілен майже випили пляшку віскі. Запропонували й Алексу, але хлопець відмовився.

– Кожен може стати заручником, ось минулого разу цілий професор попався, його навіть поранили, ледь не помер, – розраджував юного екстрасенса підпилий начальник відділу Артефактів.