12. Діалог тридцять третій

– Ти скопіював його вміння, чи сам навчався грати на скрипці? – Кларк ніяк не міг вгамуватися.

– Я вчився у старого скрипаля, всесвітньо відомого майстра, – відповідав Апсу. – Направду то був скрипаль, знаний у багатьох галактиках.

Троє гостей авіаносця прийшли на сніданок до загальної їдальні – просторої, але з низькою стелею. Кілька зал поєднувалися між собою, створюючи лабіринт.

На палубі почалися тренування по запуску літаків, в ангарі юрмилися службовці. Нижні палуби відкриті, і Удав попросив туди не ходити. А ось їдальня майже порожня, якщо не рахувати сотню матросів, офіцерів і різнобарвних фахівців.

Заповнили тарілки наїдками із щедрого та різноманітного матроського раціону, запаслися якимись напоями і розмовляли, сидячи за столом. За годину-дві за ними мав прилетіти гелікоптер із Розуелу. Загалом говорили Апсу і Кларк, Алекс уважно слухав і їв. Більшість розповідей Апсу юнак сприймав, наче казку.

– Цей старий скрипаль жив відлюдником на покинутому астероїді? – фантазував Кларк.

Апсу сміявся:

– Ні, все не так драматично. Хоча, певно, ще трагічніше, ніж драматично. Ми рятували мешканців однієї великої планети, коли там влаштували геноцид борці з перевертнями. Серед врятованих опинилася велика родина майстра. Згодом на моє прохання він навчив мене грати на скрипці.

– Це дійсно трагічно, – Кларк уже уявив собі картину: руйнується планета, агресори стріляють у мирних жителів, а посеред хаосу старий зі скрипкою, стоїть посеред уламків і простягає руки до дискового блискучого корабля рятувальників. – Розповіси?

До зали, де сиділи гості авіаносця, увійшли знайомі зброярі. Марк помітив чужинців і одразу попрямував до їхнього столу. Алекс не бачив зброярів, він сидів спиною до входу. Кларк захопився грою «запитання-відповідь». Апсу вдав, що не бачить небезпеку, і спокійно пив апельсиновий сік. Кларк не міг читати думки Апсу, однак навчився читати його емоції: відчув роздратування прибульця і озирнувся. Побачив перед собою червону футболку, відчув запах поту, підхопився зі стільця.

Марк із усмішкою зачепив пасмо довгого волосся Апсу. Прибулець продовжував сидіти, наче нічого й не відбувалося. Алекс, вважаючи себе причиною конфлікту, хотів був заступитися за свого підопічного, але його немов сповило невидимими мотузками, м'яко, але міцно, навіть мову відняло. Очі Апсу посвітлішали, змінюючи колір на жовтий, зіниці стали вертикальні. Алекс не повірив власним очам. Ще в рідних горах дід, чи як він його кликав – «дідо», розповідав йому про людей, котрі вміють перекидатися на звірів. І що це велика таємниця. Тільки сучасній людині після земної школи як у таке повірити? Втім, у телепатію також не вірять. Алекс розлютився.

Марк розглядав хвилясте чорне волосся Апсу, тримаючи пасмо великою жилавою рукою з короткими, кривими, неодноразово поламаними в бійках і на роботі пальцями.

– Доброго дня, – привітався з чоловіками Кларк, – ви хочете поговорити?

– Ні, – вишкірився Марк, – ми хотіли надерти вам ваші цивільні дупи й трохи підстригти цьому хіппі патли.

Апсу криво усміхнувся.

– Ми нічого поганого вам не зробили, – щиро здивувався Кларк.

Марк випустив волосся Апсу і схопив Кларка за комір светра.

Апсу стиха мовив:

– Неправильний початок розмови з агресором призводить до бійки з руйнівними наслідками. Удав розсердиться.

Алекс відчув, що дивний параліч минув. Марк ударив Кларка, Кларк ударив у відповідь, інші здоровані хотіли вже накинутися на чужинців із кулаками. Але Апсу схопився на ноги, перехопив Марка за комір червоної футболки, немов той нічого не важив, потягнув униз, гепнув його твердою головою об стіл так, що стіл тріснув та перекинувся. Марк розтягнувся на підлозі. Апсу вже стояв посеред умить створеного безладу, віч-на-віч із черговим претендентом на каліцтво.

– Припинити! – почувся крик керівника служби безпеки авіаносця, низького і худого. Втім, за ним стояв загін кремезних бійців. За наказом зупинитися надійшло розпорядження: – Винуватців бійки заарештувати. Гостей супроводити в їхню каюту. Я повідомлю містерові Сміту, нехай розбирається.

– Але ми не винні, – обурився Алекс, якого уповноважили забезпечувати порядок.

– Я знаю, – повідомив начальник служби безпеки, – але щоб уникнути заворушень, прошу вас не виходити з каюти до прибуття вашого транспорту.

– Годину сидіти в тісній каюті? – обурився Кларк.

– Заберіть із каюти речі й виходьте на палубу, – до їдальні зайшов містер Сміт, – транспорт чекає. Я сподівався, ви зможете загасити агресію в цих людях, а вам закортіло екстриму, панове екстрасенси?

– Та вони надто агресивні, – обурився Кларк, тримаючись за щелепу, – мабуть, це через тривале утримання та надмірність тестостерону.

Марк підвівся, його хитало та нудило. Двоє зі служби безпеки підхопили його під руки. Зброяр подивився на Апсу з подивом:

– Що ти, чорти забирай, таке?

– Цього до медиків, – розпорядився начальник служби безпеки авіаносця.

– Я, здається, приклав його надто сильно, – древній бог навіть засмутився.

– Апсу? – звернувся Удав до прибульця.