10. Діалог тридцять перший

Свято на палубі великого авіаносця класу «Німіц» схоже на міське свято. На злітній палубі, наче на великій площі, збираються разом усі службовці, матроси та офіцери. Розгортають намети й нашвидкуруч збирають із якихось ящиків сцени, де виступають ті, в кого, крім головної професії, завдяки якій вони потрапили на цю плавучу фортецю, виявився талант співу чи гри на музичних інструментах. Життя та служба на авіаносці – це важка робота, довгі зміни, короткий сон, цілодобове обслуговування життєдіяльності корабля і складної техніки. Польоти, тренування, перевірки обладнання, злети і посадки літаків... Тож свято – хороша розрядка для екіпажу.

Капітан спостерігав зі своєї вежі, як розгортається наметове містечко, як розпалюються мангали для приготування м'яса та ковбасок, як виставляються ящики з солодкою водою та безалкогольним пивом, коробки із солодощами. Адже поглинання смаколиків і музика з танцями – хороша розрядка для людей, які протягом довгих місяців працювали, тренувалися й спали в строго регламентованому порядку.

Прибулець і екстрасенси, що його супроводжували, теж вийшли на палубу. Капітан посміхнувся: містер Сміт таки дозволив дивному інопланетянину розважитися. Цікаво, звичайно, чому начальник спецслужби так побоювався випускати цього прибульця на верхню палубу. Капітан про всяк випадок попередив службу охорони, щоби простежили за гостями. Певне, треба оберігати худорлявого інопланетянина, який виглядав інакше за інших – на військовому кораблі його зовнішність могла викликати агресію в багатьох службовців. Капітан розумів: цей прибулець не стерпить нечемності. Не хотілося б починати міжзоряний конфлікт зі звичайної бійки на кораблі. Чого ж так боїться містер Сміт, навіщо два екстрасенси супроводжують прибульця? Загадки й логічні задачі капітан любив, але мав надто мало даних, щоби вирішити ці задачі.

Намети у військовий рівний ряд, але з різнокольоровими куполами. Мангали, столики, веселі кухарі чи коки, які обслуговують службовців, немов турботливі, люблячі матусі. Безліч їжі на столах. Напевно, тільки ті, кому не пощастило стояти в цей день на вахті, не прийшли на велику злітну палубу, з якої попередньо прибрали всі літаки ліфтом у нижні ангари.

Апсу засумував, немов очікував чогось іншого від цього свята – може, мріяв повернутися на свій корабель, до своєї команди? Кларк послав Алекса за їжею. Алекс був не згоден, що він виявився молодшим, адже прибулець виглядав зовсім юним. Утім, вони ж його супроводжують, а гостей не посилають на побігеньки. Алекс зітхнув, узяв тарілку й рушив у натовп біля наметів – протискуватися до столів і мангалів. Незабаром виявив, що порушує чергу, але доброзичливі військові виштовхали його до столиків і попросили нагодувати гостя позачергово.

– Тобі тут не подобається? – запитав Кларк у Апсу.

– Тут цікаво, – відповів прибулець. Він сидів на краю палуби, дивився на океан, на те, як сині води зливаються з блакитним небом. Вдихнув повітря, ніздрі трохи розширилися, наче у звіра. – Буде шторм.

– Це метафора? – посміхнувся Кларк.

– Реальність, – відповів Апсу. – Шторм – це коли сильний вітер. Небо зливається з водою, море темніє, здіймаються хвилі, а тебе нудить від морської хвороби.

– О мій боже, – засмутився Кларк, – краще б я не питав, умієш ти зіпсувати день.

– Гаразд, морську хворобу анулюємо, – пообіцяв Апсу.

– Але я боюся, коли корабель на хвилях, немов на атракціоні – то піднімається, то кидається вниз. А раптом перевернеться?

– Цей корабель занадто важкий. До того ж його складно перевернути.

– А капітан знає? Може, потрібно попередити? – занепокоївся Кларк.

– Йому вже доповіли синоптики, – заспокоїв психолога древній бог.

Повернувся Алекс із двома тарілками, повними їжі, поставив їх на палубу. Під пахвами приніс дві пляшки із солодкою водою. Переможно сів поруч зі своїми підопічними, прорік:

– Буде шторм.

– Звідки знаєш? Матроси говорять? – запитав Кларк, який уже не міг прочитати Алекса. Розуельський телепат, коли заспокоївся, виявився дуже сильним.

– Відчуваю. Мене дід навчив чути вітер, – відповів Алекс, витягуючи з купки бутербродів найбільший.

– А дід у тебе хто? – поцікавився Кларк.

Апсу витягнув шматок м'яса з хліба, жував, вдивляючись у далечінь. Кларк лише відчув, що його крилатий друг дуже хоче пірнути в воду просто з палуби авіаносця. Трясця, цей може!

– Дід – мольфар із карпатських гір, – відповів Алекс, у голосі звучала ніжність дитячих спогадів і любові до діда, який виховав його. Потім із сумом додав: – Дід просив не їхати з гір, не розривати зв'язок. Казав, що у великому світі все занадто складно й небезпечно для мене. Але я не зміг відмовитися. Хотів побачити світ, та й заробити для сім'ї, щоби мама пожила трохи вдома. У нас там важко, вона все життя працювала за кордоном, на важких роботах.

Кларку стало шкода молодого екстрасенса, поцікавився:

– Карпати – то десь близько до Румунії?

– Це Україна, – мовив Алекс.

– А як ти потрапив до Розуелу? – здивувався Кларк.

– У нас у країні є таке шоу, «Битва екстрасенсів», я пішов туди всупереч дідовій забороні. На першому ж випробуванні мені сказали, що я не пройшов. Коли я вийшов зі студії, підійшов чоловік і запропонував роботу. Страшно було, але гроші великі й подорожей багато. Тепер ось я й авіаносець побачив.