8. Діалог двадцять дев'ятий

Капітан сидів у капітанському кріслі, в капітанській рубці, у високій башті, наче на троні своєї плаваючої фортеці. «Тронний зал» був у нього невеличкий, проте на старих авіаносцях капітанського містка взагалі не будували, там капітани керували кораблями із загальної рубки.

Капітан великого авіаносця – худорлявий чоловік веселої вдачі з надзвичайно чіпким і активним розумом, у нього швидкі рухи й думки. Світле волосся, яке здається прозорим, і біла шкіра, трохи почервоніла під сонцем. Невисокий, особливо поруч із містером Смітом. Та тут і зараз капітан авіаносця дуже впливова людина, і тому допоки містер Сміт перебуває на кораблі – підкоряється йому. За капітаном стоїть горою його екіпаж, а щоби завоювати довіру і навіть любов моряків, треба бути особливою людиною. Удав знав, із ким розмовляє. Капітан, як то кажуть, перший після бога на борту корабля.

Був зараз на кораблі і бог, та Удав ні з ким не ділився цією інформацією, бо вважатимуть причинним. Капітан покликав до себе саме містера Сміта, а не доктора Ренлі, чудово розуміючи, хто з них головний.

– Вітаю вас, сідайте. Отже, цей хлопчик із довгим волоссям і є ваш прибулець? – поцікавився капітан і запитав: – Кави?

– Я припускаю, що ви хочете знати, чому мої люди блукають кораблем і заважають вашим людям працювати? – питанням на питання відповів Удав. Сів у запропоноване крісло поруч із оглядовим вікном, закинув ногу на ногу, склав пальці дашком над коліном. – Чи ви вирішили урізноманітнити службові будні розмовою зі мною?

Капітан був розумником:

– Кави? – запитав повторно, усміхнувся. Він бачив, що співрозмовник готовий поділилися інформацією, але обмежено.

– Так, звичайно, – погодився Удав.

Капітан набрав номер на службовому телефоні, замовив каву й пояснив Бену Сміту:

– Наскільки я зрозумів із повідомлень, ваші люди шукають алкогольні напої. Це порушення правил.

– Вони ваші гості, їм можна пробачити таке дрібне порушення. Тим паче я зрозумів із повідомлень, що спиртного вони не знайшли, та й поводяться пристойно, – і собі посміхнувся містер Сміт.

– Два телепати з екстраординарними здібностями – мрія всіх спецслужб світу, і прибулець, що вивчає мій корабель? – перерахував капітан. І запитав: – Містере Сміте, я капітан авіаносця. Авіаносця, який частково співпрацює з Розуелом. Бо на морі, як ви знаєте, усяке трапляється. У мене є певний доступ і дозвіл. Отже, я вже запросив ваших людей на мій місток, і для нас готують п'ять чашок кави.

– Кларк п'є чай, – посміхнувся Удав. Він пам'ятав, що на базі під Женевою Кларк і Мумія загалом пили пиво і віскі, тому не мав уявлення, якому із запропонованих напоїв віддає перевагу Кларк Пречет, але ця розмова з капітаном вимагала заперечень. – А та дитина з команди Ренлі – певне, ще молоко.

– Три мушкетери, як у книзі Дюма, шукають спиртне. Ви дозволите прибульцю випити? У майбутньому.

– Він стриманий і розумний, майже не п’яніє, – Удав перейшов на особисті характеристики.

– Навіщо тоді йому спиртне? – здивувався капітан авіаносця.

– Особливості організму: для нього спирт, як для нас аспірин, – відверто відповів Бен Сміт. – Загалом заради того, щоби ми всі нервували.

– Отже, він і справді не зовсім людина, – уточнював капітан, – хлопець зі своєрідною вдачею.

Двері відчинилися, увійшли троє: два телепати – мрія всіх спецслужб на Землі-36 і один прибулець – жахіття для тих, хто про нього бодай щось знав. За гостями стояв офіцер супроводу, а далі було видно голомозу, чорну, лискучу голову працівника кухні, або, як кажуть на кораблі, камбуза.

Капітан відпустив супроводжуючого, запросив гостей, показав їм на канапу біля оглядових вікон. Матрос із камбуза швидко розставив посуд на столику біля канапи й вийшов. Кларк потиснув руку Удаву. Алекс теж зважився поручкатися з великим містером Смітом – мабуть, хлопець тепер не митиме цю руку щонайменше місяць.

Апсу підійшов до оглядового скла, подивився вниз на палубу, потім потиснув руку Бенові, виявив повагу капітану, нахиливши голову, й сів на запропоноване місце. Капітан розглядав його, наче рідкісний експонат у музеї.

– Кава, – повторив капітан уже для трьох, вказуючи на столик. Сам зійшов зі свого капітанського трону, сів у крісло навпроти Удава, взяв свою чашку. – Радий вітати вас на моєму кораблі, – посміхнувся кожному гостю по черзі, – ви збентежили своїм виглядом моїх людей, містере Апсу.

– Це ненавмисне, – вибачився древній бог, – але, мабуть, краще без приставки «містер», – Апсу взяв маленьку чашечку з кавою, додав три шматочки цукру, перемішав.

Капітан хотів сказати, що прибулець на позір нічим не відрізняється від людини, але потім вирішив, що це не тактовно. Усвідомив, що він уперше опинився у такій ситуації. Це ж контакт з позаземним розумом, і він зовсім не знав, про що говорити і як поводитися в присутності такої істоти. А ще згадав, що супроводжують прибульця люди з телепатичними здібностями. Кларк і Алекс нахабно посміхалися, безсоромно читаючи думки капітана.

– Взагалі це нечесно – слухати мої думки без мого дозволу, панове, – і собі посміхнувся капітан, – ви скануєте мене, наче рентген. Ви можете робити це не так відверто?

Алекс зніяковів, відвів погляд, гучно сьорбнув гарячу каву. Кларк стримано усміхався, анітрохи не соромлячись, наче хотів сказати капітанові, що той сам відкрився. Додав цукор у каву, обіперся на спинку канапи, закинув ногу на ногу, поставив чашку на коліно.